Постанова № 55562790, 18.01.2016, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

18 січня 2016 рокум. Ужгород№ 807/1503/15

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Гаврилка С.Є.

з участю секретаря судового засідання - Кубічек Н.І.

за участі сторін:

позивача - ОСОБА_1;

представників позивача - ОСОБА_2 та Андрейкович Оксани Василівни;

представника відповідача - ОСОБА_4;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщення Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Іршавському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 18 січня 2016 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Постанову у повному обсязі було складено 25 січня 2016 року.

04 серпня 2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції в Іршавському районі Закарпатської області Державної фіскальної служби, якою просив суд: "1. Визнати протиправними, недійсними та скасувати: - податкове повідомлення-рішення № 0003101700 від 01 квітня 2015 року; - податкове повідомлення-рішення № 0004171700 від 18 червня 2015 року (як наслідок податкового повідомлення-рішення № 0003091700 від 01 квітня 2015 року (в частині 14269,26 грн. податку на доходи фізичних осіб та 7134,63 грн. штрафної санкції (як наслідок рішення № 182/Б/07-16-10-04-48 від 11 червня 2015 року ГУ ДФС у Закарпатській області)); - вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0003191700 від 01 квітня 2015 року (як наслідок рішення № 130/Б/07-16-10-04-48 від 15 травня 2015 року і рішення № 192/Б/07-16-10-04-48 від 17 червня 2015 року ГУ ДФС у Закарпатській області)); - рішення № 0003871700 про застосування штрафних санкцій від 25 травня 2015 року (як наслідок рішення № 130/Б/07-16-10-04-48 від 15 травня 2015 року і рішення № 192/Б/07-16-10-04-48 від 17 червня 2015 року ГУ ДФС у Закарпатській області)); податкове повідомлення-рішення № 0004151700 від 18 червня 2015 року (як наслідок податкового повідомлення-рішення № 0003121700 від 01 квітня 2015 року (в частині 540 грн. збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства та 475 грн. штрафної санкції (як наслідок рішення № 182/Б/07-16-10-04-48 від 11 червня 2015 року ГУ ДФС у Закарпатській області)); податкове повідомлення-рішення № 0003131700 від 01 квітня 2015 року; - податкове повідомлення-рішення № 0003211700 від 01 квітня 2015 року; - податкове повідомлення-рішення № 0003111700 від 01 квітня 2015 року; 2. Стягнути з Державної податкової інспекції в Іршавському районі Закарпатської області Державної фіскальної служби України на мою - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 користь 84735,53 грн. моральної шкоди; 3. Стягнути з Державної податкової інспекції в Іршавському районі Закарпатської області Державної фіскальної служби України на мою - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 користь всі судові витрати".

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач, зокрема, вказав, що оскаржені податкові повідомлення-рішення та інші рішення, які оскаржуються, відповідачем прийняті всупереч нормам чинного законодавства. Позивач зазначає, що з 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", відповідно до перехідних положень якого відповідач був позбавлений права щодо проведення перевірок суб'єктів господарювання з обсягом доходу до 20 мільйонів грн. за попередній календарний рік. Крім того, як зазначає позивач, ним не було допущено порушень податкової дисципліни, а відтак у відповідача не було законних підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та інших рішень, які оскаржуються позивачем.

Під час судового розгляду позивач та його представники позовні вимоги за обставин, викладених у позовній заяві, у поясненнях до заперечень підтримали повністю, надали аналогічні пояснення та просили суд задовольнити позовну заяву повністю.

Представник відповідача під час судового розгляду позовні вимоги не визнав з мотивів, викладених у запереченнях проти позову. Зокрема пояснив, що перевірка було проведена правомірно. Під час перевірки були виявлені порушення, які дали підставу для прийняття податкових повідомлень-рішень та інших рішень, які оскаржуються позивачем. За наведених обставин представник відповідача просив відмовити в задоволені позову повністю.

З'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх належними та допустимими доказами суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення частково з огляду на наступне.

В судовому засіданні встановлено, що працівниками ДПІ в Іршавському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року, по податку на додану вартість за період 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року.

За результатами вказаної перевірки 17 березня 2015 року був складений відповідний акт за № 244/1700/НОМЕР_10 (Т. 1 а.с.а.с. 36-89).

