Ухвала суду № 55563190, 05.02.2016, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

05 лютого 2016 року Справа № 910/20134/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівПопікової О.В. Євсікова О.О., Кролевець О.А.розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк Розвитку"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 17.12.2015у справі№ 910/20134/15 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Престиж"доПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк Розвитку"провизнання зобов'язання частково припиненим

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський банк Розвитку" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2015 у справі № 910/20134/15. Вказана касаційна скарга не відповідає вимогам розділу ХІІ1 Господарського процесуального кодексу України виходячи з наступного.

Відповідно до частини 4 статті 111 Господарського процесуального кодексу України до касаційної скарги додаються докази сплати судового збору.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При зверненні з касаційною скаргою заявником не надано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, натомість подано заяву про відстрочення сплати судових витрат у зв'язку з тим, що ПАТ "Всеукраїнський банк Розвитку" перебуває у скрутному фінансовому становищі, а на час подачі касаційної скарги виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб не затверджений кошторис витрат банку.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або відстрочити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Даною статтею передбачено право суду, а не обов'язок щодо відстрочки, розстрочки або звільнення від сплати судового збору.

Єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін. Отже, за приписами зазначеної норми, відстрочення від сплати судового збору може мати місце за наявності виключних обставин.

Особа, яка заявляє клопотання про відстрочення від сплати судового збору, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Як роз'яснено в пп. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін. Особа, яка заявляє відповідне клопотання (зокрема про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору), повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

В пункті 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України, від 12.11.2015 №01-06/2093/15 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" зазначено, що за змістом положень статті 8 Закону питання про відстрочення та розстрочення судом сплати судового збору, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати з підстав майнового стану сторони вирішується судом в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними і допустимими доказами на підтвердження того, що майновий стан сторони перешкоджає сплаті нею судового збору в установленому порядку і розмірі, а також на засадах рівності всіх учасників судового процесу (в тому числі й органів державної влади) перед законом і судом.

За приписами статей 33,34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень з урахуванням того, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, тому самі лише обставини пов'язані з відсутністю кошторисом витрат банку для сплати судового збору не можуть вважатися підставою для відстрочення від такої сплати.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору, оскільки останнім не доведено належними доказами, що його майновий стан перешкоджає сплаті ним судового збору у встановленому порядку і розмірі.

При цьому слід зазначити, що наведене не перешкоджає Публічному акціонерному товариству "Всеукраїнський банк Розвитку" повторно звернутись з касаційною скаргою та відповідним клопотанням, залучивши належні докази, які б підтверджували обставини відсутності коштів для сплати судового збору.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 1113 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Пунктом 4 частини 1 статті 111 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що касаційна скарга подається у письмовій формі і повинна містити вимоги особи, що подала скаргу, із зазначенням суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права.

Пунктом 62 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено наступне: за приписом пункту 4 частини першої статті 111 ГПК у касаційній скарзі має бути зазначена суть порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права. Недодержання цієї вимоги тягне за собою повернення скарги на підставі пункту 6 частини першої статті 1113 названого Кодексу. Отже, якщо в касаційній скарзі не зазначено, порушення або неправильного застосування яких конкретно норм матеріального і/або процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій у прийнятті оскаржуваних судових рішень, в чому саме полягає таке порушення або неправильне застосування і яким чином воно вплинуло на прийняття цих рішень, то касаційна скарга до розгляду не приймається і підлягає поверненню судом.

Зазначення суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права полягає в тому, що скаржник повинен у касаційній скарзі вказати, які саме норми порушено чи застосовано неправильно, і в чому саме полягає це порушення або неправильне застосування.

Тобто в касаційній скарзі має бути чітко викладено зміст порушення з обґрунтуванням порушених норм законодавчими актами та вказуватися конкретні їх пункти та статті.

Згідно з положеннями частини 2 статті 1115 та частин 1, 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі вже встановлених судом фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна скарга повинна містити дані, які б свідчили, що судом при розгляді спору не застосований Закон, який підлягає застосуванню, або застосований закон, який не підлягає застосуванню, або судами неправильно витлумачена норма Закону.

Як вбачається з касаційної скарги, остання містить посилання на норми матеріального права, зокрема, перелічення положень статей Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та висновки місцевого суду.

Однак скаржник не зазначає суті порушення або неправильного застосування конкретних норм матеріального чи процесуального права, яких припустився суд апеляційної інстанції при прийняті оскаржуваної постанови.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1113 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо у скарзі не зазначено суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, враховуючи, що касаційна скарга не містить належного обґрунтування порушення або неправильного застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийняті оскаржуваного судового акта, така скарга не може бути прийнята до розгляду і підлягає поверненню.

Відповідно до частини 3 статті 1113 Господарського процесуального кодексу України, після усунення обставин, зазначених у пунктах 1, 2, 3, 4 і 6 частини першої цієї статті, касаційна скарга може бути подана повторно.

На підставі наведеного, керуючись статтею 86, пунктами 4, 6 статті 1113 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

1.Відмовити Публічному акціонерному товариству "Всеукраїнський банк Розвитку" в задоволенні заяви про відстрочення та розстрочення сплати судових витрат, зменшення розміру судових витрат за подання касаційної скарги.

2.Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк Розвитку" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2015 у справі № 910/20134/15 повернути скаржнику.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець