Постанова № 55564879, 01.02.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2016 р. Справа № 907/649/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Марка Р.І.

Суддів Данко Л.С.

Костів Т.С.

при секретарі судового засідання Мазепа Н.В.,

за участю представників:

прокуратури: Макогон Ю.І. (посвідчення № 020325 від 06.09.2013);

позивача: не з"явився;

відповідача-1: не з"явився;

відповідача-2: ОСОБА_13. - представник (довіреність б/н від 03.01.2015);

розглянувши апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства "Ферма Пилипа" б/н, б/д (вх. № 01-05/4993/15 від 03.11.2015р.).

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.10.2015р.

у справі № 907/649/15, головуючий суддя Йосипчук О.С., судді - Ушак І.Г., Васьковський О.В.

за позовом: Хустського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Хустської міської ради, м. Хуст;

до відповідача-1: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м.Хуст;

до відповідача-2: Селянського фермерського господарства „Ферма Пилипа", м.Хуст;

про припинення права постійного користування земельною ділянкою, визнання недійсним Державного акта на право постійного користування землею та зобов'язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 05.10.2015р. у справі №907/649/15 (головуючий суддя Йосипчук О.С., судді - Ушак І.Г., Васьковський О.В.) позов задоволено частково. Припинено право постійного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею площею 4,18га серії НОМЕР_1 від 31.07.1995р. виданного громадянину ОСОБА_6, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №159. Зобов'язано Селянське (фермерське) господарство "Ферма Пилипа" повернути Хустській міській раді вказану земельну ділянку в землі запасу Хустської міської ради. Присуджено до стягнення з Селянське (фермерське) господарство "Ферма Пилипа" в дохід державного бюджету суму 2436,00 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти частини позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням господарського суду Закарпатської області від 05.10.2015р. у справі № 907/649/15, Селянське (фермерське) господарство "Ферма Пилипа", звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, б/н, б/д (вх. № 01-05/4993/15 від 03.11.2015р.), в якій просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.10.2015р. у даній справі скасувати з підстав порушення місцевим господарським судом норм матеріального права та неповного з'ясування фактичних обставин, що мають значення у даній справі.

Так, апелянт стверджує про безпідставність позову та законність використання СФГ "Ферма Пилипа" земельної ділянки, згідно Державного Акту на право постійного користування серії НОМЕР_1 від 31.07.1995р. Посилаючись на правила п.1 ст.116 ЗК України, відповідач стверджує про те, що у спірній ситуації оформлення дозволу на приватизацію земельної ділянки має здійснити Хустська міська рада на вимогу СФГ "Ферма Пилипа". З цих міркувань, відповідач не вбачає порушення ним вимог ст.116 ЗК України.

Безпідставність позовних вимог відповідач 2 обґрунтовує також і посиланням на Рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.05.2005р. по справі №4/4, згідно з яким встановлено факт правомірного набуття права постійного користування спірною земельною ділянкою громадянином ОСОБА_6 та факт правомірного створення СФГ "Ферма Пилипа" що є підставою для висновку про відсутність факту нецільового використання землі та застосування ст.143 ЗК України. Окремо, у спростування факту несплати земельного податку протягом 2012-2015р.р., відповідач 2 надав суду пояснення та документальні підтвердження, згідно з якими станом на момент звернення з позовом заборгованість по земельному податку відсутня.

Окрім того, скаржник зазначає, що Державний акт на право постійного користування землею видано відповідно до рішення Хустської міської ради від 04.09.1992 року, правомірність якого не оспорюється, тому не вбачається правових підстав для його скасування.

Згідно автоматичного розподілу справ КП "Документообіг господарських судів", 03.11.2015р. справу за № 907/649/15 розподілено до розгляду судді - доповідачу Марку Р.І., у складі колегії суддів Желік М.Б. та Костів Т.С.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 05.11.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.11.2015р.

Скаржник через канцелярію суду подав заяву до апеляційної скарги, яким Селянське фермерське господарство "Ферма Пилипа" просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.10.2015р. у даній справі скасувати повністю з підстав порушення місцевим господарським судом норм матеріального права та неповного з'ясування фактичних обставин, що мають значення у даній справі.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Щодо посилань скаржника на порушення судом норм матеріального та процесуального права, то такі є недоведеними відповідачем та суперечать матеріалам справи.