Відповідно до вказаного акту перевірки, такою було встановлено порушення, що допущені позивачем, а саме: 1. статті 177 пункту 117.10 Податкового кодексу України щодо не ведення книги обліку доходів і витрат; 2. статті 139 пункту 139.1 підпунктів 139.1.5 та 139.1.9, статті 146 пункту 146.12, статті 177 пунктів 177.2 та 177.4 Податкового кодексу України щодо завищення платником витрат та заниження суми чистого оподаткованого доходу, чим занижено до сплати в бюджет податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності на суму 16123,74 грн.; 3. статті 57 пункту 57.1 Податкового кодексу України щодо порушення правил сплати (перерахування) податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності; 4. порядок заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (наказ ДПА України від 24 грудня 2010 року за № 1020) відповідно до вимог статті 51 глави 2, статті 70 пункту 70.16 підпункту 70.16.1 глави 6 розділу II, статті 179 пункту 176.2 підпункту "б" розділу IV Податкового кодексу України в частині неподання податкових розрахунків сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податку за 4 квартал 2012 року та 2 квартал 2013 року; 5. статті 6 частини 2 пункту 4 розділу II Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI у частині неподання звітності по єдиному внеску за 2014 рік, а саме Таблиці № 1 та Додатку № 5; 6. статті 6 частини 2 пункту 1, статті 7 частини 2 пункту 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI, в результаті чого визначено суму податкових зобов'язань єдиного внеску за період, що перевірявся, на суму 28155,69 грн.; 7. статті 198 пункту 198.3 Податкового кодексу України щодо завищення податкового кредиту у наслідок чого донараховано податок на додану вартість в загальній сумі 20135 грн.; 8. статті 267 пункту 267.5 підпункту 267.5.2 розділу XII Податкового кодексу України щодо строків сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності; 9. статті 57 пункту 57.1 Податкового кодексу України щодо порушення правил сплати (перерахування) податку плати за землю; 10. пункту 16 підпункту 1.3 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, у наслідок чого донараховано збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства в загальній сумі 540 грн.; 11. статті 49 пункту 49.18 підпункту 49.18.1 розділу II Податкового кодексу України щодо неподання розрахунку збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства за травень, червень 2012 року; 12. статті 57 пункту 57.1 Податкового кодексу України щодо порушення правил сплати (перерахування) збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

На підставі вказаного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення та вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0003191700 від 01 квітня 2015 року, а також рішення № 0003871700 про застосування штрафних санкцій (Т. 1 а.с.а.с. 125-139, Т. 2 а.с.а.с. 83, 91, 92).

Відповідно до статті 2 частини 1 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з частиною 3 цієї статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закріплений конституційно принцип законності також міститься і у статті 21 пункті 21.1 Податкового кодексу України, а саме посадові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

28 грудня 2014 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи". Вказаний нормативний акт набрав чинності з 01 січня 2015 року. Пунктом 3 Прикінцевих положень цього Закону законодавець передбачив мораторій щодо проведення у 2015 та 2016 роках перевірок. Зокрема у цьому пункті зазначено наступне: "установити, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється: з 1 січня 2015 року на перевірки суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість". Відповідно до цього Закону законодавцем обмежено перевірки, зокрема фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік. Однак, проведення перевірок контролюючими органами можливе при наявності певних умов. Проаналізувавши вказану норму, Закарпатський окружний адміністративний суд робить висновок, що з 01 січня 2015 року перевірки допускаються: 1) у випадку перевищення платником 20 мільйонів гривень обсягу доходу за попередній календарний рік; 2) у випадку ввезення платником на митну територію України та/або вироблення платником та/або реалізація платником підакцизних товарів; 3) у випадку проведення перевірок щодо дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій; 4) у випадку проведення перевірок щодо повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб; 5) у випадку проведення перевірок щодо єдиного соціального внеску; 6) у випадку проведення перевірок щодо відшкодування податку на додану вартість. Ці випадки є вичерпними. При чому аналіз вказаної норми приводить до висновку, що при наявності перших двох пунктів перевірка може бути проведена, у тому числі, щодо податкової дисципліни платника з усіх видів обов'язкових платежів.

Під час судового розгляду представник відповідача пояснив суду, що у зв'язку з тим, що позивачем у періоді, що перевірявся (01 січня 2012 року - 31 грудня 2014 року) була здійснена реалізація підакцизних товарів (оскільки позивач був платником збору на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства), то контролюючий орган наділений правом проведення перевірки щодо податкової дисципліни платника з усіх видів обов'язкових платежів.

Вищевказана норма щодо мораторію на перевірки контролюючими органами сформульована так, що, у даному випадку, діяльність щодо ввезення на митну територію України та/або вироблення та/або реалізація підакцизних товарів повинна існувати (здійснюватись платником) саме на час проведення такої перевірки, а не у періоді, що перевіряється, тобто у минулому. Під час судового розгляду не було встановлено, що на час проведення відповідачем перевірки, позивачем здійснювалася діяльність щодо ввезення на митну територію України, та/або вироблення, та/або реалізація підакцизних товарів. Крім того, судом було встановлено, що у 2014 році позивач отримав дохід у розмірі 2507385 грн., тобто менший від 20000000 грн. (необхідного максимуму, при досягненні якого обмеження щодо перевірок не поширюються).

З аналізу акту перевірки та оскаржених позивачем рішень контролюючого органу видно, що об'єктом перевірки була податкова дисципліна позивача з приводу обов'язкових платежів, які не пер6едбачені пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року. Таким чином суд робить висновок, що відповідач був обмежений щодо проведення спірної перевірки позивача, а в розумінні статті 2 частини 3 КАС України відповідач діяв не на підставі та не у межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак й прийняті ним рішення за наслідками такої перевірки не можуть бути правомірними, у зв'язку з чим такі необхідно визнати протиправними та скасувати.

