Ухвала суду № 55573334, 02.02.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 211/2816/14-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/219/К/16 ОСОБА_1

Категорія - 22 ( І ) Доповідач Митрофанова Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

02 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Митрофанової Л.В.

суддів: Бондар Я.М., Соколан Н.О.,

при секретарі: Петренко К.І.

за участю: представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3;

відповідача ОСОБА_4;

представника ОСОБА_5 ОСОБА_6;

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 05 жовтня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_5, про визнання договору про довічне утримання недійсним,-

В С Т А Н О В И Л А:

В травні 2014 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_5, про визнання договору про довічне утримання недійсним який обґрунтувала тим, що 15 квітня 2014 року померла її бабуся ОСОБА_7, яка за життя проживала в ІНФОРМАЦІЯ_1. Єдиним спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_7 є син померлої, батько позивачки ОСОБА_8, який подав заяву про відмову від спадщини на користь позивачки.

Після смерті ОСОБА_7 їм стало відомо, що вона за життя, 09 жовтня 2013 року, таємно від родини нотаріально уклала з ОСОБА_4 договір № 2985 про довічне утримання, відповідно до якого остання отримала від ОСОБА_7 після її смерті у власність квартиру АДРЕСА_1.

05 вересня 2014 року позивач ОСОБА_2 уточнивши свої позовні вимоги вказала, що її бабуся ОСОБА_7 проходила лікування в КЗ «Криворізька міська клінічна лікарня № 2 ДОР». Просила визнати договір № 2985 від 09.10.2013 р. про довічне утримання недійсним в звязку з неправомірними діями відповідача ОСОБА_4 відносно відчужувача ОСОБА_7, не повідомивши про фізичну особу яка потребує опіки, та в звязку з порушенням вимог ст. 43 Закону України «Про нотаріат» нотаріусом Криворізького нотаріального округу ОСОБА_5 при укладенні та посвідченні договору, не визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи.

На підставі наведеного позивач просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 05 жовтня 2015 року позивачу відмовлено в задоволені позову.

В апеляційній скарзі представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду та направлення справи на новий розгляд по суті позовних вимог посилаючись на те, що Акт судово-психіатричного експерта №7 від 10.03.2015 року складено на підставі підмінених медичних документів, судом першої інстанції не допитано в якості свідка лікаря-психіатра ОСОБА_9 та проігноровано вимоги позивача щодо проведення комплексної судової експертизи в Державному Українському науково-дослідницькому інституті соціальної судової психіатрії і наркології Міністерства охорони здоровя України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є онукою ОСОБА_7

За життя, 29 жовтня 2013 року ОСОБА_7 уклала з ОСОБА_4 договір довічного утримання (догляду), посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 Відповідно до умов договору відчужувач ОСОБА_7 передала у власність на умовах цього договору набувачеві ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2, яка належала ОСОБА_7 на праві приватної власності, а ОСОБА_4 взамін цього зобовязувалась в порядку та на умовах, визначених цим договором довічно забезпечувати ОСОБА_7 матеріальним забезпеченням в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідною допомогою.

15 квітня 2014 року ОСОБА_7 померла.

Після її смерті 25 квітня 2014 року син померлої ОСОБА_8 звернувся до нотаріуса з заявою про відмову від спадщини за законом, що залишилася після смерті ОСОБА_7 на користь онуки померлої ОСОБА_2, а 06 травня 2014 року ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини.

Спір між сторонами виник з приводу недійсності договору про довічне утримання від 29 жовтня 2013 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір є таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивачем не було доведено як того, що ОСОБА_7 на час укладання договору довічного утримання 09 жовтня 2013 року, не могла усвідомлювати свої дії та керувати ними, так і неправомірності дій відповідача ОСОБА_4 відносно відчужувача ОСОБА_7 та порушенням вимог ст. 43 Закону України «Про нотаріат» нотаріусом Криворізького нотаріального округу ОСОБА_5 при укладенні та посвідченні договору.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобовязується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1), особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2), волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3), правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4), правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

У п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними» судам роз'яснено, що правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

Як видно із матеріалів справи оскаржуваний договір діяв протягом року та 5-ти місяців років, за життя вказаний договір ОСОБА_7 не оскаржувався.

При посвідченні договору довічного утримання, нотаріусом було встановлено особи сторін правочину та перевірено їх дієздатність.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відмову у задоволені позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що Акт судово-психіатричного експерта №7 від 10.03.2015 року складено на підставі підмінених медичних документів, та судом проігноровано вимоги позивача щодо проведення комплексної судової експертизи в Державному Українському науково-дослідницькому інституті соціальної судової психіатрії і наркології Міністерства охорони здоровя України колегія суддів не може прийняти до уваги з огляду на наступне.

Актом судово-психіатричного експерта № 7 від 10.03.2015 р. встановлено, що ОСОБА_7, в момент укладання договору довічного утримання 09.10.2013 року, тяжким психічним розладом не страждала, а виявляла ознаки легкого когнітивного розладу. Тобто ОСОБА_7 в момент укладання договору довічного утримання 09.10.2013 р. усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року №8 Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах передбачено, що повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, повязані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істотними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до обмеження прав обвинуваченого чи інших осіб.

Відповідно до вимог ст. 145 ЦПК України призначення експертизи є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: характер і ступінь ушкодження здоров'я; психічний стан особи; вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

В суді апеляційної інстанції, в судовому засіданні, представнику позивача було розяснено його право на звернення із заявою про призначення комплексної судової експертизи, проте представник позивача таким правом не скористався, та наполягав на скасуванні рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, тобто чинними норами ЦПК України не передбачено скасування рішення суду першої інстанції з направлення справи на новий розгляд.

Оскільки представник позивача в судовому засіданні в апеляційній інстанції не заявив клопотання про призначення комплексної судової експертизи, колегія суддів вважає за необхідне розглядати справу за наявними в матеріалах справи доказами, відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України позивачем та його представником не надано належних та допустимих доказів того, що висновок судово-психіатричного експерта № 7 від 10.03.2015 року є необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, тому вказаний висновок колегія суддів приймає як належний та допустимий доказ по справі.

Крім того суд апеляційної інстанції звертає увагу на той факт, що в період укладення договору про довічне утримання між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, ОСОБА_7 було укладено договір дарування належної їй іншої квартири синові ОСОБА_8, який ні ним, ні позивачем по справі не оспорений, що свідчить про те, що останні згодні, що в указаний період часу ОСОБА_7 усвідомлювала свої дії.

Зазначені обставини судом першої інстанції були враховані і доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обовязки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 05 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: