Ухвала суду № 55561852, 03.02.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/10611/15-ц Провадження № 22-ц/795/260/2016 Категорія цивільнаГоловуючий у I інстанції Жук М. І. Доповідач - Скрипка А. А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіОСОБА_1суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3при секретарі:ОСОБА_4за участю:представника відповідача - ОСОБА_5, представника позивача - ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства Комерційний банк Глобус на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства Комерційний банк Глобус про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 грудня 2015 року задоволено вимоги позову ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства Комерційний банкГлобус про стягнення грошових коштів. Судом стягнуто з публічного акціонерного товариства Комерційний банкГлобус на користь ОСОБА_7 грошові кошти в розмірі 13969грн.46коп. З відповідача на користь держави судом стягнуто судовий збір в розмірі 487грн.20коп.

В апеляційній скарзі публічне акціонерне товариство Комерційний банкГлобус просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог заявленого позову. Доводи апеляційної скарги зазначають, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, його ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. ПАТ Комерційний банкГлобус вказує, що суд першої інстанції розглянув справу у відсутності представника відповідача, не взявши до уваги відповідну заяву представника відповідача про відкладення розгляду справи, чим було порушено принцип змагальності сторін, крім того, суд першої інстанції не ухвалив заочне рішення, як це передбачено статтею 224 ЦПК України. ПАТ Комерційний банкГлобус зазначає, що при вирішенні даного спору по суті судом першої інстанції не було прийнято до уваги ті обставини, що 27.11.2014року відповідач виплатив суму вкладу позивачу шляхом безготівкового перерахування на поточний (картковий) рахунок ОСОБА_7 № 26256007209001, відкритий в ПАТ КБ Глобус, вказаний рахунок має інший режим користування, ніж депозитний, зокрема, позивач мала можливість отримувати кошти з поточного рахунку у будь-якому відділенні відповідача або в іншому банку. Таким чином, ПАТ КБГлобус вважає, що банк виконав свої зобовязання перед позивачем по депозитному договору, у звязку з чим вказаний депозитний договір припинив свою дію. За даних обставин ПАТ КБГлобус вважає безпідставним стягнення з відповідача на користь позивача 6693грн.58 коп. процентів за користування вкладом за період з 27.11.2014року по 25.12.2014року. Також ПАТ КБГлобус не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних за неправомірне користування вкладом за період з 27.11.2014року по 25.12.2014року в сумі 856грн.98коп.,оскільки між сторонами було укладено договір банківського вкладу (депозиту), і банк виплачував проценти за користування коштами в розмірі, встановленому тарифами карткового договору. ПАТ КБГлобус вважає необґрунтованим стягнення з нього на користь позивача 6268грн.90коп. пені за невиконання доручення клієнта на переказ коштів з 06.12.2014року по 25.12.2014року, оскільки картковим договором не передбачено перерахування коштів згідно платіжного доручення, і за даних обставин у банку були відсутні підстави для виконання платіжного доручення №1 від 05.12.2014року, наданого ОСОБА_7 до банку. ПАТ КБГлобус також не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з банку на користь позивача 150грн., які були сплачені позивачем за оформлення платіжної картки. ПАТ КБГлобус вказує, що додаткова платіжна картка була випущена на підставі заяви позивача, і тому відсутні підстави вважати збитками позивача 150грн., які були сплачені позивачем за оформлення вказаної платіжної картки.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд на підставі приписів статті 308 ЦПК України приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, - залишенню без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до п.6 ч.1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Задовольняючи вимоги заявленого позову в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що вони є обґрунтованими і знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду даної справи.

Апеляційний суд погоджується з вірним по суті висновком суду першої інстанції, оскільки вказаний висновок узгоджується з фактичними обставинами справи та нормами матеріального права, які регламентують спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків оскаржуваного рішення суду першої інстанції фактичним обставинам справи та нормам матеріального права не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

