Рішення № 55575512, 21.12.2015, Броварський міськрайонний суд Київської області

справа № 361/5347/15-ц

провадження № 2/361/2568/15

21.12.2015

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

21 грудня 2015 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого-судді ОСОБА_1,при секретарях: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю ІГК про захист прав споживача, визнання недійсним договору лізингу, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ІГК (далі ТОВІГК, Товариство), у якому, враховуючи заяву про зміну підстави позову, просить визнати недійсним укладений 30 квітня 2015 року між ним і ТОВІГК договір лізингу №805214, стягнути з відповідача на його користь сплачені за цим договором грошові кошти в розмірі 35000 грн. та моральну шкоду в розмірі 10000 грн. (а.с. 1-8, 46-49).

В обґрунтування позову зазначав, що у квітні 2015 року він вирішив придбати трактор. Знайшовши в Інтернеті оголошення ТОВІГК про продаж трактора МТЗ-622 за 165000 грн., він зателефонував до менеджера Товариства та дізнався про вартість трактора, його наявність та попросив надіслати на його електронну пошту для ознайомлення договір, на що отримав відповідь, що приїжджайте в Харків, тут і ознайомитесь з умовами договору.

30 квітня 2015 року він прибув до офісу ТОВІГК за адресою: місто Харків, проспект Московський, 96-А. Оглянувши зразок договору, він звернувся до менеджера Товариства із проханням надати йому договір для вивчення, проте йому у цьому відмовили та запропонували сплатити аванс у розмірі 35000 грн. За домовленістю між сторонами він повинен був протягом року сплатити рівними платежами решту вартості трактора. Зі слів менеджера трактор чомусь знаходився уже на базі у Києві, а не у Харкові, як його було повідомлено по телефону.

Після сплати у відділенні ПриватБанку авансу в розмірі 35000 грн., він підписав із ТОВІГК договір лізингу за №805214. Також його повідомили, що придбаний ним трактор МТЗ-622 буде доставлено йому до 07 травня 2015 року.

08 травня 2015 року він зателефонував до ТОВІГК для зясування причин відсутності придбаного товару, на що йому відповіли, читайте умови договору.

Прочитавши підписаний ним договір, він зрозумів, що для підписання та укладення йому надали зовсім інший за змістом договір лізингу, де сума 35000 грн. вказана уже не як аванс за трактор, а одноразова плата за організацію та оформлення зазначеного договору.

Зателефонувавши в черговий раз до центрального офісу ТОВІГК, його повідомили, що для отримання трактора йому необхідно сплатити ще 82500 грн., після чого протягом чотирьох місяців трактор буде доставлено.

Зрозумівши, що його ввели в оману, він на електронну пошту ТОВІГК направив заяву про повернення йому сплачених коштів у розмірі 35000 грн., на що отримав відповідь про те, що договір між ним і товариством розірваний, а сплачені кошти не повертаються.

Умови укладеного ним із ТОВ ІГК договору лізингу №805214 є несправедливими, вони містять істотний дисбаланс прав, надають відповідачу право односторонньо вирішувати питання про розірвання договору, обмежуючи при цьому права споживача.

У подальшому він також дізнався про те, що здійснювати діяльність із надання послуг фінансового лізингу ТОВІГК не має права, укладений сторонами 30 квітня 2015 року договір лізингу №805214 відповідно до ст. 227 ЦК України є недійсним, тому сплачені відповідачу грошові кошти в розмірі 35000 грн. мають бути повернені йому.

Крім вказаної майнової шкоди, діями ТОВІГК йому завдано ще й моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях і переживаннях з приводу втрати значної для нього суми коштів, які відповідач повертати не збирається, що призвело до погіршення стану його здоровя. Розмір завданої йому моральної шкоди оцінює в 10000 грн.

Позивач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 у суді позов підтримали, просили суд визнати на підставі ст. 227 ЦК України недійсним договір лізингу від 30 квітня 2015 року, стягнути з відповідача на користь позивача майнову і моральну шкоду в розмірі 35000 грн. та 10000 грн. відповідно. Проти ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів не заперечували.

Відповідач ТОВІГК повторно у судове засідання не зявилося, про час і місце судового розгляду повідомлялося належним чином, про причини неявки суд не повідомило, заява про розгляд справи за його відсутності до суду не надходила.

