Рішення № 55564128, 02.02.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2016р. Справа№ 914/4375/15

За позовом: Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал», м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація», м. Львів

про: стягнення 76 732,86 грн. заборгованості за Договором № 570129 про надання послуг з водопостачання та водовідведення від 08.07.2010 року

Суддя Кидисюк Р.А.

Секретар Зусько І.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 01-5089 від 08.10.2015 року)

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 20.01.2016 року)

Представникам сторін розяснено права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. У судовому засіданні 02.02.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація» про стягнення 76732,86 грн. заборгованості за Договором № 570129 про надання послуг з водопостачання та водовідведення від 08.07.2010 року.

Ухвалою суду від 23.12.2015 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 12.01.2016 року. Ухвалою суду від 12.01.2016 року розгляд справи відкладено на 02.02.2016 року.

06.01.2016 року представником позивача через канцелярію суду подано заяву (вх.№41/16) про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з ТзОВ «Львівавтокомплектація» на користь ЛМКП «Львіводоканал» 68759,88 грн. основного боргу, 7270,17 грн. пені, 551,34 грн. 3% річних та 151,47 грн. інфляційних втрат. Дана заява прийнята судом.

Позовні вимоги обґрунтовуються невиконанням відповідачем умов Договору №570129 про надання послуг з водопостачання та водовідведення від 08.07.2010 року в частині повного та вчасного проведення розрахунків з позивачем за надані послуги, внаслідок чого виникла заборгованість.

Представник позивача в судове засідання зявився, позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити повністю з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання зявився, проти задоволення позову заперечив повністю з підстав, наведених у поданому 02.02.2016 року через канцелярію суду відзиві вх.№3922/16 на позовну заяву. Зокрема, зазначив, що спірна заборгованість виникла через те, що мешканці гуртожитку не оплачують своєчасно та повно вартості наданих їм комунальних послуг. Заборгованість мешканців перед відповідачем становить більше 62000 грн. Сплата відповідачем заборгованості залежала від сплати заборгованості мешканцями гуртожитку. А оскільки, на думку відповідача, вини відповідача немає, бо не було умислу чи необережності, то у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та обєктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

08.07.2010 року між Львівським міським комунальним підприємством «Львівводоканал» (Виробник послуг) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація» (Виконавець послуг) укладено Договір №570129 про надання послуг з водопостачання та водовідведення між виробником цих послуг та виконавцями послуг (Договір), відповідно до п.1.1. якого Виробник послуг взяв на себе зобовязання надавати послуги з водопостачання та водовідведення в будинок №139 по вулиці Кульпарківській (Додаток 1), а Виконавець послуг зобовязався оплачувати послуги з водопостачання та водовідведення за затвердженими рішеннями Виконавчого комітету Львівської міської ради тарифами у терміни, передбачені цим договором та додатками до Договору.

У звязку з невиконанням відповідачем умов Договору в частині проведення розрахунків за надані послуги у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, яка станом на час розгляду спору становить 68759,88 грн.

З метою добровільного врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією №10-5059 від 07.10.2015 р., яка залишена ним без відповіді та задоволення.

У своєму відзиві (вх.№3922/16 від 02.02.2016 р.) на позовну заяву відповідач визнав наявність перед позивачем заборгованості більше 62000,00 грн., однак зазначив, що остання виникла не з його вини, а через несплату мешканцями гуртожитку наданих їм комунальних послуг.

Згідно з п.6.5. Договору звірка взаємних розрахунків по оплаті послуг за водопостачання та водовідведення проводиться не рідше одного разу на квартал на вимогу будь-якої сторони.

На підтвердження наявної заборгованості позивачем до матеріалів справи долучено надісланий відповідачу супровідним листом №10-06 від 04.01.2016 р. Акт звірки взаємних розрахунків, а також копії виставлених відповідачу рахунків. Акт звірки відповідачем не підписаний та не повернутий позивачу.

Окрім суми основного боргу у розмірі 68759,88 грн. позивач просить суд стягнути з відповідача 7270,17 грн. пені, 551,34 грн. 3% річних та 151,47 грн. інфляційних втрат.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення повністю, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з ст. 175 Господарського Кодексу України майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобовязання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон повязує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно з ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Господарські зобовязання між сторонами виникли на підставі Договору №570129 про надання послуг з водопостачання та водовідведення від 08.07.2010 року.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Матеріалами справи підтверджено належне виконання позивачем зобовязань за Договором. У свою чергу відповідач не провів повного розрахунку за надані позивачем послуги водопостачання та водовідведення.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 6.3. Договору встановлено, що Виконавець послуг до 20 числа, наступного за звітним місяця, проводить розрахунок з Виробником послуг по нарахованих коштах за надані послуги з водопостачання та водовідведення згідно виставленого рахунку, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Виробника послуг за відрахуванням 3,3 % (ТзОВ «Львівавтокомплектація») комісійної винагороди від перерахованих Виробнику коштів. (Комісійна винагорода враховується Виробником при розрахунках за надані послуги). При цьому, у першу чергу, погашається заборгованість Виконавця.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, у своєму відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що заборгованість виникла не з його вини, а через несплату мешканцями гуртожитку наданих їм комунальних послуг. Відтак, на думку відповідача, у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Суд відхиляє заперечення відповідача як необґрунтовані та безпідставні.

Так, згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобовязання відповідачем не подано.

Отже, відповідач своїх зобовязань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом ст. 599 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.2. Договору встановлено, що при несплаті або частковій несплаті за надані послуги Виконавець послуг сплачує Виробнику послуг пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день протермінування платежу, яка склалася з моменту укладення цього Договору, починаючи з 20 числа місяця наступного за розрахунковим.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Частиною 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З огляду на викладене, суд вважає підставними та обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 68759,88 грн. основного боргу, 7270,17 грн. пені, 551,34 грн. 3% річних та 151,47 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки спір виник з вини відповідача, у відповідності до ст. 49 ГПК України судовий збір у розмірі 1218,00 грн. слід покласти на нього у повному обсязі.

З огляду на викладене, керуючись Конституцією України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація» (79026, м. Львів, вул. Стрийська, будинок 45; р/р 26005221592 в ВАТ «Український ОСОБА_3 «Київ», МФО 300205; код ЄДРПОУ 33982081) на користь стягувача Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» (79017, м. Львів, вул. Зелена, будинок 64; р/р 26001000005120 в ЛОФ ПАТ «Укрсоцбанк» в м. Львові, МФО 300023; код ЄДРПОУ 03348471) 68759,88 грн. основного боргу, 7270,17 грн. пені, 551,34 грн. 3% річних, 151,47 грн. інфляційних втрат та 1218,00 грн. судового збору.

3.Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

У відповідності до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 08.02.2016 р.

Суддя Кидисюк Р.А