Рішення № 55549546, 03.02.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого судді: - Ковальчук Н.М.,

суддів - Григоренка М.П., Рожина Ю.М.,

секретар судового засідання - Шептицька С.С.,

позивачки - ОСОБА_2,

з участю представника ПАТ КБ «ПриватБанк» - Станкевича В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Здолбунівського районного суду від 25 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Здолбунівського районного суду від 25 вересня 2015 року вказаний позов задоволено. Визнано порушеним право ОСОБА_2 споживача фінансових послуг банку. Визнано недійсним кредитний договір № ROZ0GA0000000067, укладений 21 липня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2

Вирішено питання про судові витрати.

Вважаючи рішення суду таким, що ухвалене із порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, та їх недоведеності, ПАТ КБ «ПриватБанк» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі вказує на помилковість висновку суду про введення в оману позивача при укладенні кредитного договору та пояснює, що перед укладенням договору позивачці була надана для ознайомлення вся необхідна інформація, передбачена «Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» та ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», і на момент його укладення обидві сторони володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності та мали вільне волевиявлення, яке відповідало їх внутрішній волі, що стверджено їх підписами. Заперечує наявність умислу, який є ознакою обману, в діях Банку при укладенні договору та зазначає, що згідно положень ст. 230 ЦК України обман може стосуватись тільки обставин, що мають істотне значення, тобто природи правочину, прав і обов'язків сторін, властивостей і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Стверджує, що підписуючи договір, позивачка підтвердила, що умови договору їй зрозумілі, що вона вважає їх справедливими щодо себе, а тому застосування судом ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України як підставу визнання договору недійсним є таким, що не відповідає обставинам справи. Звертає увагу на порушення місцевим судом процесуальних норм, у зв'язку з позбавленням Банку можливості висловити свою позицію щодо призначення експертизи та її висновків. Покликаючись на відсутність належних доказів на підтвердження укладення договору під впливом обману, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову та стягнення судових витрат на користь Банку.

____________________

Справа № 562/3561/14-ц Головуючий у 1 інстанції - Мичка І.М.

Провадження № 22-ц 787/2479/2015 Доповідач - Ковальчук Н.М.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, беручи до уваги пояснення учасників процесу, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про визнання укладеного між сторонами договору кредиту недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що при його укладенні позичальника (позивачку) було введено в оману щодо фактичних істотних умов договору, зокрема, щодо його ціни та загальної вартості кредиту.

Проте з таким висновком місцевого суду колегія суддів апеляційного суду погодитися не може.

Судом встановлено, що 21 липня 2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ „ПриватБанк" укладено договір № ROZOGA0000000067 (далі кредитний Договір), за умовами якого банк зобов'язався надати позивачці кредитні кошти на споживчі цілі у розмірі 27 964,40 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,25% на місяць, а позивачка в свою чергу зобов'язалась погашати заборгованість шляхом внесення платежів з нарахованими відсотками щомісячно з 20 по 25 число кожного місяця з кінцевим терміном погашення до 21 липня 2023 року (а.с. 5).

Для забезпечення виконання зобов'язань за даним договором 21 липня 2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ „ПриватБанк" укладено договір іпотеки (далі Договір іпотеки), за яким ОСОБА_2 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 8).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернулась з позовом про захист порушеного її як споживача фінансових послуг права, визнання кредитного Договору недійсним з підстав недотримання банком вимог щодо істотних умов договору, які є необхідним для його укладення; укладення договору під впливом обману зі сторони банку; використання банком нечесної підприємницької діяльності.

Обгрунтовуючи свої вимоги, з підстав, зазначених у ст.ст. 215, 230 ЦК України, ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», позивачка вказувала, що до та під час укладення спірного правочину банк не дотримав істотних умов договору щодо надання їй як позичальнику повної інформації про умови кредиту; навмисно приховав фактичне значення реальної процентної ставки та фактичне подорожчання кредиту; у кредитному договорі, використовуючи елементи нечесної підприємницької практики, встановив несправедливі умови, які обмежують її права як споживача і цим самим увів її в оману (а. с. 1-4).

Відповідно до ч.1,2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку із вчиненням цього правочину.

В роз»ясненнях п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін договору.

Суд першої інстанції в своїх висновках зазначив, що в кредитному Договорі відсутні встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для його укладення, а саме: умови договору є несправедливими; не встановлено умов надання кредиту, зокрема про можливі настання валютних ризиків для Позичальника; не встановлено обов'язкових умов, щодо основних економічних і правових вимог виникнення іпотечного боргу, шляхом оприлюднення їх у письмовій формі до укладення такого договору; не встановлено інфляційного застереження та відсутні належні дані і відомості, відносно досягнутої домовленості, про розрахунки індексації інфляційних втрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості.

На думку колегії суддів, такі висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи та вимогам законодавства.

В частині 1 ст. 627 ЦК України зазначено: відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.ст. 628,629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Із змісту кредитного Договору видно, що сторони обумовили і прописали в Договорі необхідні умови, які відповідають вимогам щодо укладення кредитних договорів.

Так, в розділі 8 кредитногоДоговору визначено предмет договору, а саме: кредитні кошти у іноземній валюті (долар США) в сумі 27964,4 дол., які банк зобов»язується видати через касу ОСОБА_2, 690 дол. США для сплати винагороди за надання споживчого кредиту; 146,67 дол. США на страхування майна за договором страхування на перший рік дії кредиту; 120,48 дол.США для сплати страхового платежу особистого страхування на перший рік дії кредиту; 4007,25дол.США для сплати страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.2.1.3,2.2.7 даного Договору.

ОСОБА_2 за умовами Договору зобов»язувалась прийняти кредитні кошти, належним чином їх використати і повернути банку та сплатити плату за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених розділом 3 Договору.

Умовами передбачено строк кредитування до 21 липня 2023 року (п.8.1); процентну ставку за користування кредитом в розмірі 1,25% в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом; оплату винагороди за надання фінансового інструменту - 3,00% від виданого кредиту в момент надання кредиту; оплату винагороди за резервування ресурсів в розмірі 4,08% річних від суми зарезервованих ресурсів; оплату винагороди за проведення податкового моніторингу відповідно до п.7.2 Договору. Встановлені строки сплати платежів з 20 по 25 число кожного місяці(п.8.1).

Також умовами Договору визначено права та обов»язки сторін (розділ 2), відповідальність сторін за порушення зобов»язань за Договором (розділ 5) та інші умови (а.с.5-7).

В Додатку №1 до Договору визначений детальний опис вартості кредиту, в Додатку № 2 визначено графік погашення заборгованості. Додатки є невід»ємними частинами Договору( п.8.9 ).

Підписання позивачкою кредитного Договору свідчить про її обізнаність про умови кредитування, про вартість кредиту та про інші супутні послуги і тарифи, а також безспірновказує на те, що умисел позивачки був реально спрямований на отримання банківського кредиту в іноземній валюті ( доларах США ) під заставу належного їй нерухомого майна і що таке її зовнішнє волевиявлення було вільним і спрямованим на отримання кредитних коштів. Будь-яких застережень до Договору позивачка не зазначила.

Як видно із тексту спірного Договору умови є доступними та зрозумілими, передбачають розмір кредиту; строки його повернення; відсотки за користування кредитом; розмір комісії за відкриття позичкового рахунку; розмір щомісячного платежу та графік погашення кредиту;а також передбачена можливість дострокового погашення кредиту; відповідальність сторін за порушення умов кредитного договору та його забезпечення, а тому, на думку колегії, такі умови банку цілком узгоджуються із Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

На підставі наведеного,доводи ОСОБА_2 про те, що при укладенні спірного правочину банк не надав їй як позичальнику повної інформації про умови кредиту, навмисно приховав фактичну процентну ставку та фактичне подорожчання кредиту, увівши її в оману, на увагу не заслуговують.

Обгрунтовуючи свій висновок про визнання недійсним кредитного Договору, суд першої інстанції посилався на висновки експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 28 липня 2015 року № 1310, зазначивши, що відповідно до даного висновку реальна процентна ставка за користування кредитом, яка зазначена в умовах кредитного договору, на момент його укладення в розмірі 19,3 % річних, є нижчою від реальної ставки, встановленої під час проведення експертизи, яка фактично становить 23,55%.

Суд першої інстанції не врахував, що експерт, визначаючи вартість кредиту, взяв до уваги вартість супутніх послуг, а саме комісію банку за продаж іноземної валюти, сплату страхових платежів за договором страхування майна та особисте страхування, витрати позичальника за резервування кредитних коштів, витрати позивачки на нотаріальне посвідчення договору іпотеки, тощо і які чітко і доступно вказані в п. 8.1 Договору.

Експертом у своєму висновку зазначено, що абсолютне значення подорожчання кредиту(тобто фактична сума переплати за кредитом), встановлене експертизою на момент укладення кредитного договору, фактично складає 54 174.5 дол.США, що є більше суми розміру «Суми % та винагород», зазначених в умовах договору у розмірі 49 700,65 дол.США. Однак такі обставини, у випадку доведення їх обґрунтованості, можуть бути підставою для перерахунку позивачці кредитної заборгованості перед банком, а не для визнання спірного кредитного договору недійсним з підстав обману.

Висновки проведеної у справі судово-економічної експертизи № 1310 від 28 липня 2015 року та інші наявні у справі докази не свідчать про те, що підприємницька практика відповідача як кредитора була нечесною та ввела позивачку в оману щодо обставин, які вплинули на вчинення нею спірного правочину, а відсоткова ставка та вартість кредиту, що були закладені сторонами у кредитному договорі та були відомі позичальнику, є тими обставинами, які обов»язково мали б перешкодити позивачці укласти спірний кредитний договір, а банк навмисно і цілеспрямовано своїми винними діями щодо відсоткової ставки та вартості кредиту ввів її в оману і це вплинуло на укладення позивачкою спірного правочину, тому в суду першої інстанції, на переконання колегії суддів, не було правових і фактичних підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про визнання кредитного Договору недійсним з підстав обману.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, та посилаючись на ст.ст. 18,19,21 Закону України "Про захист прав споживачів",ОСОБА_2 зазначала, що умови договору є несправедливими, зі сторони банку використана нечесна підприємницька практика. Аналізуючи вказані норми Закону, можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Проте таких обставин позивачкою у справі не доведено.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки оскаржуване рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позові.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Здолбунівського районного суду від 25 вересня 2015 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 535 (п'ятсот тридцять п'ять) гривень 92 копійки понесених ним витрат по оплаті судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя підпис Ковальчук Н.М.

Судді: підпис Григоренко М.П.

підпис Рожин Ю.М.

Згідно:суддя-доповідач Ковальчук Н.М.