Ухвала суду № 55565028, 04.02.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2016 року Справа № 876/9069/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,

за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,

представника позивача Кузло О.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Тернопільському районі Тернопільської області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 липня 2014 року у справі за позовом Комунального підприємства «Великоглибочецьке» до управління Пенсійного фонду України в Тернопільському районі Тернопільської області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

КП «Великоглибочецьке» 13.06.2014 року звернулося в суд з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України вТернопільському районі Тернопільської області, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Тернопільському районі про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду № 38 від 02.06.2014 року.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 липня 2014 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в Тернопільському районі №38 від 02.06.2014 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції УПФ України в Тернопільському районі Тернопільської області оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову КП «Великоглибочецьке» відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що абзацом 6 пункту 7 Розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування », встановлено, що на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування , своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим законом.

Апелянт вважає, при прийнятті оскаржуваного Рішення про застосування фінансових санкцій № 38 від 02.06.2014 року УПФ України в Тернопільському районі діяло у повній відповідності до норм матеріального права, оскільки фінансові санкції до позивача було застосовано за несвоєчасну сплату зобов'язань, граничний строк яких настав до 01.01.2011 року, а тому керувався абзацом 6 пункту 7 Розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ».

При апеляційному розгляді представник позивача вимоги апеляційної скарги заперечив, представивши постанови про закінчення виконавчого провадження від 14.04.2014 року та 16.12.2014 року, згідно яких борг позивачем сплачено.Представник позивача вважає, що оскарженим рішенням повторно накладено на них штрафні санкції, які уже сплачені.

Представник відповідача в судове засідання не з»явився, що згідно ч.4 ст.196 КАС України не перешкоджає розгляду справи за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджується, що позивач, КП "Великоглибочецьке" зареєстрований як платник страхових внесків в управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільському районі Тернопільської області, і відповідно, є страхувальником в розумінні пункту 1 статті 14 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Судом встановлено, що 04 червня 2014 року позивачем отримано рішення УПФ України в Тернопільському районі №38 від 02.06.2014 року, яким до КП "Великоглибочецьке" застосовано фінансові санкції за період з 20.04.2010 року до 29.05.2014 року на загальну суму 17156,09 грн. (з них: штрафні санкції - 1101,87 грн., пеня - 16054,22 грн.) Зазначене рішення прийняте на підставі пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням відповідача, КП "Великоглибочецьке" оскаржило його в судовому порядку, звернувшись до суду із даним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що управління протиправно прийняло рішення №38 від 02.06.2014 року про застосування фінансових санкцій, оскільки норми статті 17 Закону № 1058-ІV, яка регламентувала вчинене порушення (у редакції що діяла до 01 січня 2011 року) та частини 2 статті 106 цього ж Закону, якою було передбачено стягнення фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасне нарахування та/або несплату страхових внесків, втратили чинність з 01 січня 2011 року і на дату прийняття відповідачем оскаржуваного рішення не діяли.

Колегія суддів вважає, що задоволення позову є правильним з підстав недоведенності наявності боргу у позивача, з огляду на наступне.

За період до 1 січня 2011 року відносини, що виникали між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регулювались Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058 від 09.07.2003 року (Закон 1058), яким визначались платники страхових внесків, порядок їх нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.

Як видно з оскаржуваних рішень УПФУ в Тернопільському районі, - фінансові санкції були застосовані до позивача на підставі пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»- в редакції, що діяла до 01.01.2011 року.

В даному випадку спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058.

Порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків та стягнення заборгованості по внескам визначається виключно Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням розділу VIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» дано визначення окремим поняттям, зокрема:

- страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

- страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.

Страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.

Пунктом 6 частини 2 статті 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» було встановлено, що страхувальник, серед іншого, зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Частиною 2 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції, яка діяла до 01 січня 2011 року передбачено, що cуми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Частиною 8 статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, що діяла до 01.01.2011 року) було встановлено, що на недоїмку нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Згідно з п. 2 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції, яка діяла до 01 січня 2011 року, за несплату (неперерахування)або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

Разом із тим, з 01 січня 2011 року набрав чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і згідно з підпунктами «е» та «й» підпункту 12 пункту 11 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону України до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» внесено зміни, а саме: статті 17 - 19, частини першу - дев'яту статті 106 - виключено.

Таким чином, наведене свідчить, що як стаття 17, так і частина 2, частина 8 та пункт 2 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та момент прийняття відповідачем спірних (оскаржуваних) рішень - не діяли.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави вважати, що органи Пенсійного фонду України не вправі виносити рішення про застосування фінансових санкцій на підставі норми (в даному випадку п. 2 ч. 9 статті 106 Закону № 1058-IV), яка втратила чинність з 01 січня 2011 року і не діє є діючою з того часу.

Аналогічна правова позиція викладена в рішеннях Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 20.11.2012 року за № 21-367а12, від 19.02.2013 року за № 21-432а12, від 04.06.2013 року за №21-170а13, - з приводу застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, які регулюють питання щодо можливості застосування органами Пенсійного фонду України норм законодавства, які втратили чинність з 01.01.2011 року (положень статті 106, виключених з 01.01.2011 року із Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).

Таким чином, у відповідача були відсутні повноваження на застосування фінансових санкцій до позивача на підставі пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Крім цього, як видно із оскарженого рішення № 38 від 02.06.2014 року борг нарахований за період з 20.04.2010 року по 29.05.2014 року .

На вимогу суду розрахунок боргу в розрізі періодів відповідачем не надано.

Разом з тим, при апеляційному розгляді, позивачем долучено копії постанов про закінчення виконавчого провадження від 16.12.2014 року ВП №35831267 та від 24.04.2014 року ВП № 35831222, які не спростовано відповідачем та засвідчують про сплату заборгованості комунального підприємства «Великоглибочецьке» перед УПФ України в Тернопільському районі.

Колегія суддів вважає, що в зв'язку із сплатою заборгованості, відпали підстави для застосування фінансових санкцій до позивача, а тому позовні вимоги є підставними та обгрунтованими.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно з статтею 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Відтак, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції у відповідності до вимог ст. 200 КАС України, правильно встановив обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198 п.3, 202, 205 ч.2, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Тернопільському районі Тернопільської області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 липня 2014 року у справі №819/1146/14-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складання ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складання ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Д.М. Старунський

Судді В.М. Багрій

А.І. Рибачук

Ухвала у повному обсязі складена 05.02.2016 року.