В судовому засіданні ухвалами від 23.11.2015р., від 07.12.2015р., від 14.12.15р. та від 12.01.2016р. в порядку ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався до 07.12.2015р., до 14.12.2015р., до 12.01.2016р. та до 01.02.2016р..

В судове засідання 01.02.2016 року прибули прокурор та представник відповідача-2.

Позивач та Відповідач-1 участі своїх уповноважених представників в судовому засіданні не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п.3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що ухвалою суду про призначення справи до розгляду явку представників сторін в судове засідання не визначено обов'язковою, сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, відтак, не були позбавлені конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а у справі міститься достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вирішила апеляційну скаргу розглянути за відсутності представників позивача та відповідача-1.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні підтримав доводи та заперечення, викладені в апеляційні скарзі, висловив свої міркування з питань, що виникли в процесі розгляду справи.

Прокурор в судовому засіданні надав пояснення по суті спору, просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 01.02.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, які підтримали свою позицію, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України,у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням 10 сесії 21 скликання Хустської міської ради від 04.09.1992р. громадянину ОСОБА_6 було надано у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку площею 3,0 Га на підставі якого цьому громадянину і було видано Державний Акт на право постійного користування серії НОМЕР_1 від 31.07.1995р. який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №159.

У послідуючому, як слідує із Державного Акту на право постійного користування серії НОМЕР_1 від 31.07.1995р, на підставі договору купівлі-продажу відгодівельного пункту, який знаходиться в АДРЕСА_1 від 14.08.1996р. до цього Державного Акту було внесено зміни, за якими громадянин ОСОБА_6 додатково отримав у постійне користування 1,18 Га землі. Таким чином, громадянин ОСОБА_6 у постійне користування отримав земельну ділянку площею 4.18Га, що і, відповідно, було посвідчено Державним Актом на право постійного користування серії НОМЕР_1 від 31.07.1995р.

З метою здійснення сільськогосподарської діяльності, наведений вище землекористувач (ОСОБА_6.) став засновником селянського фермерського господарства "Ферма Пилипа".

Згідно договору оренди від 15.08.1996р. СФГ "Ферма Пилипа" в особі ОСОБА_6 отримала у строкове оплатне користування від Райкоопзаготпрому Хустської райспоживспілки спірний забійний пункт в АДРЕСА_1 Актом приймання-передачі від 06.02.1997р. орендоване майно було передане орендарю.

Згідно з п.1 Статуту сільського (фермерського) господарства "Ферма Пилипа", зареєстрованого Рішенням сесії міської ради 07.09.1993р., господарство створено з метою виробництва сільськогосподарської продукції, а його засновником є громадянин ОСОБА_6.

Згідно п.1.4. згаданого Статуту, СФГ "Ферма Пилипа" користується землями, що надані їй на підставі державного акту на землю, а також може орендувати додаткові земельні ділянки. При цьому, господарство є приватним підприємством, заснованим на власності засновника (п.1.5. Статуту).

Згідно з ст.1.6. Статуту, господарство наділяється відокремленим майном.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство (в редакції, що діяла на момент отримання земельної ділянки та реєстрації Статуту) членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільгосппродукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону; фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону; фермерське господарство діє на основі статуту.

Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

Таким чином, громадянин ОСОБА_6 виступив єдиним власником і керівником приватного підприємства - СФГ "Ферма Пилипа", якого ним же наділено відокремленим майном. Таким чином, СФГ "Ферма Пилипа" є юридичною особою - приватним підприємством із виокремленим майном. Зважаючи на таке, СФГ "Ферма Пилипа" вправі використовувати земельні активи свого власника і активи, які набула у встановлений законом спосіб.

Земельним кодексом України (в редакції 1990 року) передбачена можливість наданням громадянам земельних ділянок, які виявили вести селянське (фермерське) господарство (ст.ст.50, 51 ЗК України 1990 року).

