Ухвала суду № 55556300, 04.02.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 331/1467/15Головуючий у 1-й інстанції Мінасов В.В.№22-ц/778/102/165Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Стрелець Л.Г., Савченко О.В.

при секретарі Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 вересня 2015 року у справі за позовом Кредитної спілки «Взаємний кредит» (надалі КС «Взаємний кредит») до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИЛА:

КС «Взаємний кредит» звернулась до суду із вищезазначеним позовом, в якому просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість за кредитним договором № 684 від 09 грудня 2014 року станом на 25 лютого 2015 року у сумі 17544,80 грн., що складається з суми неповернутого кредиту - 7000,00 грн., 280,00 грн. процентів за користування кредитом, скоректованого проценту 10264,80 грн., від сплати якої відповідач у добровільному порядку на її користь ухиляється, а також понесені судові витрати у вигляді судового збору 243,60 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 вересня 2015 року позов позивача у цій справі задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь КС «Взаємний кредит» заборгованість за кредитним договором № 684 від 09.12.2014 року у сумі 17544,80 грн., що складається з суми неповернутого кредиту 7000,0 грн., 280,00 грн. процентів за користування кредитом, скоректованого проценту 10264,80 грн., а також сплачений судовий збір 243,60 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с.59-60) просила звільнити її від сплати судового збору за подачу цієї апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 02 жовтня 2015 року (а.с.63) клопотання ОСОБА_2 апеляційним судом задоволено частково, відстрочено ОСОБА_2 сплату судового збору у розмірі 535,92 грн. за подачу вищезазначеної апеляційної скарги до ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції за результати апеляційного розгляду цієї справи.

Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 03 грудня 2015 року, не відбувся через першу неявку відповідача ОСОБА_2 та був відкладений в порядку задоволення заяви останньої (а.с.74)

У судове засідання 04 лютого 2016 року належним чином повідомлена про час та місце розгляду цієї справи апеляційним судом (а.с.85) відповідач ОСОБА_2 та представник останньої, якщо такий на цей час має місце на цей час, повторно не зявились, відповідач ОСОБА_2 повторно подала апеляційному суду заяву (а.с.87) про відкладення розгляду цієї справи апеляційним судом через її закритий перелом обох лодижек правої голені зі зміщенням фрагментів, який вона отримала ще 16 серпня 2015 року.

При вищевикладених обставинах, враховуючи, що має місце вже друга неявка відповідача ОСОБА_2 до апеляційного суду у цій справі, остання не скористалась своїм правом щодо участі у цій справі через представника, в силу вимог ст. 169 ЦПК України при другій неявці сторони незалежно від причини останньої суд має розглядати справу, оскільки ст. 303-1 ЦПК України передбачені строки розгляду апеляційної скарги протягом двох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду (08 жовтня 2015 року а.с.65), а згідно із ст. ст. 304 ч. 1, 305 ч.2 ЦПК України неявка відповідача, належним чином повідомленого апеляційним судом про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, колегія суддів ухвалила у задоволенні повторного клопотання відповідача ОСОБА_2 про відкладення розгляду цієї справи відмовити, розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю останньої.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника КС «Взаємний кредит» за довіреністю (а.с.88) ОСОБА_3, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі у повному обсязі, керувався ст.ст. 10- 11, 60, 208, 212-215 ЦПК України, ст. 526 ЦК України та виходив із обґрунтованості та доказаності позовних вимог позивача у цій справі.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, які оцінені судом у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 09.12.2014 року КС «Взаємний кредит» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 684 (а.с.3-4), згідно із умовами якого відповідач ОСОБА_2 отримала кредит в сумі 7000,00 грн. на строк до 09.12.2015 року, що підтверджується видатковим касовим ордером (а.с.5).

Відповідно до п. 3.1 зазначеного кредитного договору за користування кредитом у договорі була встановлена плата в розмірі 48% річних від суми кредиту.

Пунктом 7.4 договору передбачено, що у випадку порушення строків сплати процентів за користування кредитом та строку часткового погашення кредиту, відповідач зобовязався виплатити КС «Взаємний кредит» скорегований процент в розмірі 3% за кожен день прострочення від суми заборгованості.

Сума заборгованості відповідача ОСОБА_2 перед позивачем КС «Взаємний кредит» станом на 25 лютого 2015 року складає 17544,80 грн., з яких: сума неповернутого кредиту 7000,00 грн., проценти за користування кредитом - 280,00 грн., скоректований процент - 10264,80 грн. (розрахунок позивача а.с.6).

Правильність розрахунку відповідачем ОСОБА_2 у суді першої інстанції не оспорювалась.

Відповідач ОСОБА_2 ухиляється від сплати цієї заборгованості на користь КС «Взаємний кредит» у добровільному порядку.

Хоча, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

При цьому, відповідачем ОСОБА_2 на підтвердження своїх заперечень проти позову позивача у цій справі не було надано суду першої інстанції жодного належного, допустимого доказу.

