Рішення № 55542891, 03.02.2016, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/2817/14ц

Провадження № 2/201/337/2016р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2016р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

в складі : головуючого - судді - Ткаченко Н.В.

при секретарі - Алпенідзе К.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання заповіту частково недійсним та визнання права власності та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту належності права спільної сумісної власності, визнання права власності в порядку спадкування за законом,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з 11.03.2014р. знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту частково недійсним та визнання права власності (а.с. № 3-5 т. № 1).

24.03.2014р. до суду від представника відповідачки надійшло клопотання про зупинення провадження по справі до набрання законної сили рішенням по цивільній справі № 201/15537/13ц (суддя Брага А.В.) про визнання правочину недійсним.

Ухвалою суду провадження по цивільній справі №201/2817/14ц про визнання заповіту частково недійсним та визнання права власності було зупинено до набрання законної сили рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська по цивільній справі № 201/15537/13ц (суддя Брага А.В.) про визнання правочину недійсним.

06.07.2015р. ухвалою суду провадження по справі було відновлено (а.с. № 54 т. № 1).

31.08.2015р. відбулося збільшення позовних вимог позивачкою (а.с. № 59-60 т. № 1).

В подальшому, а саме 09.10.2015р. до сумісного з первинним позовом розгляду, прийнята зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту належності права спільної сумісної власності, визнання права власності в порядку спадкування за законом (а.с. № 87-88, 99 т. № 1).

04.11.2015р. до суду надійшла заява представника позивачки про залучення в якості співвідповідача ОСОБА_3 - онука померлого ОСОБА_4 (а.с. № 108 т. № 1), яка ухвалою суду від 04.11.2015р. (винесена без виходу до нарадчої кімнати) була задоволена (а.с. № 114 т. № 1).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка по тексту позовних заяв посилалася на те, що з січня 2003р. по 23.06.2007р. вона проживала з померлим ОСОБА_4, батьком відповідачки, однією сім'єю без реєстрації шлюбу, що підтверджується рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15.07.2009р. по справі №2-о-236/2009р. 23.06.2007р. шлюб між позивачкою та ОСОБА_4 був зареєстрований, тому позивачка вважає квартири АДРЕСА_2, спільною сумісною власністю її та померлого ОСОБА_4 та просить суд визнати частково недійсним заповіт, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Фаст Л.Д. від 23.05.2012р., складений ОСОБА_4, в частині ? заповідання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 в рівних частинах квартир АДРЕСА_2; визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_2, загальною площею 158,9 кв.м., житловою площею 99,6 кв.м., та складається з: 1 - передпокій, 2- ванна, 3-4-5 - житлові, 6- гостина, 7-кухня, 8-санвузол; визнати ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 158,3 кв.м., житловою площею 92,8 кв.м., та складається з: 1 - передпокій, 2- ванна, 3-4 - житлові, 5- гостина,6-житлова, 7-столова,8-кухня, 9-санвузол; визнати за ОСОБА_1 право власності на паркувальне місце НОМЕР_5, гаража стоянки літ А прим.1-1, а-1, загальною площею 15,9 кв.м., що розташована в нежитловому приміщенні АДРЕСА_5.

В судовому засіданні позивачка та її представник - ОСОБА_6 ( діє за дорученням від 24.02.2014р. - а.с. № 23 т. № 1) позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити, в задоволені зустрічного позову просили відмовити. Надали до суду відзив на зустрічний позов відповідачки, в якому зазначили, що позивачка не є власницею автомобілів, які є предметом зустрічного позову та квартири АДРЕСА_4; а квартира АДРЕСА_3 була придбана за власні кошти та кошти, які позивачці подарувала тітка (а.с. № т .№ 1). Вищевказані обставини підтвердили опитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10

