Рішення № 55563573, 06.02.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.02.16р. Справа № 904/261/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (м. Павлоград, Дніпропетровської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів" (м. Дніпропетровськ)

про внесення змін до договору поставки № 1173-ПУ-УМТС від 12.05.2015

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_1 - начальник юридичного відділу (довіреність № 06 від

10.12.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Павлоградвугілля" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів" (далі - відповідач), в якій просить суд внести зміни до договору поставки № 1173-ПУ-УМТС від 12.05.2015, шляхом доповнення пункту 5.4. договору та викладення його в наступній редакції:

- "Розрахунки за продукцію, що постачається по специфікації від 19.05.2015, здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника до 31.05.2016 на підставі отриманого покупцем рахунку та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 4 цього договору. Датою оплати вважається дата списання коштів з поточного рахунку покупця.

Остаточні взаєморозрахунки між покупцем і постачальником здійснюються на підставі даних якості, кількості, асортименту та комплектності продукції, визначених відповідно до розділу 2 цього договору.".

У позовній заяві позивач посилається на норми статті 651 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що зміна обставин є істотною, якщо вони змінились настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Позивач зазначає, що його підприємство знаходиться у скрутному фінансовому становищі, перед його підприємством наявна велика заборгованість державного бюджету та державних підприємств, при цьому, підприємство відповідача є підприємством паливно-енергетичного комплексу та на нього розповсюджується дія Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" від 23.06.2005. Позивач у позовній заяві також посилається на те, що ним до збройних сил України передано 22 одиниці автотранспортної техніки, яка використовувалась у виробничих потребах підприємства, на загальну суму 1 214 330 грн. 00 коп. Отже, позивач зазначає, що сторони на момент укладення спірного договору не могли передбачити у майбутньому різкого погіршення умов ведення господарської діяльності, сторони не могли передбачити проведення АТО та ворожої агресії.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 20.01.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 08.02.2016.

У судове засідання 08.02.2016 з'явився представник відповідача.

Представник позивача у судове засідання не зявився, причин нез'явлення суду не повідомив, будь-яких клопотань щодо відкладення розгляду справи не подавав.

При цьому, позивач про час, день та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994531011333 (№ 5140009431068), яке повернулося до господарського суду з відміткою про отримання 26.01.2016 ухвали суду позивачем.

Судом було враховано, що правова позиція викладена позивачем у позовній заяві, а також те, що протягом двох тижнів з моменту отримання ухвали суду (з 26.01.2016) позивач не скористався правом подання додаткових пояснень чи доказів.

Відповідачем було долучено до матеріалів справи та викладено зміст відзиву на позов (вх.суду 6577/16 від 03.02.2016), в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на наступне:

- відповідач належним чином виконав свої зобов'язання за спірним договором;

- відповідач, у зв'язку з порушенням позивачем своїх зобов'язань за договором, вимушений був звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, за результатами чого було прийнято рішення про задоволення його вимог та стягнення з позивача заборгованості за спірним договором;

- даний позов було подано позивачем з метою затягування процесу у справі про стягнення з нього заборгованості на користь відповідача;

- обставини, зазначені у позовній заяві, щодо погіршення економічної ситуації в країні, ворожу агресію та інше відповідач відчуває в такій же мірі, оскільки також здійснює свою господарську діяльність в одних соціально-економічних умовах з позивачем;

- позивач до звернення до суду не звертався до відповідача з проханням врегулювати даний спір;

- норми цивільного законодавства передбачають зміну умов договору за згодою сторін;

- внесення змін до договору порушить права відповідача.

У судовому засіданні 08.02.2015 представником відповідача було викладено зміст відзиві на позовну заяву.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи,коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Так, суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, оскільки правова позиція як позивача так і відповідача висловлена, а також долучені до матеріалів справи відповідні докази на її підтвердження.

Крім того, характер спору виключає необхідність у дослідженні будь-яких інших доказів, ніж ті, що наявні в матеріалах справи.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 12.05.2015 між Публічним акціонерним товариством "ДТЕК Павлоградвугілля" (далі - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів" (далі - постачальник, відповідач) було укладено договір поставки № 1173-ПУ-УМТС (далі - договір, а.с.10-15), відповідно до умов якого в порядку та на умовах, передбаченим договором, постачальник зобов'язався поставити у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення, код ГК (далі - продукція), в асортименті, кількості, в строки, за ціною та з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в договорі та специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору (пункт 1.1. договору).

Договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін. Сторони дійшли згоди, що у випадку належного виконання обома сторонами своїх зобов'язань, строк дії договору встановлюється до 31.12.2015 включно. У випадку невиконання (неналежного виконання) сторонами (стороною) своїх зобов'язань за договором, строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 8.1. договору).

Доказів визнання недісними, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, під час укладення договору сторонами були визначені строки та порядок оплати поставленого товару, який позивач просить змінити, шляхом доповнення пункту 5.4. договору та викладення його в наступній редакції:

- "Розрахунки за продукцію, що постачається по специфікації від 19.05.2015, здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника до 31.05.2016 на підставі отриманого покупцем рахунку та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 4 цього договору. Датою оплати вважається дата списання коштів з поточного рахунку покупця.

