Постанова № 55564914, 02.02.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2016 р.Справа № 914/2725/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т. Б.

судді Бойко С.М.

ОСОБА_1

при секретарі Борщ І.О.

за участю представників сторін:

позивача (скаржник) ОСОБА_2 (пред-к за довіреністю)

відповідача ОСОБА_3(пред-к за довіреністю)

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Всеукраїнський ОСОБА_4, м. Київ, № 11/2-47043 від 13.11.2015 року

на рішення господарського суду Львівської області від 20.10.2015року (головуючий суддя Юркевич М.В.)

у справі № 914/2725/15

за позовом: Публічного акціонерного товариства Всеукраїнський ОСОБА_4,м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ТКС ОСОБА_5, м. Трускавець

про стягнення 160 963,78 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 20.10.2015року у справі № 914/2725/15 у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства Всеукраїнський ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що підставою набуття відповідачем спірної суми коштів є укладений з позивачем у спрощений спосіб правочин про надання послуг (комунальних та експлуатаційних). А оскільки, заявлена до стягнення сума коштів була перерахована позивачем платіжними дорученнями на підставі виставлених відповідачем рахунків-фактур, отже, спірна сума не є такою, що отримана безпідставно, а тому відсутні підстави для її стягнення за приписами ст. 1212 ЦК України.

В апеляційній скарзі позивач просить дане рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, мотивуючи це тим, що з власником торгового центру не було укладено жодних договорів на оплату комунальних послуг, проте на підставі виставлених відповідачем рахунків позивачем було сплачено 160 726,0 грн., що є безпідставно набутим майном відповідача. разом з тим, згідно Закону України «Про житлово комунальні послуги» відносини у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Відтак, судом першої інстанції не встановлено, на яких правових підставах відповідачем надсилались позивачу рахунки фактури, якими повноваженнями підтверджується право на надання житлово-комунальних послуг та встановлення сум у рахунках фактурах, якою системою тарифікації керується відповідач при розрахунку сум за житлово-комунальні послуги. Крім того, зазначає, що станом на день подачі позову уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було звільнено від сплати судового збору, а відтак, покладення судового збору на позивача при винесенні оскаржуваного рішення є неправомірним.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з тих підстав, що позивач не подав жодних належних доказів та не навів фактів, які б повністю чи частково заперечували або спростовували існування договірних відносин між сторонами і як наслідок, отримання відповідачем грошових коштів без достатньої правової підстави.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, заслухавши думку присутніх представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ПАТ Всеукраїнський ОСОБА_4 (позивач) є власником приміщення 5-А, площею 106,6 кв.м., розташованого на 2-му поверсі торгівельного комплексу, що знаходиться за адресою: м. Трускавець, вул. Суховоля, 54А, та належить на праві власності товариству з обмеженою відповідальністю (ТОВ) ТКС ОСОБА_5 (відповідачу).

За твердженням позивача, протягом 2010-2014р.р. відповідачем виставлялися позивачу рахунки на оплату комунальних послуг (а.с.193-223 Т.1), які останній частково сплачував на суму 160 726,00 грн., про що свідчать долучені до матеріалів справи платіжні доручення (а.с.27-93 Т.1).

Однак, як зазначає позивач, в ході проведення інвентаризації виявлено, що вищевказані оплати за комунальні послуги здійснювалися без належних правових підстав, зокрема, за відсутності укладеного договору між сторонами.

Також встановлено, що позивач звертався до відповідача з претензією від 15.06.2015р. про повернення сплачених коштів. Однак, відповідач листом від 16.07.2015р. відмовився виконати вимогу позивача, покликаючись при цьому на те, що на банк, як на споживача послуг відповідно до ЗУ Про житлово-комунальні послуги покладено обовязок укласти договір про надання таких послуг. Так як такий договір позивачем укладено не було, то відповідач за надані експлуатаційні послуги (комунальні послуги) по факту виставляв позивачу рахунки-фактури на їх оплату.

З огляду на вищенаведені обставини, ПАТ Всеукраїнський ОСОБА_4 вважає, що сплачені кошти загальною сумою 160 726,00 грн. були набуті відповідачем без достатніх правових підстав та відповідно до ст. 1212 ЦК України підлягають поверненню позивачу, що стало предметом і підставою поданого позову.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обовязкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч.2 ст.642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

За умовами ч.1 ст.181 ГК України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач протягом спірного періоду з 2010р. по 2014р. виставляв позивачу рахунки-фактури на оплату комунальних та експлуатаційних послуг.(а.с.193-223 Т.1), призначення платежу «комунально-експлуатаційні послуги».

Крім того, позивач, частково оплачуючи виставлені рахунки фактури, що підтверджується оригіналами платіжних доручень, які містяться в матеріалах справи. (а.с.27-93 Т.1), призначення платежу «оплата за комунальні послуги», «оплата за електроенергію», «оплата за теплопостачання», «оплата за комунально-експлуатаційні послуги» погоджувався з наданням таких послуг відповідачем. Здійснюючи систематичні конклюдентні дії з оплати виставлених рахунків протягом тривалого часу, позивач визнавав існування господарських відносин з відповідачем.

