Рішення № 55564221, 02.02.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2016р. Справа№ 914/4281/15

За позовом: Науково-дослідного центру «Рятівна археологічна служба» Національної академії наук України, м. Львів

до відповідача: Відділу охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів

про: стягнення 328543,16 грн. заборгованості

Суддя Кидисюк Р.А.

Секретар Зусько І.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (договір № 37 про надання адвокатських послуг, правове обслуговування та представництво від 08.12.2015 року)

від відповідача: не зявився

Представнику позивача розяснено права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. У судовому засіданні 02.02.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Науково-дослідного центру «Рятівна археологічна служба» Національної академії наук України до Відділу охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації про стягнення 328543,16 грн. заборгованості.

Ухвалою суду від 18.12.2015 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 12.01.2016 року. Ухвалою суду від 12.01.2016 року розгляд справи відкладено на 02.02.2016 року.

Позовні вимоги обґрунтовуються невиконанням відповідачем умов Договору №03-12-АВ на закупівлю послуг за державні кошти від 07.12.2012 року в частині оплати вартості наданих позивачем послуг, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість.

Представник позивача в судове засідання зявився, позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити повністю з підстав, наведених у позовній заяві.

Відповідач явки повноважного представника в судове засідання не забезпечив, вимог попередніх ухвал суду не виконав, проти задоволення позову у встановленому законом порядку не заперечив, причин неявки не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання був належним чином повідомлений.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, повно та обєктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

07.12.2012 року між Управлінням охорони культурної спадщини Львівської обласної державної адміністрації, правонаступником якої є Відділ охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації (Замовник) та Науково-дослідним центром «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України (Виконавець) укладено Договір №03-12-АВ на закупівлю послуг за державні кошти (Договір), відповідно до п.1.1 якого Виконавець зобовязався протягом грудня 2012 року надати Замовнику послуги: код 73.20.1 послуги з досліджень і розробок у галузі суспільних і гуманітарних наук (послуги з реалізації пілотного проекту суцільного археологічного обстеження території області «Археологічний кадастр України, Львівська область»), а Замовник зобовязався прийняти послуги та сплатити за них на умовах Договору.

Згідно з п.3.1. Договору за надані послуги, зазначені в п.1 Договору, Замовник перераховує Виконавцю відповідно до Протоколу угоди про договірну ціну (Додаток 1) двісті пятдесят тисяч гривень 00 коп. (250000,00 грн.), в тому числі ПДВ 20% - сорок одна тисяча шістсот шістдесят шість гривень 67 коп. (41666,67 грн.).

Свої зобовязання за Договором позивач виконав належним чином, надавши відповідачу вищевказані послуги з досліджень і розробок у галузі суспільних і гуманітарних наук (послуги з реалізації пілотного проекту суцільного археологічного обстеження території області «Археологічний кадастр України, Львівська область»).

26.12.2012 року сторонами підписано Акт № 1 здавання-приймання наданих послуг та додаток № 1 до нього виконавчий кошторис на закупівлю послуг за державні кошти, згідно яких за фактично надані послуги належить до перерахунку 250000,00 (двісті пятдесят тисяч гривень 00 коп.) гривень, в тому числі ПДВ 41666,67 грн. Претензій та зауважень у Замовника до Виконавця немає.

Всупереч взятим на себе зобовязанням за Договором відповідач не оплатив повністю вартість наданих послуг. 21.10.2014 року відповідачем перераховано на рахунок позивача кошти в сумі 68700,00 грн. Непогашеною залишається заборгованість у розмірі 181300,00 грн.

Окрім суми основного боргу у розмірі 181300,00 грн. відповідно до долученого до позовної заяви розрахунку розміру позовних вимог позивач просить суд стягнути з відповідача 127436,00 грн. інфляційних нарахувань та 19807,16 грн. 3 % річних.

Відповідач проти задоволення позову не заперечив, доказів погашення заборгованості не надав, про наявність таких не повідомив.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підставними та такими, що підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з ст. 175 Господарського Кодексу України майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобовязання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон повязує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно з ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Господарські зобовязання між сторонами виникли на підставі Договору №03-12-АВ на закупівлю послуг за державні кошти від 07.12.2012 року.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Належне виконання позивачем своїх зобовязань за Договором підтверджується підписаним представниками сторін без зауважень Актом № 1 здавання-приймання наданих послуг від 26.12.2012 року сторонами підписано та додатком № 1 до нього виконавчим кошторисом на закупівлю послуг за державні кошти на суму 250000,00 (двісті пятдесят тисяч гривень 00 коп.) гривень, в тому числі ПДВ 41666,67 грн.

У свою чергу відповідач частково оплатив вартість наданих позивачем послуг на суму 68700,00 грн. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 181300,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 4.1. Договору визначено, що розрахунки проводяться шляхом оплати Замовником після предявлення Виконавцем рахунка на оплату послуг (рахунок) або після підписання Сторонами акта здавання-приймання наданих послуг з додатком до нього виконавчого кошторису по формі 2-П.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Так, згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобовязання відповідачем не подано.

Отже, відповідач своїх зобовязань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом ст. 599 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку розміру інфляційних нарахувань та 3 % річних, що підлягають до стягнення з відповідача, слід зазначити наступне, що відповідно до положень пункту 3.2. Постанови розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Всупереч наведеному позивачем помилково при розрахунку інфляційних нарахувань не враховано періоди часу, коли індекс інфляції становив менше одиниці. Розрахунок 3 % річних здійснено вірно.

Відтак, розмір інфляційних нарахувань, що підлягають до стягнення з відповідача, становить 119565,70 грн. (1250,00 грн. за 2013 рік = 250000,00 грн.*100,5(сукупний індекс інфляції за рік); 51234,70 грн. за 2014 рік; 67081,00 грн. за січень-листопад 2015 року).

З огляду на викладене, суд вважає підставними та обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 181300,00 грн. основного боргу, 119565,70 грн. інфляційних нарахувань та 19807,16 грн. 3 % річних.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до положень ст. 49 ГПК України судовий збір слід покласти на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, керуючись Конституцією України, ст.ст. 526, 530, 599, 610, 625, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 175, 193, 229 Господарського кодексу України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з боржника Відділу охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації (79008, м. Львів, вул. Винниченка, 14; код ЄДРПОУ 38853540) на користь стягувача Науково-дослідного центру «Рятівна археологічна служба» Національної академії наук України (79008, м. Львів, вул. Винниченка, 24; код ЄДРПОУ 13800937) 181300,00 грн. основного боргу, 119565,70 грн. інфляційних нарахувань, 19807,16 грн. 3 % річних та 4810,10 грн. судового збору.

3.Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

4.У решті позову (у частині неправильного визначення розміру інфляційних нарахувань) відмовити.

У відповідності до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 08.02.2016 р.

Суддя Кидисюк Р.А