Таким чином, громадянин України, або громадяни, об'єднані родинними стосунками вправі отримати у власність чи користування земельну ділянку для здійснення господарської діяльності, у тому числі і у формі сільськогосподарського (фермерського) господарювання. Поряд з цим, земельним законодавством України, поряд із правами фізичних осіб, допускається також можливість землекористування і юридичними особами; вони вправі набувати право власності та/або користування земельними ділянками у чітко встановлений законом спосіб.

22.06.2002р. Відділом запису актів громадянського стану Хустського районного управління юстиції в Закарпатській області видано свідоцтво про смерть гр..ОСОБА_6 - користувача земельної ділянки площею 4,18Га (Державного Акту на право постійного користування серії НОМЕР_1 від 31.07.1995р.) та засновника СФГ "Ферма Пилипа".

У відповідності до ст.31 ЗК України (в редакції 2001 року) землі фермерського господарства можуть складатися із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерського господарства як юридичній особі, земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності, земельних ділянок, що використовуються фермерським господарством на умовах оренди.

При цьому, п.2 ст.31 та ст.32 ЗК України (в редакції 2001 року) передбачено можливість одержання у власність земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) безпосередньо громадянами - членами фермерського господарства.

Таким чином, законодавчо унормовані права на земельну ділянку тих громадян, які стали членами фермерського господарства при його створенні чи які набули членства протягом його подальшої діяльності за згодою та поданням Голови фермерського господарства. Питання членства у фермерському господарстві визначається Законом України «Про селянське (фермерське) господарство».

У відповідності до ч.2 ст.2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції 1991р., що діяла на момент виділення спірної земельної ділянки у постійне користування, утворення СФГ "Ферма Пилипа" та смерті постійного землекористувача ОСОБА_6.), селянське (фермерське) господарство може бути створене однією особою. При цьому, головою фермерського господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

Як встановлено судом першої інстанції, із редакції Статуту СФГ "Ферма Пилипа" , зареєстрованого Рішенням сесії міської ради 07.09.1993р., його засновником є одноосібно громадянин ОСОБА_6. Таким чином, на момент створення гр.ОСОБА_6 фермерського господарства інші члени сім'ї та родичі засновника не прийняли рішення про участь в його діяльності (п.3 ст.2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції 1991р., що діяла на момент виділення спірної земельної ділянки у постійне користування, утворення СФГ "Ферма Пилипа" та смерті постійного землекористувача ОСОБА_6.). Саме тому, відповідно до п.5 ст.2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції 1991р.), за громадянином ОСОБА_6 і було оформлено право постійного користування земельною ділянкою згідно Державного Акту на право постійного користування серії НОМЕР_1 від 31.07.1995р.

Щодо висновку суду першої інстанції про те, що державний акт на право постійного користування серії ЗК № 013-0052 від 31.07.1995 року спірної земельної ділянки зареєстрована не за юридичною особою, а за іншим користувачем громадянином ОСОБА_6, який відповідно до вищенаведеного був єдиним засновником та власником СФГ «Ферма Пилипа», судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч.1,2,3 ст. 9 ЗУ «Про селянське (фермерське) господарство» (В редакції 2001 року) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію. За державну реєстрацію справляється плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної по господарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.

Таким чином, вищенаведені норми законодавства встановлюють порядок державної реєстрації селянського (фермерського) господарства, де вказується, що для такої реєстрації початковим має бути наданий громадянину Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.

Також місцевий суд вказав, що статут селянського (фермерського) господарства в редакції, затвердженій загальними зборами 26.02.2008 року та зареєстрованій в Єдиному державному реєстрі 27.02.2008 року за № 1325105000400291 не підтвердив твердження відповідача 2 про правонаступництво актів юридичної особи - СФГ «Ферма Пилипа» засновником якого не являється землекористувач спірної ділянки, щодо наведеного судова колегія зазначає наступне.

Державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 від 31 липня 1995 року зі змінами в землекористуванні, був виданий на ім'я голови СФГ «Ферма Пилипа» ОСОБА_6 на земельну ділянку площе 4, 18 га, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства СФГ «Ферма Пилипа».