В ході судового розгляду даної справи встановлено і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що між сторонами по справі 27.03.2013 року було укладено договір банківського вкладу (депозиту) „Класичний №113963 (а.с.5), з додатковими договорами до нього: №3 від 06.11.2013року та №4 від 21.01.2014року (а.с.26-29), на загальну суму 466000 грн. Строк розміщення вкладу відповідно до п.1.4. укладеного договору банківського вкладу (депозиту) „Класичний від 27.03.2013року складав з 27.03.2013року по 27.11.2014року, дата повернення вкладу-27.11.2014року. Згідно п.1.2. укладеного договору від 27.03.2013року (а.с.5), банк нараховує проценти по вкладу і зараховує їх на рахунок процентів, виходячи з розрахунку 23,50% річних. Відповідно до п.3.3. укладеного між сторонами договору банківського вкладу (депозиту) „Класичний від 27.03.2013року, вклад виплачується вкладнику по закінченню строку розміщення вкладу, зазначеного в п.1.4. даного договору, шляхом безготівкового перерахування на поточний (картковий) рахунок вкладника, який відкрито в ПАТ КБГлобус або шляхом видачі готівки з каси банку за умови подання вкладником відповідної заяви не пізніше ніж за 3 банківські дні до дати закінчення строку зберігання коштів.

Також 27.03.2013року між сторонами по справі було укладено договір на відкриття поточного рахунку та обслуговування платіжної картки ПАТ КБГлобус (для фізичних осіб), відповідно до п.1.1. якого банк відкриває клієнту поточний рахунок №26256007209001 у валюті українська гривня для обліку операцій з платіжною карткою ПАТ КБГлобус, здійснює видачу клієнту платіжної картки (додаткових платіжних карток) та виконує розрахунково-касове обслуговування клієнта ПАТ КБГлобус за дебетово-кредитною схемою (а.с.21-25).

27.11.2014року на вказаний рахунок позивача банком було перераховано кошти в сумі 466000грн. (а.с.8-10), при цьому було встановлено ліміт на їх виплату в розмірі 2000грн. на добу.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с.6), 27.11.2014року позивач зверталась з відповідною заявою до відповідача про виплату з каси банку суми депозитного вкладу у звязку із закінченням строку дії депозитного договору, проте грошові кошти їй виплачені не були.

В заяві від 05.12.2014року на імя відповідача (а.с.7) позивач просить підняти встановлені банком ліміти на її картковому рахунку з 2000грн. до 150000грн. та виплатити з каси банку суму депозитного вкладу по 149999грн. щодня протягом 3-4 робочих днів або виконати платіжне доручення на безготівковий переказ коштів.

В ході судового розгляду даної справи встановлено, що на вимоги вкладника від 27.11.2014року, від 05.12.2014року банк суму банківського вкладу (депозиту) в повному обсязі позивачу не виплатив, а проводив виплату суми банківського вкладу (депозиту) частинами з 27.11.2014року по 31.12.2014 року, на підставі придбаної позивачем за 150грн. платіжної картки Голд. Також по справі встановлено, що відповідач прийняв (вх. № 114/34 від 05.12.2014року(а.с.7)), але не виконав платіжне доручення №1 від 05.12.2014року на безготівковий переказ коштів.

Як вбачається з вимог заявленого позову (а.с.1-3), позивач з посиланням на вищезазначені обставини та норми матеріального права, які регламентують спірні правовідносини просила стягнути з відповідача на її користь:- проценти за користування відповідачем вкладом за період з 27.11.2014року по 25.12.2014року в сумі 6693грн.58 коп.; - 3% річних на підставі статті 625 ЦК України за період з 27.11.2014року по 25.12.2014року в сумі 856грн.98коп.; - пеню за невиконання доручення клієнта на переказ коштів з 06.12.2014року по 25.12.2014року в сумі 6268грн. 90коп. на підставі положень Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні; - збитки в сумі 150грн. за оформлення платіжної картки Голд, яка надавала можливість щоденно додатково отримувати до 10000грн., а всього: 13969грн.46коп.

Задовольняючи вимоги заявленого позову в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач за несвоєчасне виконання зобовязання та безпідставне користування вкладом позивача протягом більше місяця повинен нести цивільно-правову відповідальність у вигляді стягнення вказаних сум у загальному розмірі 13969 грн. 46 коп. на користь позивача.

Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності вказаного висновку суду першої інстанції фактичним обставинам справи та нормам матеріального права не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

В доводах апеляційної скарги ПАТ КБГлобус зазначає, що суд першої інстанції безпідставно розглянув дану справу 04.12.2015року у відсутності представника відповідача, від якого на адресу суду було надіслано письмове клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки представник відповідача не має можливості 04.12.2015року приймати участь у судовому засіданні. Вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, оскільки, як вбачається з рішення суду першої інстанції (а.с.45-47), в рішенні суд зазначив, що представник відповідача не зявився в судове засідання 04.12.2015року без поважних причин. Відповідно до приписів ч.2 статті 169 ЦПК України, неявка представника в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи. Згідно п.2 ч.1 статті 169 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу, у разі: першої неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, оповіщених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поважними. В даному випадку суд першої інстанції визнав неявку в судове засідання представника відповідача, належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи (а.с.16,19), без поважних причин, і на підставі приписів статті 169 ЦПК України розглянув справу у відсутності представника відповідача. Як вбачається з письмового клопотання відповідача від 04.12.2015року про відкладення розгляду справи (а.с.19), у вказаному клопотанні не зазначено, з яких саме поважних причин представник відповідача не має можливості приймати учать у судовому засіданні 04.12.2015року.

Твердження апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції мав ухвалити заочне рішення, оскільки представник відповідача не зявився в судове засідання 04.12.2015року, також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Оскільки відповідно до приписів ч.1 статті 224 ЦПК України, яка регламентує умови проведення заочного розгляду справи, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Виходячи з правового аналізу вказаної норми права, ухвалення заочного рішення за наявності відповідних обставин є правом, а не обовязком суду.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача на користь позивача проценти за користування відповідачем вкладом за період з 27.11.2014року по 25.12.2014року в сумі 6693грн.58 коп., не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. Оскільки по справі встановлено, що 27.11.2014року на рахунок позивача банком було перераховано кошти в сумі 466000грн. (а.с.8-10), разом з тим, позивач не мала змоги зразу отримати вказану грошову суму з причини невиплати її відповідачем, при цьому виплата вказаної суми банківського вкладу (депозиту) проводилась відповідачем частинами з 27.11.2014року по 31.12.2014року, що підтверджується матеріалами справи (а.с.8-10,30). Апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції щодо вказаної частини позовних вимог узгоджується з нормами матеріального права, які регламентують спірні правовідносини.Зокрема, відповідно до приписів ч.2 статті 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно положень статті 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).Згідно з ч.1 статті 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ч.1 статті 598 ЦК України, зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. За змістом ч.1 статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобовязується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Згідно із ч.1 статті 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Як випливає із змісту укладеного між банком та позивачем договору, його автоматична пролонгація (без додаткового погодження між сторонами) та зміна умов в односторонньому порядку не передбачена. Відповідно, оскільки в договорі встановлено строк його дії - з 27.03.2013року по 27.11.2014року, то по настанню визначеної в договорі дати повернення вкладу, - 27.11.2014року, закінчується і дія укладеного між сторонами договору. Таким чином, відповідно до статті 598 ЦК України зобовязання банку перед вкладником за договором банківського вкладу (депозиту) припинились у строк, встановлений договором банківського вкладу. Закінчення строку дії договору і невиконання зобовязань не припиняє зобовязальні правовідносини, а трансформує їх в охоронні, що містять обовязок відшкодувати заподіяні збитки, які встановлені договором чи законом. Згідно з положеннями частин першої, другої статті 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.

Враховуючи вищенаведене, є вірним по суті висновок суду першої інстанції відносно того, що за користування грошовими коштами, які знаходились на рахунку позивача, з відповідача необхідно стягнути проценти в розмірі, встановленому умовами укладеного між сторонами договору, а саме, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають проценти за користування вкладом за період з 27.11.2014року по 25.12.2014року в сумі 6693грн.58 коп. Визначаючи розмір вказаного стягнення, суд першої інстанції погодився з розрахунком вказаної суми, проведеної позивачем (а.с.4), доводи апеляційної скарги не містять в собі посилань на невірне визначення судом розміру зазначеного стягнення, в ході апеляційного розгляду даної справи судом не встановлено неправильності проведення вказаного розрахунку, оскільки він узгоджується з фактичними обставинами справи та умовами укладеного між сторонами договору банківського вкладу (депозиту) (а.с.5,8-10).

Доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції необгрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 3% річних на підставі статті 625 ЦК України за період з 27.11.2014року по 25.12.2014року в сумі 856 грн.98 коп., не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. Оскільки по справі встановлено, що 27.11.2014року на рахунок позивача банком було перераховано кошти в сумі 466000грн.(а.с.8-10), разом з тим, позивач не мала змоги зразу отримати вказану грошову суму з причини невиплати її відповідачем, при цьому виплата вказаної суми банківського вкладу (депозиту) проводилась відповідачем частинами з 27.11.2014року по 31.12.2014року, що підтверджується матеріалами справи (а.с.8-10,30). Апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції щодо вказаної частини позовних вимог узгоджується з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, зокрема, приписами статті 625 ЦК України, яка регламентує відповідальність за порушення грошового зобовязання. Доводи апеляційної скарги не містять в собі посилань на невірне визначення судом розміру зазначеного стягнення, в ході апеляційного розгляду даної справи судом не встановлено неправильності проведення вказаного розрахунку (а.с.4-5), оскільки він узгоджується з фактичними обставинами справи та приписами статті 625 ЦК України.