Відповідачка та представник відповідачки - ОСОБА_11 ( діє за дорученням від 24.06.2014р. - а.с.№ 56 т. № 1), яка приймала участь у судових засіданнях позовні вимоги не визнали, надавши до суду заперечення на позовну заяву від 16.09.2015р. (а.с. № 63-65 т. № 1), в якій вказували на те, що заповіт від 23.05.2012р. не може бути визнано частково недійсним, оскільки рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17.04.2015р. по справі №201/15537/13-ц, яке набрало законної сили, були визнані недійсними правочини, укладені ОСОБА_4, в тому числі заповіт від 23.05.2012р. та його шлюб з позивачкою, укладений 23.06.2007р., а отже на даний час існує судове рішення, яке набрало законної сили, а тому такі вимоги не можуть розглядатись повторно іншим судом. Що стосується позовних вимог в частині визнання права власності на ? частки квартири АДРЕСА_2, то її не може бути визнано власністю позивачки, бо на період придбання та оформлення права власності ОСОБА_4 на дане нерухоме майно позивачка перебувала в іншому зареєстрованому законному шлюбі з ОСОБА_12

Що стосується позовних вимог в частині визнання права власності на ? частки квартири АДРЕСА_1, то дана квартира є приватною власністю відповідачки, оскільки право власності на даний об'єкт нерухомості не було зареєстровано у встановленому законом порядку за ОСОБА_4 Таким чином, ОСОБА_4 не отримав речові права (право власності) на квартиру АДРЕСА_1, не став власником такої квартири, а тому таке нерухоме майно не може бути віднесене до спільного сумісного майна ОСОБА_4 та позивачки.

09.10.2015р. до суду від відповідачки надійшла зустрічна позовна заява про визнання права власності, яка ухвалою суду від 09.10.2015р. була прийнята до спільного розгляду з первісним позовом. В обґрунтування своїх позовних вимог, відповідачка в зустрічній позовній заяві, посилалася на те, що позивачка та ОСОБА_4 проживали однією сім'єю та фактично перебували у шлюбних відносинах, а отже все майно, яке було набуто кожним із них за цей час до смерті ОСОБА_4 відноситься до спільної сумісної власності, а саме придбані під час шлюбу позивачки транспортні засоби, однокімнатна та двокімнатна квартири. Тому, відповідачка, як донька ОСОБА_4, має право у першу чергу на спадкування за законом всього його майна та просить суд встановити факт належності права спільної сумісної власності ОСОБА_4, померлому ІНФОРМАЦІЯ_3., на ? частки: автомобіля НОМЕР_1 чорного кольору 2012р. випуску; автомобіля НОМЕР_2 білого кольору 2012р. випуску; автомобіля НОМЕР_3 білого кольору 1994р. випуску; квартири АДРЕСА_4; квартири АДРЕСА_3 та визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3., право власності на ? частину вищезазначених об'єктів.

Представник відповідачки за первісним позовом у судовому засіданні первісні позовні вимоги не визнада, проти їх задоволення заперечувала. Зустрічні позовні вимоги підтримала, просила задовольнити їх у повному обсязі.

17.11.2015р. до суду надійшла заява від ОСОБА_3 про те, що він відмовився від прийняття спадщини за заповітом на користь ОСОБА_2, у зв'язку з чим просив суд розглядати справу на свій розсуд та за його відсутності (а.с. № 131, 132 т.№ 1).

Ухвалою суду від 20.11.2015р. (винесена без виходу до нарадчої кімнати) судом ухвалено про розгляд справи за відсутності відповідача ОСОБА_3 (а.с. № 151 т. № 1).

Суд, вислухавши сторони (їх представників), допитавши в судовому засіданні свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що, основні позовні вимоги задоволенню не підлягають, а зустрічні позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3. помер ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. № 11 т. № 1).

Відповідачка ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_4 померлого ІНФОРМАЦІЯ_3., що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_6 (а.с. № 90 т. № 1), свідоцтвом про шлюб НОМЕР_7 (а.с. № 91 т. № 1) та свідоцтвом про шлюб НОМЕР_8 (а.с. № 92 т. № 1).

Позивачка ОСОБА_1 з січня 2003р. проживала з померлим ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, що підтверджується рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15.07.2009р. по справі №2-о-236/2009р. (а.с. № т. № 1).

