Рішення № 55563773, 02.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2016Справа №910/29784/15

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім - Атон"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецбуд-Євро"

про: стягнення заборгованості в сумі 411 248,71 грн.

Суддя Комарова О.С.

Представники сторін:

від позивача Вівсяник А.М. (представник за довіреністю)

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 02 лютого 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім - Атон", 24.11.2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 170 від 19 листопада 2015 року до відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрспецбуд-Євро", про стягнення заборгованості в сумі 411 248,71 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як покупець, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором поставки № 2810/14-2 від 28.10.2014 року, зокрема, у визначені відповідним договором строки в повному обсязі не оплатив позивачу, як постачальнику, суму поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2015 року (суддя Комарова О.С.) порушено провадження у справі № 910/29784/15, призначено розгляд справи на 15.12.2015 року.

Через відділ діловодства суду 14.12.2015 року від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи б/н від 14 грудня 2015 року, яка долучена судом до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 15.12.2015 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи № 129 від 14.12.2015 року, яке долучено судом до матеріалів справи.

Представники сторін у судове засідання 15.12.2015 року не з'явилися.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2015 року розгляд справи відкладено, у зв'язку з неявкою представників сторін, на 12.01.2016 року.

Судове засідання 12.01.2016 року не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Комарової О.С. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2016 року розгляд справи призначено на 26.01.2016 року.

Через відділ діловодства суду 25.01.2016 року від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи, яка долучена судом до матеріалів справи.

Представники сторін у судове засідання 26.01.2016 року не з'явилися, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2016 року розгляд справи відкладено, у зв'язку з неявкою представників сторін, на 02.02.2016 року.

Через відділ діловодства суду 01.02.2016 року від представника позивача надійшла заява б/н від 01.02.2016 року про надання документів на виконання вимог ухвали суду, яка долучена судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 02.02.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору.

Представник відповідача в судове засідання 02.02.2016 року не з'явився, вимог ухвали не виконав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, правами передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Разом з цим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

28 жовтня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім - Атон" (надалі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрспецбуд-Євро" (надалі - покупець, відповідач) було укладено договір № 2810/14-2 (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі - договір), за умовами якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором постачальник зобов'язується передати (поставити) покупцеві, а покупець прийняти та оплатити непродовольчі товари народного споживання (надалі - товар) в кількості та за ціною згідно специфікацій, які після їх підписання є невід'ємними частиною цього договору (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору, загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками,типами, розмірами визначаються специфікаціями за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

За умовами п. 2.3. договору, строк поставки - 45 (сорока п'яти) робочих днів після підписання відповідної специфікації.

В п. 2.4. договору сторони визначили, що право власності на поставлені товари переходить до покупця за видатковою накладною після повної оплати вартості поставленого товару.

У відповідності до п.п. 6.1., 6.1.1., 6.1.2. договору, покупець повинен оплатити поставлений йому постачальником товар в такому порядку:

- протягом 5 (п'яти) банківських днів після виставлення рахунку, покупець шляхом банківського переказу перераховує на поточних рахунок постачальника передоплату, що з врахуванням ПДВ становить 50 % вартості товару, визначеного сторонами у специфікації;

- залишок з врахуванням ПДВ, що становить 50 % вартості товару, визначеного сторонами у специфікації - покупець перераховує постачальнику протягом 5 (п'яти) банківських днів після оголошення, що товар готовий до відвантаження.

Договір вступає в дію з дати його укладання (підписання) обома сторонами і діє протягом одного року, а в частині грошових розрахунків - до їх повного виконання (п. 9.1. договору).

Також, сторонами 28.10.2014 року було підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками підприємств специфікацію до договору поставки № 2810/14-2 від 28.10.2014 року.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору виставив відповідачу рахунок на оплату по замовленню № 1336 від 25.11.2014 року на суму 750 000,00 грн., який відповідачем було оплачено частково на суму 285 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою по банківському рахунку позивача від 25.11.2015 року.

На виконання умов договору позивач здійснив відповідачу поставку узгодженого товару - установку котельну модульну для виробництва пари та гарячої води КУМ-200 у кількості - 1 шт. на загальну суму 750 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1906 від 28.12.2014 року, яка підписана уповноваженими представниками сторін без заперечень та скріплена печатками підприємств.

18.03.2015 року сторонами було підписано додаткову угоду № 1 до договору № 28/14-2 від 28.10.2014 року, у відповідно до якої сторонами було змінено ціну товару та визначено, що новою ціною товару є 766 713,31 грн., а також підписано акт зміни ціни від 18.03.2015 року до видаткової накладної №1906 від 28.12.2014 року на суму 766 713,31 грн.

При цьому, відповідач на виконання взятих на себе зобов'язань за договором 20.04.2015 року здійснив часткову оплату поставлено товару на суму 185 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою по банківському рахунку позивача від 20.04.2015 року.

Позивач зазначає, що внаслідок неоплати відповідачем в повному обсязі вартості отриманого по видатковій накладній товару, звернувся до відповідача з листом з пропозицією підписати додаткову угоду № 2 від 26.05.2015 року до договору поставки № 2810/14-2 від 28.10.2014 року.

В свою чергу, відповідач, у відповідь на лист позивача, гарантійним листом про виконання грошових зобов'язань № 41 від 30.09.2015 року гарантував та зобов'язався сплатити заборгованість в розмірі 226 822,77 грн. трьома платежами до 31.10.2015 року, 31.11.2015 року та до 31.12.2015 року рівними сумами по 75 607,59 грн.