Щодо моральної шкоди, про яку вказує позивач у позовній заяві.

Зокрема позивач вказав, що протиправні дії відповідача стали причиною моральних переживань, а також погіршення його здоров'я та матеріального стану. Прийняття відповідачем протиправних рішень призвело до негативних, вимушених змін у його житті, що спричинило зайві турботи. Позивач вказує, що у зв'язку із звинуваченням його в ухиленні від сплати обов'язкових податків і платежів, у незаконних діях - позивач пережив стрес, а також вимушений захищати свої права у суді. Також позивач вказав, що йому необхідні додаткові зусилля для організації свого життя. Свою позицію щодо заподіяної моральної шкоди позивач підтвердив під час його допиту як свідка.

У судовому засіданні позивач як доказ заподіяної йому моральної шкоди надав суду виписний епікриз № 3086, відповідно до якого хворий ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні військового госпіталю (в/ч А 1047) з 15 листопада 2015 року по 20 листопада 2015 року. Також позивачем був наданий виписний епікриз, відповідно до якого позивач знаходився на стаціонарному обстеженні та лікуванні у терапевтичному відділенні в/ч А 1047 з 15 лютого 2013 року по 26 лютого 2013 року (Т. 2 а.с.а.с. 238, 239).

Відповідно до статті 23 частин 1 та 2 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до пункту 3 абзаців 1 та 2 пункту 5 абзацу 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року за № 4 "Про судову практик в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні питання щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди, суд вважає, що у задоволенні позовної заяви у цій частині необхідно відмовити, оскільки ні позивачем, ні його представниками не було надано достатніх доказів, які б свідчили про заподіяння позивачеві втрат немайнового характеру під час здійснення перевірки, за результатами якої складено акт від 17 березня 2015 року за № 244/1700/НОМЕР_10 та прийняті оскаржувані рішення. Проаналізувавши виписні епікризи, що надані позивачем, а також враховуючи те, що позивач є 1938 року народження - суд не може зробити висновок щодо наявності причинного зв'язку між перевіркою, яка проходила в період з 17 лютого 2015 року по 10 березня 2015 року і прийнятими рішеннями, та діагнозами, які вказані у цих виписних епікризах. Крім того, відповідно до одного з наданих виписних епікризів, позивач знаходився на стаціонарному лікуванні з 15 лютого 2013 року по 26 лютого 2013 року, тобто ще задовго до перевірки відповідачем, яка мала місце у період з 17 лютого 2015 року по 10 березня 2015 року, і у позивача вже були наявні захворювання, які були вказані й у іншому виписному епікризі, відповідно до якого позивач проходив лікування значно пізніше проведеної перевірки.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, то Закарпатський окружний адміністративний суд звертає увагу на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративний справах" розмір компенсації витрат на правову допомогу в адміністративних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до статті 87 частин 1 та 3 пункту 1 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

Відповідно до квитанції № 1872\з3 від 03 серпня 2015 року (в редакції Закону України "Про судовий збір" у редакції, що діяла на день звернення до суду), позивачем сплачений судовий збір у розмірі 338,95 грн. (Т. 1 а.с. 5).

Між позивачем та його представником - Андрейкович Оксаною Василівною (як адвокатом) - 20 липня 2015 року був укладений договір про надання правової допомоги № 20/07, відповідно до якого, адвокат Андрейкович Оксана Василівна надала адвокатську допомогу. 26 серпня 2015 року між позивачем та адвокатом Андрейкович О.В. був підписаний акт виконаних робіт, відповідно до якого вартість виконаних робіт складає 8475 грн. і оплата цих коштів повинна бути проведена позивачем до 01 вересня 2015 року. Згідно банківської виписки така оплата позивачем була здійснена 06 серпня 2015 року, тобто до дня складання акту виконаних робіт (Т. 2 а.с.а.с. 195-197).

Відповідно до статті 94 частини 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання щодо стягнення судових витрат суд враховує обсяг наданих адвокатом Андрейкович Оксаною Василівною правової допомоги позивачеві та розмір судового збору, що сплачений позивачем.

Керуючись статтями 9, 11, 70, 71, 86, 94, 160-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Іршавському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області - задовольнити частково.

1. Визнати протиправними та скасувати:

- податкове повідомлення-рішення № 0003101700 від 01 квітня 2015 року;

- податкове повідомлення-рішення № 0004171700 від 18 червня 2015 року;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0003191700 від 01 квітня 2015 року;

- рішення № 0003871700 про застосування штрафних санкцій від 25 травня 2015 року;

- податкове повідомлення-рішення № 0004151700 від 18 червня 2015 року;

- податкове повідомлення-рішення № 0003131700 від 01 квітня 2015 року;

- податкове повідомлення-рішення № 0003211700 від 01 квітня 2015 року;

- податкове повідомлення-рішення № 0003111700 від 01 квітня 2015 року.

Присудити на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 6997,35 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції в Іршавському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області.

У задоволенні позовної заяви у частині інших позовних вимог відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У випадках, встановлених статтею 167 частиною 4 цього Кодексу десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

СуддяС.Є. Гаврилко