23.06.2007р. шлюб між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був зареєстрований, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію шлюбу (а.с. № 146 т. № 1).

23.05.2012р., ОСОБА_4 було складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Фаст Л.Д. та зареєстрованого в реєстрі за № 175 (а.с. № 12 т. № 1).

Згідно Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17.04.2015р. по справі № 201/15537/13ц, що набрало законної сили, та залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області по даній справі від 23.06.2015р. та Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2015р. (а.с. № 47-49, 50-53 т. № 1, а.с. № 77-79 т. № 2), заповіт ОСОБА_4 від 23.05.2012р., посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Фаст Л.Д. та зареєстрованого в реєстрі за № 175, а також шлюб, укладений 23.06.2007р. між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було визнано недійсними.

Таким чином, зареєстрованого шлюбу між позивачкою та померлим ОСОБА_4 не існує.

Частина 3 ст. 61 ЦПК України передбачає, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на це первісні позовні вимоги в частині визнання заповіту ОСОБА_4 від 23.05.2012р. частково недійсним, не підлягають задоволенню, оскільки такий заповіт вже визнаний повністю недійсним іншим судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Що стосується інших первісних позовних вимог, то вони також задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

05.04.2005р. квартира АДРЕСА_2, отримана ОСОБА_4 у приватну власність на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 744 від 18.03.2004р. та зареєстроване право власності за ним 05.04.2005р., що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради (а.с. № 66 т. № 1).

Статтею 74 СК України передбачено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 в цей період перебувала в іншому шлюбі з ОСОБА_12, який був зареєстрований 17.11.2000р. за актовим записом № 798 в АНД відділі РАГС ДМУЮ та був розірваний рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07.07.2005р. по справі № 2-1505/2005р., яке набрало чинності 07.08.2005р. (а.с. № 142-145 т. № 1).

Таким чином, судом встановлено факт перебування позивачки ОСОБА_1 в іншому шлюбі під час проживання в цей період з ОСОБА_4, а тому майно, придбане ОСОБА_4 до 07.08.2005р. (день набрання законної сили рішення суду від 07.07.2005р.) не може бути віднесене до спільної сумісної власності на підставі ст. 74 СК України та не може бути визнано власністю позивачки.

Квартира АДРЕСА_1 є приватною власністю та належить ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 18.03.2005р. (а.с. № 68 т. № 1).

27.04.2007р. між відповідачкою ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, відповідно до якого ОСОБА_2 передала право власності на даний об'єкт нерухомості ОСОБА_4 Даний договір всупереч вимогам чинного законодавства України був укладений в простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення цього договору. 14.05.2007р. рішенням постійно діючого третейського суду «Південно-східний Міжрегіональний» було визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та її батьком - ОСОБА_4 та визнано за останнім право власності на вказану квартиру (а.с. № 113 т. № 1).

Між тим, судом було встановлено, що право власності за ОСОБА_4 не було зареєстровано у Бюро технічної інвентаризації відповідно до вимог закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до п. 4 ст. 334 ЦК України передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ст. 640 ЦК України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Тобто, враховуючи те, що законом передбачена обов'язкова державна реєстрація правочину купівлі-продажу нерухомого майна, можна дійти висновку про те, що договір від 27.04.2007р., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є неукладеним, а тому не породжує жодних правових наслідків.

Таким чином, ОСОБА_4 не отримав речові права (право власності) на квартиру АДРЕСА_1, не став власником такої квартири, а тому звичайно таке нерухоме майно не може бути віднесене до спільного сумісного майна ОСОБА_4 та позивачки.

Те ж саме стосується паркувального місця НОМЕР_5, гаража стоянки літ А прим.1-1, а-1, загальною площею 15,9 кв.м., що розташований в нежитловому приміщенні АДРЕСА_5. Таке паркувальне місце не може бути спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_1, оскільки не було належним чином оформлено право власності ОСОБА_4 на такий обєкт нерухомого майна. Таким чином, в частині визнання права власності позивачки на частину паркувального місця також слід відмовити.

Стосовно зустрічних позовних вимог:

Згідно з п.1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Статтею 1261 ЦК України встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі, зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Отже, оскільки відповідачка ОСОБА_2 є єдиною дитиною ОСОБА_4, вона являється єдиною спадкоємицею всього його майна за законом. Онук померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_3 15.12.2014р. відмовився від прийняття спадщини за заповітом на корить ОСОБА_2 (а.с. № 132 т. № 1).

Однак, іншим судовим рішенням встановлено, що позивачка ОСОБА_1 з січня 2003р. проживала з померлим ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

У цьому випадку, на підставі ст.74 СК України, враховуючи проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім'єю та перебування ними у фактичних шлюбних відносинах, все майно, яке було набуто кожним із них за цей час до смерті ОСОБА_4 відноситься до спільної сумісної власності.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Згідно ч. 1 ст.1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

В судовому засіданні було встановлено, що під час фактичних шлюбних відносин ОСОБА_1 були придбані транспортні засоби, що підтверджується листом Управління Державтоінспекції ГУМВС України в Дніпропетровській області від 28.08.2015р. №14/130аз (а.с. № 93, 136-138 № т. № 1) . А саме:

31.05.2012р. придбаний автомобіль НОМЕР_1 чорного кольору 2012р. випуску, який на даний час не знятий з обліку.

10.08.2012р. придбаний автомобіль НОМЕР_2 білого кольору 2012р. випуску, який знятий з обліку 25.07.2014р. для реалізації.

05.03.2013р. придбаний автомобіль НОМЕР_3 білого кольору 1994р. випуску, який на даний час не знятий з обліку.

Свідок ОСОБА_8 повідомила суду, що ОСОБА_13 (мати ОСОБА_1.) продала належний їй автомобіль ОСОБА_8 за 21 900 дол. США та зі слів ОСОБА_13 передала отримані грошові кошти ОСОБА_1 для придбання нею автомобіля НОМЕР_4 білого кольору 2012р. випуску. Проте, такі свідчення не можуть бути судом до уваги, оскільки немає фактичних доказів передачі грошових коштів від ОСОБА_13 до ОСОБА_1 Більш того, свідок ОСОБА_8 не була присутньою в момент такої передачі грошових коштів, а тому не може підтвердити, за які саме грошові кошти був придбаний автомобіль НОМЕР_4 білого кольору 2012р. випуску.

Свідок ОСОБА_9 повідомила суду про те, що автомобіль НОМЕР_1 чорного кольору 2012р. випуску був придбаний ОСОБА_1 за кошти ОСОБА_14, які вона отримала з продажу автомобіля Фолькцваген Гольф номерний знак АЕ 3505ЕК. Проте, такі свідчення також не можуть бути прийняті до уваги судом, оскільки свідком не підтверджено походження грошових коштів, за які в першу чергу, був придбаний Фолькцваген Гольф, оскільки на час його купівлі свідок не працювала та знаходилась в декретній відпустці. Факт передачі грошових коштів ОСОБА_1 також документально не підтверджений.

Свідок ОСОБА_7 повідомив суду про те, що автомобіль НОМЕР_3 білого кольору 1994р. випуску був проданий ним в березні 2013р. ОСОБА_10 та зареєстрований на ОСОБА_1, оскільки ОСОБА_10 являвся громадянином Сполучних Штатів Америки. Проте, такі свідчення судом оцінюються критично, оскільки документально не підтверджено, кому саме належали грошові кошти, за які був придбаний цей автомобіль.

Таким чином, показаннями свідків не підтверджується, що автомобілі придбавались ОСОБА_1 за чужі грошові кошти.

Оскільки за загальним правилом, передбаченим ст. 70 СК України, частки майна дружини та чоловіка є рівними, іншої домовленості або шлюбного договору в даному випадку не існує, тому ОСОБА_4 мав законне право спільної власності на ? частки таких автомобілів. Проте, враховуючи те, що автомобіль НОМЕР_2 був проданий іншій особі вже після смерті ОСОБА_4, він мав би право на отримання ? коштів, отриманих ОСОБА_1 від продажу такого майна.

В процесі судового розгляду справи було встановлено, що ОСОБА_1 була придбана квартира АДРЕСА_3 за договором №КВ 628/06 купівлі продажу цінних паперів від 31.10.2006р. (а.с. № 66-67 т. № 2).

07.04.2009р. було оформлено право власності ОСОБА_1 на дану квартиру, що підтверджується свідоцтвом про право власності серія НОМЕР_9 від 07.04.2009р. та свідоцтвом про право власності серія НОМЕР_10 від 20.02.2014р. (а.с. № 139 т. № 1).

В процесі розгляду справи представник позивачки долучив до матеріалів справи заяву ОСОБА_17 від 30.11.2015р. (а.с. № 29-30 т. № 2), згідно якої вона вказувала на те, що протягом 2003 - 2008р.р. передавала в якості подарунків ОСОБА_1 гроші на придбання вказаної квартири на проспекті Гагаріна м. Дніпропетровська.

Проте, такі показання протирічать наявним матеріалам справи, зокрема згідно договору купівлі - продажу цінних паперів № КВ 628/06 від 31.10.2006р. та відповіді ТОВ «Компанія по управлінню активами - Адміністратор пенсійних фондів «Укрсоц-Капітал» (а.с. № 64-73 т. № 2), до якої були долучені виписки по оплаті ОСОБА_1 придбаних облігацій, встановлено, що договір купівлі - продажу облігацій був повністю оплачений трьома платежами, а саме:

1. Платіж на загальну суму 331995,55 грн. від 01.11.2006р.(а.с. № 69 т. № 2).

2. Платіж на загальну суму 253221,80 грн. від 07.11.2006р.(а.с. № 70 т. № 2).

3. Платіж на загальну суму 521510,87 грн. від 20.11.2006р. (а.с. № 71 т. № 2).

Також, жодними матеріалами справи не підтверджується факт передачі коштів, якими оплачувались придбані ОСОБА_1 облігації. Суд критично ставиться до заяви ОСОБА_17, оскільки навіть, якщо вона і дарувала якісь грошові кошти ОСОБА_1, вона не могла знати, на що фактично такі кошти були нею витрачені.

Позивачка пояснила, що перший та другий платіж за облігації вона здійснила за рахунок накопичених коштів, що знаходились на депозитному рахунку в ПАТ КБ «ПриватБанк», а третій платіж вона здійснила за рахунок кредитних коштів, отриманих в «Райффайзен банк Аваль» та надала копію кредитного договору від 20.11.2006р. та договір застави цінних паперів від 20.11.2006р. (а.с. № 81-84 т. № 2).

Проте, згідно виписки з особового рахунку позивачки, наданих ПАТ КБ «Приватбанк» на виконання ухвали суду від 16.12.2015р. (а.с. № 40, 53-62 т. № 2) не вбачається, що ОСОБА_1 володіла такими грошовими коштами, яких вистачило би на внесення першого та другого платежу за придбання облігацій (в сумі такі платежі складають 585217,35 грн.)

Окрім цього, наданий кредитний договір також не підтверджує доводи позивачки в цій частині, оскільки в меті договору не визначено, на придбання яких саме облігацій надаються кредитні кошти. Більш того, такий кредитний договір укладений 20.11.2006р., що могло бути вже після оплати договору №КВ 628/06 купівлі - продажу цінних паперів від 31.10.2006р. для придбання іншого пакету облігацій.

В процесі розгляду справи було встановлено, що ОСОБА_1 була придбана квартира АДРЕСА_4 за договором купівлі -продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом ДМНО Румянцевою І.О. 29.05.2006р., реєстровий номер № 1751 (а.с. № 28 т. № 2).

Свідок ОСОБА_10 повідомив суд, що вказана квартира була приватизована на його ім'я в 1995 році (а.с. № 141 т. № 1) та по цей час є його власністю (а.с. № 118-119 т. № 1). За його словами, у 2006 році в нього виникла необхідність отримати кредит, проте оформити кредитні відносини з банком самостійно він не міг, оскільки був громадянином Сполучених Штатів Америки, тому продав вказану квартиру ОСОБА_1 для того, щоб вона мала можливість оформити кредит на своє ім'я та передати вказану квартиру в іпотеку. Після оплати кредиту ОСОБА_10 разом з ОСОБА_1 розірвали договір купівлі- продажу квартири, про що підписали договір про розірвання договору купівлі - продажу квартири від 19.05.2014р. (а.с. № 14 т. № 2).

Такі свідчення не можуть бути прийняті до уваги, оскільки паспорт громадянина Сполучених Штатів Америки ОСОБА_10 (а.с. № 31-34 т. № 2) був виданий 22.09.2010р., а тому документально не підтверджено факт того, що в 2006 році він був громадянином іншої країни та не міг оформити кредит на своє ім'я. Також, матеріали справи не підтверджують, хто саме сплачував даний кредит та хто користувався кредитними коштами.

Більш того, такі свідчення не кореспондуються з іншими матеріалами справи та є не чим іншим, як намаганням ввести суд в оману, оскільки не зрозуміло чому, як було зазначено вище, ОСОБА_17 в 2006 році дарувала грошові кошти ОСОБА_1,. в той час коли її рідний син ОСОБА_10 вкрай потребував на такі кошти.

Таким чином, матеріалами справи спростовується показання свідків про те, що квартира АДРЕСА_3 та квартира АДРЕСА_4 були придбані ОСОБА_1 за чужі грошові кошти. А тому, такі квартири відносяться до спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 і можуть бути успадковані в загальному порядку, передбаченому ст. 74 СК України і ст. 1226 ЦК України.

Згідно ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже зустрічні позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Обговорюючи питання про судові витрати відповідно до ст.. 88 ЦПК України, та приймаючи до уваги, що в задоволені основного позову відмовлено повністю, а зустрічні позовні вимоги задоволено в повному обсязі, судові витрати по справі, понесені ОСОБА_1 в загальному розмірі в сумі 4263грн. (а.с. № 1, 2, 14, 147 т. № 1) поверненню їй не підлягають, напроти, судові витрати по справі, понесені ОСОБА_2 при розгляді справи в загальному розмірі 4384грн. (а.с. № 86, 94, 104, 106 т. № 1, а.с. № 47 т. № 2) підлягають розподілу шляхом стягнення з позивачки за основним позовом ОСОБА_20 на користь ОСОБА_2

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 70, 74 СК України, ст. ст. 210, 334, 640, 1218, 1220, 1226, 1258, 1261 ЦК України, ст. ст. 8, 10, 11, 57- 60, 61, 74-76, 88, 169, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання заповіту частково недійсним та визнання права власності на ? частини квартири АДРЕСА_2, загальною площею 158, 9 кв.м., визнання права власності на ? частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 158, 3 кв.м., визнання права власності на паркувальне місце НОМЕР_5, гаража стояки літ. А прім.1-1, а-1, загальною площею 15,9 кв.м, що розташована в нежилому приміщенні АДРЕСА_5 - відмовити.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту належності права спільної сумісної власності, визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити.

Встановити факт належності права спільної сумісної власності ОСОБА_4, померлому ІНФОРМАЦІЯ_3., на ? частку: автомобіля НОМЕР_1 чорного кольору 2012р. випуску; автомобіля НОМЕР_2 білого кольору 2012р. випуску; автомобіля НОМЕР_3 білого кольору 1994р. випуску, квартири АДРЕСА_4, квартири АДРЕСА_3.

Визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерти ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3. право власності на ? частини: автомобіля НОМЕР_1 чорного кольору 2012р. випуску; автомобіля НОМЕР_2 білого кольору 2012р. випуску;

автомобіля НОМЕР_3 білого кольору 1994р. випуску,

квартири АДРЕСА_4,

квартири АДРЕСА_3.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі - 4384грн.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів.

Суддя: Ткаченко Н.В.