Постанова № 55562803, 27.01.2016, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2016 року 11:15Справа № 808/4670/15 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Лілії Яковлівни, розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд-Енерго-Стандарт", м. Запоріжжя

до відповідача: Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області, м. Запоріжжя

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Буд-Енерго-Стандарт», (далі - ТОВ «Буд-Енерго-Стандарт», позивач) звернулось із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області, відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000072200 від 12.02.2015, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі - 154 911,00 грн.

В обґрунтування позову підприємство посилається на те, що позивачем цілком правомірно включено суми податку на додану вартість по отриманим від контрагента ТОВ «Вінт-РПБ» товарам (послугам) у розмірі 103 274,00 грн до складу податкового кредиту за вересень 2014 року, оскільки право на податковий кредит підтверджується єдиним і належним, з точки зору діючого законодавства, доказом - податковою накладною. Позивач стверджує, що зазначені податкові накладні не визнані недійсними та будь-яких посилань щодо невідповідності порядку їх оформлення акт перевірки № 55/08-25-22-011/37221276 від 30.01.2015 не містить. Враховуючи викладене, позивач вважає прийняте на підставі вказаного акту перевірки податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 154 911,00 грн. необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Представник позивача прибув у судове засідання 27.01.2016 та підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позові.

Відповідач адміністративний позов не визнав, у письмових запереченнях від 31.08.2015 №1335/7/08-01-10-03-16 посилається на те, що в ході перевірки не доведено реальність поставки товарів Товариству з обмеженою відповідальністю «Буд-Енерго-Стандарт» від постачальника - ТОВ «Вінт-РПБ». Зазначив, що до перевірки не надано документального підтвердження господарських правовідносин, не надано також жодного документу, який би підтвердив використання придбаного товару. Оскільки, у ТОВ «Вінт-РПБ» відсутні виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. Враховуючи викладене, вважає, що доводи позивача не спростовують висновків акту перевірки № 55/08-25-22-011/37221276 від 30.01.2015 відносно встановлених порушень та не можуть бути підставою для скасування податкового повідомлення - рішення.

У судове засідання представник відповідача не прибув. 27.01.2016 від нього до суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі для надання додаткових доказів до терміну, встановленого судом.

Розглядаючи вказане клопотання суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 156 КАС України, суд має право зупинити провадження у справі в разі наявності інших причин за обґрунтованим клопотанням сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - до терміну, встановленого судом.

Представником відповідача у своєму клопотанні про зупинення провадження у справі не вказано, які саме докази ним буде подано та не обґрунтовано необхідність їх подання.

Крім того, судом вже неодноразово провадження у справі зупинялось, розгляд справи відкладався, в зв'язку з чим, сторонам надавалось достатньо часу для надання доказів, необхідних для підтвердження своїх правових позицій.

Враховуючи викладене, а також те, що представник позивача заперечив проти зупинення провадження у справі, суд відмовляє представнику відповідача у задоволенні вищевказаного клопотання.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки у судове засідання прибули не всі особи, які беруть участь у справі, суд визнав за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.

Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 41 КАС України, відповідно до якої у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Буд-Енерго-Стандарт» зареєстровано 09.08.2010 Запорізьким міським управлінням юстиції, за адресою: 69008, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Південне шосе, будинок №64. Товариство взято на податковий облік в ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя 10.08.2010 за №9321.

На підставі наказу від 22.01.2015 № 12 та повідомлення від 22.01.2015 № 1/10/08-25- 12-016, виданих ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області, старшим державним ревізором-інспектором відділу податкового аудиту Чупиною Ольгою Олександрівною згідно з вимогами п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України від 12.12.2010 № 2755-УІ (зі змінами та доповненнями) проведено позапланову документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Енерго-Стандарт» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Вінт-РПБ» (код ЄДРПОУ 39290781) за вересень 2014 року.

За наслідками проведеної перевірки контролюючим органом складено Акт перевірки № 55/08-25-22-011/37221276 від 30.01.2015.

Перевіркою встановлено, що у порушення вимог п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.181, п. 14.1 ст. 14, п.198.3, п. 198.4 та п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями) позивачем занижений податок на додану вартість на загальну суму 103 274,00 грн., в тому числі по періодам: за вересень 2014 року в сумі 103 274,00 грн.

12 лютого 2015 року, на підставі Акту перевірки № 55/08-25-22-011/37221276 від 30.01.2015, контролюючим органом прийняте податкове повідомлення-рішення №0000072200 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Буд-Енерго-Стандарт» грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 154 911,00 грн., в т.ч. 103 274,00 грн. за основним платежем та 51 637,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Зазначене податкове повідомлення-рішення надіслане на адресу позивача та отримане його уповноваженим представником 16.03.2015, про що свідчить копія повідомлення про вручення, наявна в матеріалах справи.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням від 12.02.2015 №0000072200 ТОВ «Буд-Енерго-Стандарт» звернулось до суду.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступних висновків.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 (далі - ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 1 розділу І ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 98 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 розділу V ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами указаної статті встановлено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, датою виникнення права платника податку на формування податкового кредиту відповідно до пункту 198.2 статті 198 розділу V Кодексу вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Тобто, законодавцем чітко зазначено, що право платника податку на податковий кредит виникає в періоді, в якому відбулося придбання товарів (робіт, послуг) або зроблена попередня оплата, але це право повинне бути підтверджене належним чином оформленою податковою накладною.

Платник податків не має права відносити до податкового кредиту суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 розділу V Кодексу).

Отже, аналіз вищевказаних норм податкового законодавства свідчить про те, що право платника податку на податковий кредит виникає в періоді, в якому відбулося придбання товарів (робіт/послуг) або зроблена попередня оплата, але це право повинно бути підтверджене належним чином оформленою податковою накладною.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм Податкового кодексу України, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. І лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України № 996-ХІV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон України № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом встановлено, що 01.09.2014 між ТОВ «Вінт-РПБ» (далі іменується - Постачальник) та ТОВ «Буд-Енерго-Стандарт» (далі іменується - Покупець) укладений договір поставки № 01/09/12 (далі іменується - Договір), згідно якого Постачальник зобов'язується передати, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити запасні частини до дробарного обладнання в асортименті, кількості і по цінах, вказаних сторонами в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору. Загальна вартість Договору визначається видатковими накладними. Розрахунки за Договором здійснюються шляхом перерахування коштів на р/р Постачальника в національній валюті. Строк для оплати продукції погоджується сторонами у відповідній специфікації. Покупець зобов'язується прийняти поставлену продукцію у момент поставки. Моментом поставки вважається дата., яка зазначена у відповідній видатковій накладній постачальника, підписаній уповноваженими представниками сторін. Приймання продукції проводиться за наявності наступних документів: оригіналу Специфікації, податкової накладної, видаткової накладної, оригіналу рахунку-фактури, експлуатаційної (технічної) документації. Договір вступає в силу з моменту підписання уповноваженими особами та діє до 31.12.2014.

На виконання договору № 01/09/12 від 01.09.2014 ТОВ «Вінт-РПБ» було поставлено покупцеві товарно-матеріальні цінності, на що виписано наступні видаткові накладні №ВТ-0000003 від 01.09.2014, №ВТ-0000004 від 02.09.2014, №ВТ-00024 від 06.09.2014, №ВТ-000054 від 09.09.2014, №ВТ-00064 від 13.09.2014, ВТ-00145 від 29.09.214, № ВТ-00169 від 30.09.2014, та податкові накладні №№ 1 від 01.09.2014, №24 від 06.09.2014, №54 від 11.09.2014, №169 від 30.09.2014, №145 від 29.09.2014, № 64 від 13.09.2014, № 6 від 02.09.2014, копії яких наявні в матеріалах справи та досліджені судом.

Розрахунки між ТОВ «Вінт-РПБ» та ТОВ «Буд-Енерго-Стандарт» проводились у безготівковій формі, шляхом перерахунку грошових коштів ТОВ «Буд-Енерго-Стандарт» на поточний рахунок ТОВ «Вінт-РПБ» відповідно до платіжних доручень № 1313 від 11.11.2014, № 1314 від 11.11.2014, № 1315 від 11.11.2014, № 1316 від 11.11.2014, № 1337 ВІД 24.11.2014.

Посилання контролюючого органу в акті перевірки на те, що неможливо зарахувати вказані перекази в рахунок оплати за договором № 01/09/12 від 01.09.2014, суд відхиляє з огляду на таке.

Дійсно, в платіжних дорученнях, перерахованих в акті перевірки, в призначені платежу зазначено: "передплата за будматеріали згідно договору № 25/09-14 від 25.09.2014", тобто, вказаний інший договір.

Однак, слід зазначити, що листом на адресу ТОВ "Вінт-РПБ" від 24.11.2014 вих. № 2411/14 ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" просило вважати вірним наступне призначення платежу: "Передплата за будматеріли згідно договору № 01/09/12 від 01.09.2014, в т.ч. ПДВ... ".

Таким чином, у суду відсутні підстави для неврахування наведених вище платіжних доручень в якості оплати за придбаний у ТОВ "Вінт-РПБ" товар.

Транспортування товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Вінт-РПБ» до ТОВ «Буд-Енерго-Стандарт» відбувалося одним транспортним засобом ЗІЛ 431610, державний номер С3735ЗП та одним водієм ОСОБА_2.(відповідно до договору оренди № 5 від 01.01.2011 між ТОВ «Буд-Енерго-Стандарт» та ОСОБА_2.)., на підтвердження чого до матеріалів справи додано наступні товарно-транспортні накладні № ВТ-00001 від 01.09.2014, № ВТ-00002 від 02.09.2014, ВТ-000024 від 06.09.2014, № ВТ-000054 від 11.09.2014, ВТ-000064 від 13.09.2014, ВТ-000145 від 20.09.2014, ВТ-000169 від 30.09.2014.

Вказані обставини також знайшли своє відображення в акті перевірки позивача.

Посилання контролюючого органу в акті перевірки на недоліки в оформленні всіх товарно-транспортних накладних не може бути безумовним свідченням безтоварності відповідних операцій, оскільки як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміну у власному капіталі чи зобов'язання платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Певні недоліки оформлення товарно-транспортних накладних, за якими до позивача надходив товар, не є доказом відсутності поставок товару, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної. Наявність товарно-транспортних накладних, складених з порушенням вимог чинного законодавства чи їх відсутність взагалі є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом безпосередньо самим перевізником, а тому вантажоотримувач не може нести відповідальність чи будь-які негативні наслідки за неправильне оформлення таких документів, про що неодноразово вказував в своїх рішеннях Вищий адміністративний суд України (від 04.04.2013 №К/991/44754/11 (номер в реєстрі - 30737841, від 15.04.2013 №К/9991/56697/12 (номер в реєстрі - 30885349), від 16.04.2013р. №К/9991/62008/12 (номер в реєстрі - 30862897), 22.05.2013 №К/800/1488/13 (номер в реєстрі - 31453213), від 30.05.2013 №К/9991/54924/11 (номер в реєстрі - 31781922), 30.05.2013р. №К/9991/91509/11 (номер в реєстрі - 31558374), від 22.07.2013 № К 24753/10 (номер в реєстрі - 32688777).

В даному випадку, суд виходить з того, що наявність у користуванні позивача автомобілю, який здійснював перевезення придбаного у контрагента товару сторонами не оспорюється. Зазначені контролюючим органом в акті перевірки, недоліки у заповненні ТТН стосуються лише ваги товару, що перевозився (відповідна графа не заповнена). Інші посилання податкового органу на відсутність заповнених граф "пунт навантаження" та "пункт розвантаження " після дослідження оригіналів ТТН не знайшли свого підтвердження.

Таким чином, суд приходить до висновку, що не зазначення у ТТН ваги товару, що перевозився не свідчить про нереальний характер вказаних господарських відносин.

Крім того, придбаний у контрагента товар в подальшому було реалізовано іншим суб'єктам господарської діяльності, що підтверджується також наданими до матеріалів справи відповідними видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та довіреностями.

Отже, поставлений товар був своєчасно та в повному обсязі оприбуткований ТОВ «Буд-Енерго-Стандарт» на підставі видаткових та податкових накладних, оплачений та в подальшому використаний у власній господарській діяльності, що в свою чергу призвело до змін в активах підприємства та його зобов'язаннях і реально спричинило зміни майнового стану платника податків.

Суд зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права.

Тобто, надані первинні бухгалтерські документи по формі і за змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Достовірних, належних і переконливих доказів, що первинні документи і податкова звітність ТОВ «Буд-Енерго-Стандарт» є дефектними або підробними та містять неправдиву, недостовірну інформацію перевіряючими в акті перевірки не наведено.

Також, судом встановлено, що на дату здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій безпосередній контрагент позивача - ТОВ «Вінт-РПБ» був зареєстрований уповноваженими органами як суб'єкт господарювання, взятий податковим органом на облік як платник податків, в том числі ПДВ.

Посилання відповідача в акті перевірки на те, що 12.05.2015 прийняте рішення про доцільність направлення державному реєстратору повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням суд не приймає до уваги, оскільки на час господарських правовідносин між ТОВ «Вінт-РПБ» та ТОВ «Буд-Енерго-Стандарт» в Єдиному державному реєстрі були відсутні записи про відсутність ТОВ «Вінт-РПБ» за місцем реєстрації.

Також, суд зазначає, що чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Тому, посилання контролюючого органу в акті перевірки на сумнівного контрагента в ланцюгу постачання є безпідставними.

Суд зазначає, що Податковий кодекс України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту. Така правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 22.10.2010, від 31.01.2011.

На переконання суду, порушення юридичною особою-контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві. У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу є постанова Верховного Суду України від 09 вересня 2008 року.

Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Постановою Верховного Суду України від 11.01.2011 по справі ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ зазначено, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань…Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених

статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час судового розгляду справи по суті не знайшли свого підтвердження доводи податкового органу про порушення позивачем вимог п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.181, п. 14.1 ст. 14, п.198.3, п. 198.4 та п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями), а тому податкове повідомлення-рішення від 12.02.2015 № 0000072200 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Буд-Енерго-Стандарт» грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 154 911,00 грн., в т.ч. 103 274,00 грн. за основним платежем та 51 637,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями є протиправним та підлягає скасуванню.

У зв'язку із цим, адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст. 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 - 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Енерго-Стандарт» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області № 0000072200 від 12.02.2015, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Буд-Енерго-Стандарт» визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі - 154 911,00 грн.., в т.ч. 103 274,00 грн. за основним платежем та 51 637,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Енерго-Стандарт» 309,82 грн. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Л.Я. Максименко