Рішення № 55546272, 04.02.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/2049/13-ц

Провадження № 22-ц/779/110/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Бейко А.М. А. М.

Суддя-доповідач Васильковський В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Васильковського В.М.

суддів: Девляшевського В.А., Меленко О.Є.,

секретар Мельник О.В.,

з участю: відповідача ОСОБА_2

представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Рожнятівського районного суду від 04 листопада 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

у жовтні 2013 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся з даним позовом, посилаючись на те, що 25.04.2008 уклав з ОСОБА_2 кредитний договір № IFU0G40000007150, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 100 000 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом 15 % на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення 25.04.2025. За заявою відповідача 01.10.2008 кредитний договір переведено з гривневого у валютний в доларах США, розмір кредиту після проведення конвертації склав 20 085,70 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом 14,04 % на рік на суму залишку заборгованості. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором сторони 25.04.2008 уклали договір іпотеки, за яким ОСОБА_2 надав в іпотеку належний йому на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,1000 га, на якій він розташований. У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору виникла заборгованість у розмірі 22 880,99 доларів США, тому просив звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити відповідача та інших осіб, які проживають з ним, з будинку, що є предметом іпотеки.

Рішенням Рожнятівського районного суду від 04 листопада 2015 року в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ПАТ КБ "ПриватБанк" посилається на необґрунтованість судового рішення, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що ст. 109 ЖК України передбачає лише порядок виселення з житлового приміщення, а тому не може бути підставою для відмови в позові в частині звернення стягнення. Суд не врахував, що на підтвердження порушення відповідачем умов договору банк надав розрахунок заборгованості за кредитним договором, а сторонами визначено порядок реалізації предмету іпотеки у випадку невиконання зобов'язання. Норми закону щодо виселення покладають на суд обов'язок вказати у рішенні інше жиле приміщення, яке має бути надане відповідачу, а не зобов'язує банк надати таке житло та зазначити його у позовній заяві. Оскільки Житловий кодекс не передбачає випадків здійснення виселення та порядку надання іншого житла особам, які придбали його не за рахунок кредитних коштів, але кредит забезпечений іпотекою, апелянт вважає за можливе застосувати аналогію закону - ч. 4 ст. 109 ЖК України, згідно якої відсутність житла для тимчасового проживання не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки. Тому просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити в повному обсязі.

В засіданні апеляційного суду представник ПАТ КБ "ПриватБанк" апеляційну скаргу підтримав, ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги заперечив.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, під час його ухвалення суд повинен вирішити питання, визначені у ст. 214 цього Кодексу. Цим вимогам ухвалене у справі рішення відповідає не в повному обсязі.

Судом першої інстанції встановлено, що 25.04.2008 між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №IFU0G40000007150, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 100 000 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення 25.04.2025. По заяві відповідача 01.10.2008 кредитний договір переведено з гривневого у валютний в доларах США. Розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку складав 20 085,70 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 25.04.2008 з ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № IFU0G40000007150, згідно якого відповідач надав в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 184,70 кв.м, житловою площею 66,00 кв.м та земельну ділянку, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд. У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору виникла заборгованість у розмірі 22 880,99 доларів США.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що у відповідача у власності є тільки те житлове приміщення, що є предметом іпотеки, тобто те, з якого його хоче виселити позивач. Відповідно до вимог ст. 109 ЖК УРСР, особам, яких виселяють з жилих приміщень, яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на таке житлове приміщення, має надаватись інше постійне жиле приміщення, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Оскільки позивач ставить вимогу про виселення відповідача без надання іншого житлового приміщення, тому враховуючи викладене вище слід відмовити у задоволенні позову.

З такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна, оскільки суд дійшов їх з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з огляду на наступне.

Обгрунтовуючи позов ПАТ КБ "ПриватБанк" посилався на те, що внаслідок невиконання ОСОБА_2 умов кредитного договору утворилась заборгованість в розмірі 22 880,99 доларів США, в рахунок погашення якої просив звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок та земельну ділянку, на якій він розташований, шляхом продажу предмету іпотеки з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

У той же час, ухвалюючи рішення про відмову в позові у зв'язку з неможливістю виселення відповідача із житлового приміщення, що є предметом іпотеки, суд з приводу вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки ніяких висновків не зробив, хоча вони пливають на вирішення спору по суті.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 589 ЦК України, ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотеко держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Разом з тим, відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про заставу", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами ? резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м для квартири та 250 кв.м для житлового будинку.

Встановлений цим Законом мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов'язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) іпотечне майно.

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм, так як мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання.

Оскільки зазначений Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є лише правовою підставою для невжиття заходів, спрямованих на примусове виконання рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягає виконанню. Перелік цих умов є виключним і для застосування цього Закону суд зобов'язаний перевірити їх наявність як підставу для вирішення спору по суті.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України № 6-46цс15 від 15 квітня 2015 року, № 6-57цс 15 від 27 травня 2015 року та № 6-492цс15 від 16 вересня 2015 року, які в силу вимог ч. 2 ст. 214 ЦПК України суд зобов'язаний був ураховувати при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Однак, цього обов'язку суд першої інстанції при вирішенні справи не дотримався.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно заяви відповідача від 01.10.2008 кредитний договір № IFU0G40000007150 від 25.04.2008 переведено з валюти «гривня» у валюту «долар США». Розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку склав 20 085,70 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Для забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 25.04.2008 з ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки № IFU0G40000007150, згідно якого відповідач надав в іпотеку належні йому на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 184,70 кв.м, житловою площею 66,00 кв.м та земельну ділянку площею 0,1000 га, на якій розташований цей будинок.

Заставна вартість предмету іпотеки на день укладення цього договору за згодою сторін становить 315 700 грн (п. 1.3.1 іпотечного договору).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_2 має у власності тільки житлове приміщення, що є предметом іпотеки.

Відповідно до поданого банком розрахунку заборгованість станом на 03.10.2013 становить 22880,99 доларів США, яка складається з: 18683,58 доларів США - заборгованість за кредитом; 2015,12 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 47,31 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 54,89 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 2080,09 доларів США - штраф (процентна складова).

01 квітня 2014 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до кредитного договору № IFU0G40000007150 від 25.04.2008, згідно п. 8.1 якої банк зобов'язується надати кредитні кошти на строк з 01.10.2008 по 25.04.2025 включно, у вигляді строкового кредиту у розмірі 20085,70 доларів США, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Суму заборгованості, що виникла в період з дати надання кредиту до дати підписання додаткової угоди зменшено на 577,71 долар США пені.

Зобов'язання за кредитним договором відповідач належним чином не виконує, що стверджується поданими банком розрахунками заборгованості.

З огляду на вище наведені правові норми, з урахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позову в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: будинок загальною площею 184,70 кв.м, житловою площею 66,00 кв.м та земельну ділянку, площею 0,1000 га, розташовані в АДРЕСА_1 в обраний позивачем спосіб, з початковою ціною предмета іпотеки 315 700 грн, в рахунок погашення заборгованості відповідача за кредитним договором № IFU0G40000007150 від 25.04.2008 року в розмірі 22 880,99 доларів США.

Судове рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягає виконанню.

Щодо рішення суду першої інстанції, то ним, хоча і по суті правильно відмовлено у задоволенні позову про виселення з житлового будинку без надання іншого жилого приміщення, але без урахування положень Законів України "Про іпотеку" та "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Згідно повідомлення № 30.1.0.0/2-j39 від 21.08.2013 банк звернувся з вимогою до ОСОБА_2 про повернення суми кредиту в повному обсязі в тридцятиденний строк з дня отримання вимоги та повідомив боржника, що звернення стягнення на предмет іпотеки є підставою для виселення всіх мешканців.

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України "Про іпотеку" підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

За змістом цих норм особам, яких виселяють з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Оскільки в іпотеку передано житловий будинок, який був придбаний не за рахунок отриманих кредитних коштів, колегія суддів приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення відповідача із зазначеного будинку без надання йому іншого постійного житла, тому доводи апеляційної скарги про можливість застосування аналогії закону - ч. 4 ст. 109 ЖК України, колегія суддів відхиляє.

Наведене узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові від 30 вересня 2015 № 6-1892цс15.

З огляду на вказані порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Судові витрати у відповідності до вимог ч. ч. 1, 5 ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 3850,67 грн сплаченого судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Рожнятівського районного суду від 04 листопада 2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення. Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № IFU0G40000007150 від 25.04.2008 року в розмірі 22 880,99 доларів США, яка складається з: 18 683,58 доларів США - заборгованість за кредитом; 2 015,12 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 47,31 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 54,89 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором; 2080,09 доларів США - штраф (процентна складова), що згідно офіційного курсу НБУ станом на 03.10.2013 складає 182 819,11 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: будинок загальною площею 184,70 кв.м, житловою площею 66,00 кв.м та земельну ділянку, площею 0,1000 га, розташовані за адресою: Івано-Франківська обл., АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, з початковою ціною предмета іпотеки 315 700 грн.

Рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

В задоволенні позову про виселення ОСОБА_2 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та є предметом іпотеки, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" 3850,67 грн сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на рішення може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Васильковський В.М.

Судді: Девляшевський В.А.

Меленко О.Є.