Позивач вказує, що покупець в повному обсязі не розрахувався за отриманий на підставі видаткової накладної № 1906 від 28.12.2014 року товар, а відтак, відповідач має заборгованість за договором поставки № 2810/14-2 від 28.10.2014 року в розмірі 296 713,31 грн.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції за порушення виконання грошового зобов'язання щодо оплати товару.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом, 28.10.2014 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 2810/14-2, відповідно до п. 1.1. якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором постачальник зобов'язується передати (поставити) покупцеві, а покупець прийняти та оплатити непродовольчі товари народного споживання (надалі - товар) в кількості та за ціною згідно специфікацій, які після їх підписання є невід'ємними частиною цього договору.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу узгоджений товар - установку котельну модульну для виробництва пари та гарячої води КУМ-200 у кількості - 1 шт. на загальну суму 750 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1906 від 28.12.2014 року, яка підписана уповноваженими представниками сторін без заперечень та скріплена печатками підприємств.

Зазначений товар був частково оплачений відповідаем на суму 470 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою по банківському рахунку позивача (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи).

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (п. 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/767/2013 від 29.04.2013 р.).

Оскільки спірна видаткова накладна має найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, перелік товару, його вартість, посилання на договір, штамп позивача та інші реквізити, вона відповідає вимогам закону та є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції.

Як стверджує позивач, взяті на себе зобов'язання за договором відповідач належним чином не виконав, в передбаченому договором порядку та строк не здійснив в повному обсязі оплату поставленого йому товару, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 296 713,31 грн. (766 713,31 грн. (нова сума вартості товару) - 470 000,00 грн. (частково оплачений товар) = 296 713,31 грн.).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки в розмірі 296 713,31 грн.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню в розмірі 94 801,93 грн., 3% річних в розмірі 5194,52 грн. та збитки від інфляції в розмірі 14 538,95 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього

Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

В п. 7.5. договору передбачено, що за порушення грошових зобов'язань за цим договором винна сторона сплачує постраждалій стороні неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період порушення, від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день порушення виконання.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що він виконаний невірно, оскільки позивачем при його розрахунку не враховано приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, тому сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача в межах заявленого позивачем періоду становить 84 152,77 грн., у відповідності до розрахунку наведеного нижче:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУСума пені за період прострочення296 713,3121.04.2015 - 27.08.201512930.0000 %62 919,48296 713,3128.08.2015 - 24.09.20152827.0000 %12291,25296 713,3125.09.2015 - 19.10.20152522.0000 %8942,04 182 84 152,77

Таким чином, загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача становить 84 152,77 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 10 649,16 грн. позивачу належить відмовити.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, рекомендації Верховного Суду України, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачають, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

За умовами пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, при перевірці розрахунку суми збитків від інфляції, судом встановлено, що розмір суми збитків від інфляції за заявлений позивачем період, який підлягає стягненню, становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення, а саме:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу01.05.2015 - 30.06.2015296713.311.0267740.6601.09.2015 - 30.09.2015296713.311.0236824.41 14 565,07

Проте, в силу, п. 2. ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

А тому, зважаючи на те, що клопотань про вихід за межі позовних вимог від заінтересованих сторін до суду не надходило, суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення суми збитків від інфляції, тому, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми збитків від інфляції підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 14 538,95 грн., оскільки суду не надано права виходити за межі позовних вимог.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд встановив, що позивач здійснив 3% річних у відповідності до вимог чинного законодавства України, а тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 5194,52 грн. 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю за розрахунками позивача, у відповідності до наведеного нижче розрахунку:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів296 713,3121.04.2015 - 19.11.20152133 %5194,52

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, не з'явився у судове засідання, про дату і місце проведення якого був повідомлений належним чином, доказів на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 400 599,55 грн., з них: основного боргу - 296 713,31 грн. (двісті дев'яносто шість тисяч сімсот тринадцять гривень 31 копійка), пені - 84 152,77 грн. (вісімдесят чотири тисячі сто п'ятдесят дві гривні 77 копійок), 3% річних - 5194,52 грн. (п'ять тисяч сто дев'яносто чотири гривні 52 копійки) та збитків від інфляції - 14 538,95 грн. (чотирнадцять тисяч п'ятсот тридцять вісім гривень 95 копійок).

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 6008,99 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецбуд-Євро" (ЄДРПОУ 32981637; адреса: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 34, під'їзд 2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім - Атон" (ЄДРПОУ 36698743; адреса: 04073, м. Київ, провулок Куренівський, 19/5) грошові кошти: основного боргу - 296 713,31 грн. (двісті дев'яносто шість тисяч сімсот тринадцять гривень 31 копійка), пені - 84 152,77 грн. (вісімдесят чотири тисячі сто п'ятдесят дві гривні 77 копійок), 3% річних - 5194,52 грн. (п'ять тисяч сто дев'яносто чотири гривні 52 копійки), збитків від інфляції - 14 538,95 грн. (чотирнадцять тисяч п'ятсот тридцять вісім гривень 95 копійок) та судовий збір - 6008,99 грн. (шість тисяч вісім гривень 99 копійок). Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Копію рішення надіслати відповідачу у справі №910/29784/15.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 08.02.2016 року.

Суддя О.С. Комарова