Відповідно до ч. 4 ст. 169, ч. 1 ст. 224 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Заслухавши пояснення сторони позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.

За змістом ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

30 квітня 2015 року між відповідачем ТОВІГК (далі Лізингодавець) в особі ОСОБА_6, яка діяла підставі довіреності №61 від 12 травня 2015 року, та позивачем ОСОБА_4 (далі Лізингоодержувач) було укладено договір майнового лізингу №805214 (далі договір лізингу).

За умовами п. п. 2.1, 3.1 договору Лізингодавець зобовязувався придбати та передати на умовах майнового лізингу в користування майно трактор МТЗ-622, а Лізингоодержувач зобовязувався прийняти предмет лізингу та сплатити лізингові та інші платежі.

Того ж дня, 30 квітня 2015 року, позивач ОСОБА_4 сплатив на користь ТОВІГК кошти в розмірі 35000 грн., які позивач вважав авансом у рахунок оплати вартості трактора.

Відповідно до ч. 3 ст. 91 ЦК України юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

Згідно із ст. 1 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності ліцензія документ, що надається органом ліцензування, на право провадження субєктом господарювання визначеного ним виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

У п. 2.1 Положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами субєктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженого розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 22 січня 2004 року №21, передбачено, що юридична особа має можливість надавати послугу з фінансового лізингу, якщо у предметі діяльності, визначеному установчими (засновницькими) документами, передбачено здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу та враховано вимоги законодавства щодо можливості суміщення фінансових послуг, а також за наявності довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої Держфінпослуг та/або Нацкомфінпослуг.

Із листа Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 02 жовтня 2015 року за №7640/16-12 вбачається, що компанію, яка має найменування ТОВІГК, не внесено до Державного реєстру фінансових установ та реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, та у разі здійснення нею діяльності з фінансового лізингу на ринку фінансових послуг такі дії є правопорушенням вимог чинного законодавства.

Із довідки про юридичну особу ТОВІГК видно, що основним видом діяльності цього товариства є неспеціалізована оптова торгівля. Серед інших видів діяльності, якими може займатися це товариство, такого виду діяльності як здійснення послуг лізингу не вбачається.

Доказів того, що відповідач ТОВІГК має право здійснювати діяльність з надання послуг лізингу, судом не здобуто.

За змістом ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Оцінивши досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що укладений 30 квітня 2015 року між ТОВІГК і ОСОБА_4 договір майнового лізингу №805214 підлягає визнанню недійсним, оскільки вчинений без відповідного дозволу (ліцензії).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Виходячи з наведеного, із ТОВІГК на користь ОСОБА_4 підлягають стягненню сплачені позивачем за вказаним договором на рахунок відповідача кошти в розмірі 35000 грн.

Що стосується вимоги ОСОБА_4 про стягнення на його користь із ТОВІГК моральної шкоди в розмірі 10000 грн. на підставі ч. 2 ст. 22 Про захист прав споживачів, суд вважає, що у цій частині позов задоволенню не підлягає.

За змістом ч. 2 ст. 22 Закону України Про захист прав споживачів при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону споживачі мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

У розумінні п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції шкода це завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоровя або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого обєкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект.

Враховуючи викладене, право на відшкодування моральної шкоди споживачі мають лише у випадку отримання ними каліцтва, іншого ушкодження здоровя або пошкодження чи знищення будь-якого обєкта права власності.

Таких обставин не встановлено, тому підстав для стягнення з ТОВІГК на користь ОСОБА_4 моральної шкоди судом не вбачається.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України Про захист прав споживачів споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що повязані з порушенням їх прав.

За змістом ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Виходячи із ставки судового збору, визначеної ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір на день подачі позову, із відповідача ТОВІГК на користь держави відповідно до вимог ч. 3 ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп.

На підставі викладеного вище, керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 60, 88, 169, 209, 212 215, 224, 226 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір лізингу №805214, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю ІГК та ОСОБА_4 30 квітня 2015 року.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю ІГК (ідентифікаційний код 31660673) на користь ОСОБА_4 кошти в розмірі 35000 (тридцять пять тисяч) грн.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю ІГК (ідентифікаційний код 31660673) на користь держави судовий збір у розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивачем апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана до Апеляційного суду Київської області через Броварський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Дутчак І. М.