Твердження апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача на користь позивача 6268грн.90 коп. пені за невиконання доручення клієнта на переказ коштів за період з 06.12.2014року по 25.12.2014року, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. Оскільки в ході судового розгляду даної справи встановлено і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що в заяві від 05.12.2014року на імя відповідача (а.с.7) позивач просила підняти встановлені банком ліміти на її картковому рахунку з 2000грн. до 150000грн. та виплатити з каси банку суму депозитного вкладу по 149999грн. щодня протягом 3-4 робочих днів або виконати платіжне доручення №1 від 05.12.2014року на безготівковий переказ коштів. Також по справі встановлено, що відповідач прийняв (вх.№114/34 від 05.12.2014року (а.с.7)), але не виконав платіжне доручення №1 від 05.12.2014року на безготівковий переказ коштів. Відповідно до п.32.2. статті 32 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні, у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобовязаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. За даних обставин суд першої інстанції з врахуванням приписів Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні, зокрема, п.22.4., п.22.7. статті 22 вказаного Закону,яка регламентує ініціювання переказу за допомогою розрахункових документів та п.32.2. статті 32 даного Закону, яка регулює відповідальність банків при здійснення переказу та фактичних обставин справи обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача пеню за невиконання доручення клієнта на переказ коштів в розмірі 0,1 відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, за період з 06.12.2014року по 25.12.2014року в сумі 6268грн. 90коп. Визначаючи розмір вказаного стягнення, суд першої інстанції погодився з розрахунком вказаної суми, проведеної позивачем (а.с.5), доводи апеляційної скарги не містять в собі посилань на невірне визначення судом розміру зазначеного стягнення, в ході апеляційного розгляду даної справи судом не встановлено неправильності проведення вказаного розрахунку, оскільки він узгоджується з фактичними обставинами справи та приписами п.32.2. статті 32 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні .

Доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції необґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 150грн. в рахунок відшкодування збитків, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції у вказаній частині, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. Відповідно до п.1 ч.2 статті 22 ЦК України, яка регламентує відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, збитками є: втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). В ході судового розгляду даної справи встановлено і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що при поверненні вкладу з рахунку позивача відповідачем були встановлені обмеження щодо отримання коштів, а саме, не більше 2000грн. щодня за звичайною картою (а.с.8-10), тому позивач звернулась до банку з відповідною заявою про видачу додаткової платіжної картки (а.с.74), яка надавала позивачу можливість щоденно додатково отримувати 10500грн. За оформлення вказаної платіжної картки позивачем було сплачено 150грн., що підтверджується квитанцією №1092 від 25.11.2014року(а.с.6). Як стверджує позивач в позовній заяві (а.с.1-3),обґрунтовуючи вимоги заявленого позову у вказаній частині, її звернення до банку з відповідною заявою про видачу додаткової платіжної картки було обумовлено діями відповідача, який не виплатив їй відповідно до умов укладеного договору банківського вкладу (депозиту) грошові кошти в повному обсязі, а встановив ліміт на їх отримання в розмірі 2000грн. на добу. За даних обставин позивач вважає сплачені нею 150 грн. за оформлення додаткової платіжної картки збитками, оскільки в разі отримання нею належних їй коштів вкладу без встановлення банком ліміту, вона не була б вимушена звертатися з відповідною заявою про видачу додаткової платіжної картки. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано прийняв до уваги вказані обставини по справі та стягнув з відповідача на користь позивача 150грн. в рахунок відшкодування документально підтверджених понесених збитків.

Твердження апеляційної скарги відносно того, що 150грн., сплачені позивачем за видачу додаткової платіжної картки, не можуть вважатися збитками позивача, оскільки банком додаткову платіжну картку на імя ОСОБА_7 було видано за заявою позивача, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції у вказаній частині. Оскільки в ході судового розгляду даної справи встановлено, що звернення позивача до банку із заявою про видачу додаткової платіжної картки було обумовлено встановленням відповідачем ліміту в розмірі 2000грн. на добу щодо отримання позивачем належних їй коштів.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, ухваленого на основі зясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись статтями: 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк Глобус відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 04 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: