Ухвала суду № 55563734, 03.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про припинення провадження у справі

03.02.2016Справа № 910/28792/15

За позовомФрунзівського районного споживчого товариства Одеської областідоФізичної особи-підприємця ОСОБА_1за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача1. Затишанської селищної ради Фрунзівського району Одеської області 2. Державного комунального підприємства «Фрунзівське бюро технічної інвентаризації» 3. Реєстраційної служби по Фрунзівському району Великомихайлівського міжрайонного управління юстиції Одеської областіпровизнання договору недійсним, визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва та скасування реєстрації права власності Суддя Босий В.П.Представники сторін: від позивача:ОСОБА_2від відповідача:Максимець О.Б.від третьої особи 1:не з'явивсявід третьої особи 2:не з'явивсявід третьої особи 3:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Фрунзівське районне споживче товариство Одеської області звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва та скасування реєстрації права власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір купівлі-продажу нерухомого майна №574-К від 07.07.2003 р. не відповідає вимогам чинного на момент його укладення законодавства України, а відтак є підстави для визнання його недійсним та застосування наслідків недійсності такого правочину. Крім того, позивачем заявлено вимоги про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого органу Затишанської селищної ради Фрунзівського району Одеської області №62 від 26.10.2006 р. про оформлення права власності, визнання недійсним свідоцтва про право власності, а також визнання протиправним та скасування реєстрацію права власності на спірний об'єкт нерухомого майна.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.11.2015 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 07.12.2015 р.

В тексті позовної заяви позивач просив суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом заборони відповідачу здійснювати будь-які дії, спрямовані на відчуження спірного об'єкта нерухомого майна, яке залишається судом без розгляду з огляду на відсутність доказів сплати позивачем судового збору за подання даного клопотання.

07.12.2015 р. представником позивача до канцелярії суду подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій позивач фактично просив змінити підстави позову у даній справі, без зміни його предмету.

Відповідно до п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 р. ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Як вбачається із поданої позивачем уточненої позовної заяви, за своєю правовою природою вона є заявою про зміну підстав позову.

Пунктом 3.12 вказаної постанови пленуму Вищого господарського суду України визначено, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

З матеріалів заяви про уточнення позовних вимог вбачається, що описи вкладення від 04.12.2015 р., подані як докази направлення відповідачеві та третім особам копії вказаної заяви з додатками, не містять в своєму переліку самої заяви про уточнення позовних вимог, а містить лише перелік доданих до неї документів.

Таким чином, описи вкладення, додані позивачем до вказаної не є належними доказами надсилання учасникам судового процесу заяви про уточнення позовних вимог, а відтак вказана заява залишається судом без розгляду та приєднується до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.12.2015 р. розгляд справи відкладено на 23.12.2015 р. у зв'язку з неявкою представників відповідача, третіх осіб та неподанням витребуваних доказів.

23.12.2015 р. представник відповідача подав до канцелярії суду заяву про припинення провадження у справі у зв'язку з тим, що стороною за оскаржуваним договором виступав відповідач не як суб'єкт підприємницької діяльності, а як фізична особа.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 23.12.2015 р. та 13.01.2016 р. розгляд справи відкладено на 13.01.2016 р. та 25.01.2016 р. відповідно.

Судове засідання 25.01.2016 р. не відбулося та було перенесено на 03.02.2016 р.

Представник позивача в судове засідання з'явився, через канцелярію суду 25.01.2016 р. подав додаткові пояснення, проти задоволення клопотання відповідача про припинення провадження у справі заперечував.

В судове засідання представник відповідача з'явився, надав пояснення по справі, провадження у справі просив припинити.