В рішенні господарського суду Закарпатської області від 05.05.2005 року у справі №4/4 встановлено що, Державний акт на право постійного користування землею видано відповідно до рішення Хустської міської ради від 04.09.1992 року, правомірність якого не оспорюється, тому не вбачається правових підстав для його скасування. Вимоги щодо зобов'язання правонаступників гр. ОСОБА_6 здати Державний акт вважається безпідставним, отже згідно з вищенаведеним даний державний акт є чинним.

У відповідності до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ст. 7 ЗК України, в редакції 1992 року, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, а ст. 23 ЗК України, в редакції 1992 року, визначає, що документом, який посвідчує право на земельну ділянку, є державний акт.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_6 як засновник селянського (фермерського) господарства на законних підставах набув право постійного користування земельною ділянкою площею 4,18 гектарів, яка розташована в АДРЕСА_1 і надана для ведення селянського (фермерського) господарства.

Стаття 19 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», в редакції 1991 року визначає, що успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України, такі ж самі вимоги щодо успадкування майна фермерського господарства містяться в чинній ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство», а ст. 19 Закону України «Про фермерське господарство» визначає, що до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно зі ст.. 1216 Цивільного кодексу спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (Спадкоємців). Статте. 1218 Цивільного кодексу передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилася внаслідок його смерті.

Відповідно до пункту 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року « Про судову практику в справах про спадкування» зазначено, що відповідно до ст.. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

В даному випадку спадкодавець набув право постійного користування земельною ділянкою відповідно до раніше діючого законодавства, а саме ст. 51 Земельного кодексу України в редакції 1990 року. Відповідно до норм Земельного кодексу України в редакції 1990 року, який діяв на час набуття спадкодавцем прав постійного користування та норм діючого законодавства смерть особи користувача земельної ділянки не є підставою припинення права користування земельною ділянкою.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.04.2006 року встановлено, що спадкове майно, на яке в зазначеній частці видане свідоцтво складається зі статутного фонду СФГ «Ферма Пилипа», статутний фонд якого складає 160400 грн.. Свідоцтво про право на спадщину на 1/1 частку спадкового майна видане ОСОБА_9. Також згідно зі Статуту селянського (фермерського) господарства в редакції, затвердженій загальними зборами 26.02.2008р. та зареєстрованій в Єдиному державному реєстрі 27.02.2008р. за №1325105000400291, а саме п.1.3. цього Статуту в редакції 2008 року, засновником СФГ "Ферма Пилипа" вже є не громадянин ОСОБА_6, як постійний користувач спірної земельної ділянки є 6 інших громадян України. Відповідно до наданих суду документів перелік засновників (учасників) юридичної особи - ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_13.,ОСОБА_12 здійснює свою діяльність як селянське фермерське господарство «Ферма Пилипа» та перебуває в ЄДРПОУ. Таким чином, до ОСОБА_9 як спадкоємцю згідно із вищенаведеним перейшло право постійного користування земельною ділянкою в розмірі 4, 18 га..

Статтею 92 Земельного кодексу України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації. Однак, ця норма не обмежує і не скасовує наявне право постійного користування земельними ділянками, набуте особами в установлених законодавством випадках за станом на 01.01.2002 року до його переоформлення, про що зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005.

У відповідності до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно п.п 2 п.б ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до повноважень виконавчих органів міських рад належить, зокрема, реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею.

Судом першої інстанції встановлено, що правовстановлюючі документи на право постійного користування спірною земельною ділянкою відповідач 2 не переоформив з урахуванням правонаступництва.

Колегія суддів враховує думку Конституційного суду України про те, що чинний Земельний кодекс України на момент прийняття не встановив чітких матеріально-правових і процесуальних гарантій зміни суб'єктами права на земельні ділянки юридичного титулу права постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України(конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) №1-17/2005 22.09.2005 року №5-рп/2005 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення п. 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України" в частині зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення".

Наведене дає підстави для висновку, що переоформлення суб'єктами права державних актів на право постійного користування земельними ділянками не є їх обов'язком, а є дією, що вчиняється добровільно і на власний розсуд. Судова колегія зазначає, що оскільки переоформлення правовстановлюючих документів вчиняється на добровільних засадах, суд не має право зобов'язати постановою вчинити такі дії.

