Постанова № 55570614, 02.02.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 150/872/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Кушнір Б.Б.

Суддя-доповідач: Курко О. П.

02 лютого 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Совгири Д. І. Білоуса О.В.

за участю:

секретаря судового засідання: Томашук А.В.,

представника відповідача Назаренка Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Чернівецькому районі Вінницької області на постанову Чернівецького районного суду Вінницької області від 03 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України у Чернівецькому районі Вінницької області про визнання неправомірними дій щодо відмови у перерахунку пенсії та обмеження її розміру і зобов'язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2015 року позивач - ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до управління Пенсійного фонду України у Чернівецькому районі Вінницької області про визнання дій відповідача щодо відмови у відновленні виплати пенсії позивачу протиправними та зобов'язання вчинити дії, а саме поновити пенсію з 01 червня 2015 року та здійснити її виплату.

Чернівецький районний суд Вінницької області постановою від 03 грудня 2015 року вказаний позов задовольнив.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

Позивач будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не прибув, що у відповідності до частини 4 статті 196 КАС України не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

До суду апеляційної інстанції прибув представник відповідача, який доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі, просив її задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати, виходячи з наступного.

Як встановлено судом з матеріалів справи, ОСОБА_3 з 26 червня 2007 року перебуває на обліку в управління Пенсійного фонду України у Чернівецькому районі Вінницької області та отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

З 01 січня 2015 року і по даний час ОСОБА_3 працює на посаді сільського голови Борівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області.

З 01 квітня 2015 року відповідач призупинив виплату позивачу пенсії по інвалідності, яке, на письмове звернення позивача, мотивоване тим, що з 01 квітня 2015 року набрав чинності Закон України від 02 березня 2015 року № 213-VІП "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", яким встановлено особливий порядок виплати пенсій працюючим пенсіонерам, зокрема, змінено статтю 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Вважаючи зазначені дії незаконними позивач звернувся до суду з цим позовом.

За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись положеннями Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Висновки суду першої інстанції ґрунтуються, зокрема на тому, що з 01 червня 2015 року посада, на якій працює позивач, не дає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу", у зв'язку з чим передбачені частиною 1 статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" підстави для невиплати позивачу пенсії, призначеної відповідно до цього Закону, відпали, і з 01 червня 2015 року перешкоди для виплати позивачу пенсії по інвалідності ІІІ групи відсутні.

Даючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року внесено зміни до статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

З урахування внесених змін вказана стаття Закону передбачає, що тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється. З 01 січня 2016 року пенсії виплачуються без урахування одержуваної заробітної плати (доходу) або пенсійних виплат з накопичувальної системи пенсійного страхування чи пенсійних виплат із системи недержавного пенсійного забезпечення.

Станом на 1 квітня 2015 року посада, на якій працює позивач, дійсно, давала право на призначення пенсії у порядку та на умовах, передбачених Законами України "Про державну службу" та "Про службу в органах місцевого самоврядування", у зв'язку з чим відповідачем було припинено виплату пенсії позивачеві з 1 квітня 2015 року.

Разом з тим, згідно з пунктом 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII у разі у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України..

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що казаний в пункті 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 1 червня 2015 року не прийнятий, у зв'язку з чим з вказаної дати втратили чинність норми Закону України "Про державну службу" та Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" щодо пенсійного забезпечення і відповідно пенсії/щомісячне довічне грошове утримання за цими Законами не призначаються.

На даний час особам, які підпадають під дію Законів України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", пенсія призначається відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з 01 червня 2015 року перешкоди для виплати позивачу пенсії по інвалідності ІІІ групи відсутні, з огляду на таке.

За приписами частини 7 статті 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, посадовим особам місцевого самоврядування (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у період служби в органах місцевого самоврядування, пенсії, призначені відповідно до законодавства України, не виплачуються.

Аналіз наведеної норми дає право для висновку, що підставою для припинення виплати пенсії є саме факт роботи особи в органах місцевого самоврядування, при чому в даному випадку не має значення чи набула особа таке право (тобто чи наявні підстави визначені законом для її призначення - вік, інвалідність, тощо) чи ні.

За приписами абзацу першого статті 3 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою.

У відповідності до вимог статті 12 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Сільський, селищний, міський голова обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі. Строк повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на чергових місцевих виборах, визначається Конституцією України.

Як встановлено судом з матеріалів справи ОСОБА_3 працює на посаді сільського голови Борівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області, тобто є посадовою особою органу місцевого самоврядування, відповідно до вимог статті 3 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Варто також зазначити, що у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.

Також Конституційний Суд України у рішенні від 25 січня 2012 року № 3рп/2012 зробив висновок, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Такий принцип закладений, зокрема, в Загальній декларації прав людини 1948 року, згідно з якою кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22). Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі Ейрі проти Ірландії також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі Кйартан Асмундсон проти Ісландії від 12 жовтня 2004 року.

Отже, одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Конституційний Суд України також зазначив, що передбачені законами соціально - економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Враховуючи позицію Європейського Суду, висновки Конституційного Суду України, та беручи до уваги, що стаття 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", із внесеними змінами та стаття 21 "Про службу в органах місцевого самоврядування" не визнані неконституційними, позивач не є інвалідом І, ІІ групи, інвалідом війни ІІІ групи, учасником бойовий дій, не займає посади в органах, перелічених пунктом 3 Прикінцевих положеннях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", а обіймає посаду сільського голови, що в розумінні вимог Закону України " Про службу в органах місцевого самоврядування" є службою в органах місцевого самоврядування, відповідач тимчасово припинив виплату пенсії ОСОБА_3, керуючись саме чинними нормами законодавства.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідач, відмовляючи позивачу у відновленні виплати пенсії по ІІІ групі інвалідності загального захворювання, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним пенсійним законодавством України, зокрема, на виконання приписів Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VIII від 02 березня 2015 року.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що відповідачем надано суду достатньо належних доказів, які свідчать про необґрунтованість заявлених позовних вимог, а тому доводи апеляційної скарги викликають сумніви щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не дав належної оцінки вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, не правильно застосував норми матеріального права, у зв'язку із чим, ухвалив рішення, яке підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Чернівецькому районі Вінницької області задовольнити повністю.

Постанову Чернівецького районного суду Вінницької області від 03 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України у Чернівецькому районі Вінницької області про визнання неправомірними дій щодо відмови у перерахунку пенсії та обмеження її розміру і зобов'язання вчинення певних дій скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 08 лютого 2015 року.

Головуючий Курко О. П. Судді Совгира Д. І. Білоус О.В.