Остаточні взаєморозрахунки між покупцем і постачальником здійснюються на підставі даних якості, кількості, асортименту та комплектності продукції, визначених відповідно до розділу 2 цього договору.".

Відповідно до частин 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з вимогами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

При цьому, згідно з положеннями частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

При наявності істотної зміни обставин, що істотно порушила баланс інтересів сторін, сторони спочатку здійснюють спроби щодо зміни або розірвання договору за взаємною згодою, як зазначено у частині 1 статті 651 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Судом зауважено, що станом на момент розгляду справи по суті в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача у вказаному вище порядку до відповідача з пропозицією про внесення змін до спірного договору в частині строків та порядку оплати поставленого товару. Про відсутність такого звернення зазначає також і відповідач у відзиві на позовну заяву.

Крім того, суд зазначає, що зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Суттєвою зміною обставин в розумінні статті 652 Цивільного кодексу України є непередбачена зміна зовнішніх обставин, яка не залежить від волі сторін. При цьому обставини повинні змінитись настільки, що якби сторони могли це передбачити , вони не уклали би такий договір або уклали би його на інших умовах.

Разом з цим, при наявності суттєвої зміни обставин, зміна договору за рішенням суду допускається лише у виключних випадках. Для цього, крім наявності чотирьох умов передбачених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, необхідна наявність, ще однієї з двох умов: розірвання договору суперечить громадським інтересам, або потягне для сторін збитки, що значно перевищують витрати необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Так, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Враховуючи зміст Постанови Верховного суду України від 27.02.2012 за № 3-9гс12, закон пов'язує можливість зміни договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України при істотній зміні обставин.

Відповідно, при зверненні з вимогами про зміну умов договору, на підставі статті 652 Цивільного кодексу України на позивача покладається, у відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок довести ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог.

При цьому, наявності усіх чотирьох умов, необхідних для зміни договору, у зв'язку із істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, позивачем не доведено.

До вказаного висновку суд приходить з огляду на наступне.

За визначенням, наведеним у статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, відповідно погіршення становища товариства внаслідок необхідності виконання договірних зобов'язань, різке погіршення умов ведення господарської діяльності, проведення АТО, ворожа агресія не є підставою вважати, що зміна обставин, про яку зазначає позивач, зумовлена причинами, які останнім не могли бути усунуті після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від нього вимагалися.

Також суд зазначає, що зміна економічної ситуації є комерційним ризиком сторін договору, а тому ці обставини не можуть вважатися підставами для зміни або розірвання договору. Крім того, укладення договору та узгодження його умов між сторонами в існуючий редакції відбувалося в той період, коли вже існували обставини, на які посилається позивач у позовній заяві.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (стаття 625 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція також викладена у Постановах Верховного Суду України від 21.04.2010, від 26.05.2010 (справа № 6-3821св10).

Отже, при укладенні спірного договору та беручи на себе певні зобов'язання, сторони повинні були чітко усвідомлювати, що в країні існує нестабільна економічна ситуація, існують озброєнні конфлікти та проводиться антитерористична операція, крім того збільшується кількість неплатоспроможних суб'єктів ринкових відносин. А відтак, наявність усіх обов'язкових умов для зміни договору, передбачених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, відсутня.

У відповідності до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Положеннями статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивачем, у відповідності до статей 33-34 Господарського процесуального кодексу України, не було надано суду доказів наявності істотної зміни обставин, та позивачем, в силу приписів вищевикладених норм, не доведено істотної зміни обставин, наявність яких є підставою для внесення до договору змін, про які просить позивач, як і не було надано доказів того, що в момент укладення договору позивач був впевнений у тому, що така зміна обставин не настане.

Також, позивачем не надано доказів в підтвердження неможливості здійснювати виконання зобов'язань за договором в частині розрахунку за отриманий товар за умов, які погоджені сторонами у договорі.

Оскільки, позивачем не доведено наявності істотної зміни обставин, а також, одночасно всіх чотирьох умов, у разі настання яких, відповідно до частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України, договір може бути змінений за рішенням суду, у зв'язку із чим, у суду відсутні підстави для зміни договору поставки № 1173-ПУ-УМТС від 12.05.2015, а тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 378 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, що діяла на момент звернення із позовом до суду) за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір в сумі 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.).

В той же час, під час звернення із позовом до суду позивач сплатив судовий збір у сумі 1 827 грн. 00 коп. відповідно до платіжного доручення № НОМЕР_1 від 25.09.2015.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку, визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 449 грн. 00 коп. (1827,00 - 1378,00).

Судовий збір в сумі 1 378 грн. 00 коп. відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись нормами статтями 1, 4-5, 32, 33, 34, 36, 38, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вулиця Леніна, будинок 76; ідентифікаційний код 00178353) надмірно сплачений судовий збір у сумі 449 грн. 00 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № НОМЕР_1 від 25.09.2015, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2