Представники третіх осіб, повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, про причину неявки суд не повідомили.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, а тому провадження у справі підлягає припиненню з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Перелік категорій справ, які підвідомчі господарським судам наведено у ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, частиною 1 якої визначено, що господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Таким чином, відповідно до вимог статей 1 та 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає положенням статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Відтак, господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

- участь у спорі суб'єкта господарювання;

- наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

- наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;

- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Якщо в законодавчому акті підвідомчість спорів визначена альтернативно: суду чи господарському суду, або зазначено, що спір вирішується в судовому порядку, господарському суду слід виходити як з суб'єктного складу учасників спору, так і з характеру спірних правовідносин. (п. 3.1., п. 14 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" № 10 від 24.10.2011 р.).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між Фрунзівським районним споживчим товариством Одеської області та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу нерухомого майна №574-К від 07.07.2003 р. є недійсним, оскільки не був посвідчений нотаріально, а його укладення прямо суперечило статутній діяльності позивача.

Як вбачається із встановлених судами обставин справи набувачем майна за спірним договором є фізична особа ОСОБА_1. При цьому, як встановлено судом, в зазначеному договорі відсутні будь-які відомості стосовно того, що ОСОБА_1 на момент його укладення діяв як суб'єкт підприємницької діяльності.

Більш того, з наявної в матеріалах справи інформації вбачається, що ОСОБА_1 зареєструвався як суб'єкт підприємницької діяльності (фізична особа-підприємець) лише 30.03.2006 р., тобто майже через три роки з моменту укладення спірного договору.

В той же час суд відзначає, що громадянин може укладати договір як фізична особа, так і як фізична особа-підприємець, а тому суд повинен виходити виключно з того статусу, який вказано собою в договорі. Суд не може тлумачити на власний розсуд зміст договору, в даному випадку стосовно того, що на момент його укладення ОСОБА_1 діяв як суб'єкт підприємницької діяльності, а також купував спірне майно саме для підприємницької діяльності, за відсутності на те належних доказів.

Аналогічні висновки містяться в постанові Вищого господарського суду України від 18.09.2012 р. у справі №29/43пд.

Більш того, відповідно до п. 14 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» №3 від 01.03.2013 р. спір фізичної особи, яка має статус суб'єкта підприємницької діяльності, у цивільно-правових, житлових чи інших правовідносинах, що не має ознак господарського та не пов'язаний з господарською діяльністю, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Наприклад, вирішуючи належність спору про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним до цивільної чи господарської юрисдикції, у разі виникнення такого спору між господарським товариством і фізичною особою, яка є приватним підприємцем, суду належить з урахуванням змісту договору та інших правовстановлюючих документів з'ясувати, з використанням якого правового статусу при укладенні такого договору діяла фізична особа: як фізична особа чи як фізична особа - підприємець, а також врахувати, які саме правовідносини між сторонами виникли.

Як встановлено судом та не заперечується представниками у справі, укладаючи спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна №574-К від 07.07.2003 р. ОСОБА_1 діяв як фізична особа.

Таким чином, позивачем не доведено суду, що правовідносини з придбання майна по спірному договору купівлі-продажу є господарськими, а відповідач як сторона спірного договору, виступав в спірних правовідносинах як суб'єкт підприємницької діяльності, тобто сторонами спірного договору є громадянин та юридична особа.

Відтак, склад учасників спору не відповідає ст. ст. 1, 21 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. п. 1 ч. 1 ст. 80, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

1. Провадження у справі №910/28792/15 припинити.

2. Повернути Фрунзівському районному споживчому товариству Одеської області (66700, Одеська обл., смт. Фрунзівка, вул. 1-го Травня, 45; ідентифікаційний код 01761528) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 446 (дві тисячі чотириста сорок шість) грн. 00 коп., сплачений згідно квитанції № 30 від 30.10.2015 р., яка знаходиться в матеріалах справи господарського суду міста Києва №910/28792/15.

3. Повернути Повернути Фрунзівському районному споживчому товариству Одеської області (66700, Одеська обл., смт. Фрунзівка, вул. 1-го Травня, 45; ідентифікаційний код 01761528) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 436 (дві тисячі чотириста тридцять шість) грн. 00 коп., сплачений згідно квитанції 0.0.451021822.1 від 20.10.2015 р., яка знаходиться в матеріалах справи господарського суду міста Києва №910/28792/15.

Суддя В.П. Босий