Жодних претензій щодо надання таких послуг відповідачем позивач протягом спірного періоду (2010р.-2014р.) не заявляв, докази протилежного відсутні в матеріалах справи. В матеріалах справи також відсутні докази, які б спростовували факти надання відповідачем позивачу комунальних (експлуатаційних) послуг.

У матеріалах справи міститься копія Договору про постачання електричної енергії, укладеного 11.08.2008 року між ВАТ «Львівобленерго» та ТОВ «ТКС ОСОБА_5», копія Договору постачання теплової енергії № 111-11 від 10 жовтня 2008 року, укладеного між ТОВ ТКС «Молл Маркет»; копія Договору № 307 на водопостачання та водовідведення від 23 липня 2008 року, укладеного між ТОВ «ТКС ОСОБА_5» та ТОВ «Трускавецький водоканал», ТОВ «ТКС ОСОБА_5 маркет» за даними договорами виступало Споживачем відповідних послуг.

Апеляційний суд вважає, що з огляду на вищенаведені обставини, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що між сторонами в період з 2010р. по 2014р. склались та існували договірні відносини, зокрема, щодо надання послуг (комунальних та експлуатаційних). Однак, сторони не засвідчили такі відносини та не уклади окремого письмового договору, проте вчинили дії на його виконання (шляхом сплати відповідної суми грошей за послуги) на підставі виставлених рахунків-фактур.

Зокрема, у Постанові Судової палати у господарських справах Верховного суду України від 24.06.2008р. міститься правовий висновок, який полягає в наступному:

На підставі рахунків-фактури відповідача, платіжних доручень з оплати позивачем виконаних робіт, акта звірки заборгованості позивача, у якому відповідач вимагає ліквідувати заборгованість і дотримуватись строків оплати, господарський суд дійшов обґрунтованого і законного висновку, що протягом 2004-2007 р. між сторонами виникли цивільні права та обовязки із сервісного обслуговування, які за своїми зобовязаннями відповідають договору про надання послуг, укладеному у спрощений спосіб, шляхом прийняття до виконання замовлень.

Аналогічні правові висновки містяться також в постановах Вищого господарського суду України від 19.08.2010р. у справі №27/3 та від 27.01.2011р. у справі №2/114/09.

Відповідно до ч.1 ст. 111-28 ГПК України, Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи є обовязковими для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Твердження позивача про безпідставність отримання відповідачем коштів від позивача на суму 160 963,78 грн. не заслуговують на увагу суду з огляду на наступне.

Нормативною підставою позову позивачем визначено ст. 1212 ЦК України.

Згідно приписів ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави безпідставно набуте майно, зобовязана повернути потерпілому це майно. Таким чином, обовязковою умовою, з якою законодавець повязує виникнення даного виду зобовязань, є відсутність правової підстави для набуття майна однією особою за рахунок іншої особи.

Відсутність правової підстави означає, що майно набуте особою поза підставою (юридичним фактом), передбаченою законом чи правочином.

В ході розгляду даної справи, судами встановлено, що підставою набуття відповідачем спірної суми коштів є укладений з позивачем у спрощений спосіб правочин про надання послуг (комунальних та експлуатаційних). А оскільки, заявлена до стягнення сума коштів була перерахована позивачем платіжними дорученнями на підставі виставлених відповідачем рахунків-фактур, то спірна сума не є такою, що отримана безпідставно, а тому відсутні підстави для її стягнення за приписами ст. 1212 ЦК України.

Згідно ст. 14 ЦК України цивільні обовязки виконуються в межах, встановлених договором, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обовязковим для неї.

Щодо заперечень скаржника з приводу того, що судом першої інстанції не було встановлено системи тарифікації, якою керувався відповідач при зазначенні сум у виставлених рахунках, то слід зазначити, що у даному випадку позов подано в межах ст. 1212 ЦК України, а тому встановлення фактів стосовно кількості, якості, тарифів наданих послуг не входить у предмет доказування в межах даної справи.

Щодо заперечень скаржника з приводу покладення на нього судового збору судом першої інстанції та стягнення такого в дохід Державного бюджету України, то апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції при покладенні судового збору на позивача правомірно керувався ч.4 ст. 49 ГПК України, згідно якої стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Згідно ст. 105 ГПК України у постанові апеляційний суд зазначає про новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення. У даному випадку апеляційний суд дійшов висновку про залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору в порядку ст.49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1.Рішення господарського суду Львівської області від 20.10.2015року у справі № 914/2725/15 - залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Всеукраїнський ОСОБА_4, м. Київ, № 11/2-47043 від 13.11.2015 року без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 05.02.2016 р.

Головуючий суддя Бонк Т.Б.

Судді Бойко С.М.

ОСОБА_1