Щодо іншої частини спірної земельної ділянки площею 1, 8 Га , то відповідно до договору купівлі-продажу об'єкту нерухомості (податкова застава) за реєстром №808 від 05.03.2004р. частину спірного об'єкту, а саме - нежитлове приміщення забійного пункту в АДРЕСА_1, загальною площею 226,4кв.м. належить ФОП ОСОБА_5(відповідач 2 у справі), який звернувся до позивача із заявою від 19.03.2015р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки в користування на умовах оренди для обслуговування придбаного об'єкта. Державна реєстрація придбаного приміщення здійснена 16.03.2004р. Правомірність наведеного вище правочину підтверджено Рішенням Хустського районного суду від 17.01.2006р.

У відповідності до п.1 ст. 120 ЗК України чинної на час виникнення правовідносин при переході права власності на приміщення Райкоопзатогпрому Хустської райспоживспілки у 2004 році, право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При переході права власності на приміщення Райкоопзатогпрому Хустської райспоживспілки у 2004 році п.2 ст.120 ЗК встановлював, що якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Як зазначено у п. 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.05.11 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» у разі встановлення факту правомірного набуття особою права на нерухоме майно за наявності у попереднього власника належно оформленого права на земельну ділянку, на якій воно розміщене, необхідно враховувати, що така особа набула права на відповідну земельну ділянку. З виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

Таким чином, судова колегія зазначає, що при переході права власності на будівлю і споруди право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір і права власності на неї не встановлювалось, до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею, спорудою та частиною земельної ділянки, що необхідна для їх обслуговування, які визначаються у встановленому законом порядку

Таким чином, законодавство передбачає, що новий власник нерухомого майна набуває права на земельну ділянку, але при цьому оформлення цього права здійснюється за відповідним рішенням компетентного органу і має підтверджуватись відповідним документом.

При цьому, підставами припинення права користування земельною ділянкою відповідно до ст. 141 Земельного Кодексу України є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

З вищенаведеного вбачається, що згідно з чинними нормами немає такої підстави припинення права постійного користування, як шляхом визнання недійсним державного акту.

Щодо підстави припинення права користування земельною ділянкою відповідно до п. «д» ст.. 141 Земельного Кодексу України, слід зазначити наступне.

Аналізуючи питання оподаткування при використанні спірної земельної ділянки судом встановлено, після смерті гр..ОСОБА_6, оподаткування продовжує здійснювати СФГ "Ферма Пилипа", обґрунтовуючи свої зобов'язання Державним Актом на право постійного користування серії НОМЕР_1 від 31.07.1995р. У 2011 році СФГ "Ферма Пилипа" не було подано до Хустської ОДПІ податкову декларацію з плати за землю. Станом на 01.01.2011 р. податковий борг по земельному податку становив 224 грн. Протягом 2011року сплати земельного податку за користування земельною ділянкою площею 4.18Га не здійснювалось.

Станом на 01.01.2012р. податковий борг по земельному податку становив 224 грн. У 2012 році СФГ "Ферма Пилипа" подано до податкового органу декларацію з плати за землю (вх..№936 від 09.02.2012р.), де річна сума нарахувань становить 292,50 грн. Поряд з цим, протягом 2012року було сплачено земельного податку у сумі 52,02 грн., а за неподання податкової звітності - застосовано штраф у сумі 170 грн. (Акт №191/15 від 12.03.2012р.)

Станом на 01.01.2013р. податковий борг по земельному податку становив 631,75 грн., а податкова звітність не подавалась знову, що і стало підставою для накладання повторного штрафу у сумі 170 грн. (Акт №245/15 від 21.03.2013р.). Протягом 2013 року було сплачено суму 970 грн., що перевищує борг на суму 19,16 грн.

Далі, протягом 2014року сплату податку на землю не проводилося та не подавалось податкової декларації. Тому, протягом 2015року було подано податкову декларацію з плати за землю (вх..№9022645483 від 24.02.2015р.) де річна сума нарахувань становить 363,33 грн. За січень-червень 2015р. плата за землю не здійснювалась. Тому станом на 01.07.2015р. податковий борг становить 133,04 грн.. І, уже після звернення прокурора із позовом заборгованість по платі за землю була погашена, що і підтверджено Актом звірки №1663-20 від 27.07.2015р..

Господарський суд Закарпатської області зазначає, що узагальнюючи історію стосунків відповідача 2 із податковим органом у питаннях оподаткування, суд знаходить досить переконливими висновки прокурора про слабку податкову дисципліну, систематичні порушення СФГ "Ферма Пилипа" що по суті дає підстави для застосування у спірній ситуації правил п."е" ст.141 ЗК України (в діючій редакції).

Щодо вищенаведеного, судова колегія зазначає наступне. Порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, врегульовано статтею 144 Земельного кодексу України. Вказана стаття визначає, що у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор по використанню та охороні земель складає протокол про порушення та видає особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор по використанню та охороні земель відповідно до закону накладає на таку особу адміністративне стягнення та повторно видає вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк. У разі неусунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор по використанню та охороні земель звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою. Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку.

Окрім того, слід вказати, що із п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" вбачається, що вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними.

Відповідно до ст.144 ЗК України встановлюються особливий порядок усунення зазначених порушень. І лише при не усуненні порушень земельного законодавства у кожному окремому випадку право постійного користування земельною ділянкою може бути припинено за рішенням компетентного органу. З матеріалів справи вбачається, що позивачем не виконано норми статті 144 ЗК України.

Щодо зобов'язання відповідача 1 вжити заходів щодо оформлення правоустановчих документів на земельну ділянку судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстав для задоволення позову немає з огляду на наступне.

Як слідує зі змісту ст.1 ГПК України, особи звертаються до господарського суду за захистом своїх порушених права чи охоронюваних законом інтересів. Згідно ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на захист прав і свобод у судовому порядку. Здійснення права на судовий захист не може ставитись у залежність від використання особою інших засобів правового захисту. При цьому порушене право чи спір повинні існувати на момент звернення з позовом, що і становить підстави позову і викладається і позовній заяві.

Звертаючись із вимогою про зобов'язання відповідача 1 вжити заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, прокурором не зазначено у чому конкретно порушено права Хустської міської ради, на яку саме земельну ділянку повинен та вправі установити свій титул відповідач 1. Позовна заява не містить також і наявність ознак спору; не наведено обставин, які б слугували підставами для встановлення ознак порушення.

Як видно із листа виконкому Хустської міської ради №1022/02-2 від 19.05.2015р. громадянин ОСОБА_5 19.03.2015р. звернувся до Хустської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування на умовах оренди в АДРЕСА_1 для обслуговування об'єкта нерухомості придбаного за договором купівлі-продажу №808 від 05.03.2004р. Наведені вище обставини сторони спору не заперечили.

За таких обставин, в частині вимог про зобов'язання фізичну особу - підприємця ОСОБА_5 вжити заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку, яка знаходиться в АДРЕСА_1 позов задоволенню не підлягає як необґрунтований (ст.33 ГПК України).

Щодо посилання скаржника на тривалі спори щодо спірної земельної ділянки, останній просить прийняти до уваги строки позовної давності та обрахувати їх згідно чинного законодавства.

Господарський суд Закарпатської області вважає, що наявність такого державного акту є казуальним випадком (ст.23 ЗК України 1990 року, ), який потребує виправленню в силу закону ((п.1.4. та п.18 Статуту 1993р., ст.ст.16,17 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", ст.ст.17(ч3),19, 23 ЗК України 1990року). Власне тому, судом відхилені вимоги про застосування позовної давності.

Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає за необхідне зазначити наступне.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивач не навів суду відповідні доводи щодо пропущення ним строку позовної давності та не подав належних та допустимих доказів відсутності у нього реальної можливості звернутися до суду за захистом свого порушеного права до спливу позовної давності у даних правовідносинах.

Щодо тверджень прокурора про те, що останньому стало відомо про наявність вказаних порушень саме із звернення Хустської міської ради від 19.05.2015 року, слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. В даному випадку в матеріалах справи присутні докази про наявність рішення Господарського суду Закарпатської області № 4/4 від 05.05.2005 року про визнання недійсною державної реєстрації селянського (фермерського) господарства і скасування державного акту на право постійного користування землею. Вищенаведене рішення прийняте щодо спірної земельної ділянки, в якому зазначено позивача Хустську міську раду.

Таким чином, доводи представника позивача про те, що строк позовної давності за вимогою про припинення права постійного користування земельною ділянкою шляхом визнання недійсним Державного акта на право постійного користування землею та зобов'язання вчинити певні дії не пропущено, оскільки прокурор довідався про порушення права позивача із звернення Хустської міської ради від 19.05.2015 року, є помилковими.

Відповідно до Постанови Пленуму вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 1 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені Цивільним кодексом Української РСР 1963 року. Тобто до даного спору про припинення права постійного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, шляхом визнання недійсним Державного акту на право постійного користування серії ЗК - 013 - 00052 від 31.07.1995 року площею 4. 18 га., виданого ОСОБА_6 застосовується строк позовної давності передбаченого передбачені Цивільним кодексом Української РСР 1963 року.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку що позов Хустського міжрайонного прокурора, в інтересах держави, в особі Хустської міської ради подано поза межами встановленого ст. 71 ЦК УРСР строку позовної давності.

Однак, відповідно до п. 2.2 постанови від 29.05.2013 р. № 10 За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки, як судом апеляційної інстанції було встановлено, що права чи охоронюваний законом інтерес позивача у спірних правовідносинах порушені не були, то відсутні підстави для застосовування до даних правовідносин позовної давності.

Колегія суддів щодо даної заяви зазначає, що встановивши відсутність порушеного права у особи, яка звернулася за захистом такого права, судам слід відмовляти у задоволенні позовних вимог саме з підстав відсутності порушеного права, а не через пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки, за відсутності порушення суб'єктивного права чи інтересу або ж за відсутності самого суб'єктивного права - позовна давність застосовуватися не може (до такого висновку дійшов Вищий господарський суд у постановах у справі № 12/5007/141/11 від 30.10.2012 р., у справі № 5006/36/74пн/2012 від 07.11.2012р.).

У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Однак, у встановленому законом порядку підстави, передбачені у ст. 104 ГПК України для скасування або зміни судового рішення були доведені суду .

Враховуючи вищенаведене та відповідно до ст.ст. 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,-

п о с т а н о в и в:

1. Апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства "Ферма Пилипа" б/н, б/д (вх. № 01-05/4993/15 від 03.11.2015р.) задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.10.15 у справі № 907/649/15 скасувати в частині припинення права постійного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею площею 4,18га серії НОМЕР_1 від 31.07.1995р. виданного громадянину ОСОБА_6, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №159 та зобов'язання Селянського (фермерського) господарства "Ферма Пилипа" (м.Хуст, вул..Слов'янська, 31 код 32080838) повернути Хустській міській раді (м.Хуст, вул..900-річчя Хуста, 27) вказаної земельної ділянки в землі запасу Хустської міської ради.

3. Прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити.

4. В решті, рішення господарського суду Закарпатської області від 05.10.2015 року справі за номером 907/649/15 залишити без змін.

5. Стягнути з Хустської міської ради (90400 м. Хуст, вул..Словянська, 31, код ЄДРПОУ 22080838) ) в дохід державного бюджету (отримувач коштів - Управління державної казначейської служби України у м. Ужгороді Закарпатської області, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38015610, банк отримувача - ГУДКСУ у Закарпатській області, код банку отримувача (МФО) - 812016, рахунок отримувача - №31211206783002, код класифікації доходів бюджету - 22030001) 3 654, 00 грн. судового збору за розгляд справи в Господарському суду Закарпатської області.

6. Стягнути з Хустської міської ради (90400 м. Хуст, вул..Словянська, 31, код ЄДРПОУ 22080838) ) на користь Селянське (фермерське) господарство "Ферма Пилипа" (м.Хуст, вул..Слов'янська, 31 код 32080838) 2 679, 60 грн. за розгляд справи в Львівському апеляційному господарському суді.

7. На виконання постанови господарському суду Закарпатскої області видати наказ у відповідності до ст.116 ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали даної справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови виготовлений 03.02.2016 р.

Головуючий-суддя Марко Р.І.

Суддя Данко Л.С.

Суддя Костів Т.С.