Таким чином, суд першої інстанції правильно вважав позов позивача у цій справі обґрунтованим, доведеним та таким, що підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію відповідача, висловлену нею у запереченнях проти позову позивача у цій справі та представником останньої у судових засіданнях, яку вони вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Суд першої інстанції не зобовязаний був ухвалювати у цій справі заочне рішення, а мав право розглядати дану справу у загальному порядку. Оскільки, відповідач ОСОБА_2 виказала суду першої інстанції свою позицію з приводу позову позивача у цій справі у своїх письмових запереченнях, як відповідача, на позов позивача у цій справі від 19.05.2015 року (а.с.21).

В силу вимог ст. 157 ЦПК України суд першої інстанції мав розглядати дану справу протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі.

Встановлено, що провадження у цій справі судом першої інстанції було відкрите ще 11 березня 2015 року (а.с.12), а рішення суду, що є предметом апеляційного оскарження у цій справі, ухвалено судом першої інстанції лише 16 вересня 2015 року (а.с.55-56). .

За цей час у відповідача ОСОБА_2 та представника останньої - адвоката ОСОБА_4 (а.с.31) було достатньо часу, щоб заявити чи зустрічні позовні вимоги у цій справі щодо визнання кредитного договору недійним, удаваним тощо, чи надати суду першої інстанції будь-які належні, допустимі докази на підтвердження своїх заперечень на позов позивача у цій справі.

Проте, відповідач ОСОБА_2 та представник останньої - ОСОБА_4 (а.с.31) не скористалась своїми правами, передбаченими ст. 27 ЦПК України, та не зробили цього у цій справі.

Видача КС «Взаємний кредит» на виконання умов вищезазначеного кредитного договору сторін відповідачу ОСОБА_2 кредиту у сумі 7000,00 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером КС «Взаємний кредит» від 09 грудня 2014 року із підписом ОСОБА_2, як одержувача (а.с.5), відповідачем у цій справі не спростована (відповідний висновок експертизи, вирок суду тощо у матеріалах цієї справи відсутній).

Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 10 ч.4 ЦПК України сприяв повному та всебічному розгляду цієї справи.

Тому, суд першої інстанції правильно виходив із презумпції правомірності вищезазначеного кредитного договору, укладеного між КС «Взаємний кредит» та ОСОБА_2

Так, в силу вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Само по собі внесення до ЄРДР 27.03.2015 року за заявою ОСОБА_2 повідомлення про те, що посадові особи КС «Взаємний кредит» шляхом зловживання довірою ОСОБА_2 заволоділи її грошовими коштами на суму 7000,00 грн. (а.с.24) не є належним, допустимим доказом в обґрунтування заперечень відповідача на позов позивача у цій справі.

Оскільки, в силу вимог ст. 61 ч. 4 ЦПК України лише вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, обовязковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце дії та чи вчинені вони цією особою.

Крім того, в силу вимог ст. 27 ч. 3 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобовязані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обовязки.

Неявка відповідача, належним чином повідомленого про час та місце розгляду цієї справи, не була перешкодою для розгляду цієї справи судом першої інстанції в силу вимог ст. 169 ЦПК України.

При цьому, якщо відповідач ОСОБА_2 у подальшому 16 серпня 2015 року отримала закритий перелом обох лодижек правої голені зі зміщенням фрагментів, то суд першої інстанції не повинний був чекати, коли відповідач повністю вилікується, та не розглядати справу, зупиняти провадження в останній, яке було відкрито ще з травня 2015 року.

Навпаки, якщо відповідач ОСОБА_2 дійсно бажала приймати участь у цій справі у суді першої інстанції після перелому, то вона мала скористатись послугами свого представника та забезпечити явку останнього до суду.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).

Докази, передбачені ст. 303 ч. 2 ЦПК України, у цій справі відсутні.

В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ст. 58 ч. 1 ЦПК Україн6и належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав належну оцінку.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення відповідача ОСОБА_2 від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Відповідач ОСОБА_2 не надала суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень на позов позивача у цій справі.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення, передбачені ст. 309 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні.

При вищевикладених обставинах, доводи апелянта не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України.

Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушень процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи. Суд першої інстанції прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.

Також суд першої інстанції з додержанням вимог ст. 88 ЦПК України вирішив питання про розподіл судових витрат між сторонами у цій справі.

За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж його зміни.

Крім того, у разі відмови відповідачу ОСОБА_2, як особі, яка подала апеляційну скаргу, та яка є інвалідом 3 групи (а.с.46), у задоволенні її апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, остання не має права на компенсацію за рахунок позивача КС «Взаємний кредит» судових витрат у вигляді судового збору у розмірі 535,92 грн. за подачу цієї апеляційної скарги до апеляційного суду, сплату якого апеляційним судом було відстрочено останній ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 02 жовтня 2015 року (а.с.63) до ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції за результати апеляційного розгляду цієї справи.

Звідси, з ОСОБА_2 у дохід держави слід стягнути цей судовий збір у розмірі 535,92 грн. за цією ухвалою апеляційного суду.

Керуючись ст.ст. 303 ч. 1, 307-308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 вересня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) у дохід держави судовий збір 535,92 грн. (пятсот тридцять пять гривень девяносто дві копійки).

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_1ОСОБА_5ОСОБА_6