Рішення № 55536339, 28.01.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, е-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.01.2016№910/27948/15

Господарський суд міста Києва у складі судді Марченко О.В., за участю секретаря судового засідання Роздобудько В.В.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

справу № 910/27948/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Українська музична видавнича група», м. Київ, та

товариства з обмеженою відповідальністю «Умиг Мьюзик», м. Київ,

організація, яка звертається за захистом порушених прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав - приватна організація «Організація колективного управління авторськими та суміжними правами», м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Сушия», м. Київ,

про стягнення 27 560 грн. компенсації за порушення виключних майнових авторських прав,

за участю представників:

позивачів - Молчанова П.В. (довіреність від 31.12.2014 №б/н);

відповідача - Бригинця С.М. (довіреність від 22.05.2015 №б/н);

Миронової О.В. (довіреність від 22.05.2015 №б/н).

Державна організація «Українське агентство з авторських та суміжних прав» (далі - Організація) звернулася до господарського суду міста Києва в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Українська музична видавнича група» (далі - ТОВ «УМВГ») та товариства з обмеженою відповідальністю «Умиг Мьюзик» (далі - ТОВ «Умиг Мьюзик») з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Сушия» (далі - ТОВ «Сушия») на користь:

- ТОВ «УМВГ» 41 340 грн. компенсації за порушення виключних майнових авторських прав;

- ТОВ «Умиг Мьюзик» 13 780 грн. компенсації за порушення майнових авторських прав.

Позов мотивовано тим, що: 03.02.2014 представником Організації ОСОБА_4 (представник ТОВ «Сушия» адміністратор ОСОБА_6 відмовилася підписувати акт) проведено фіксації фактів використання музичних творів у ресторані «Сушия» (ТОВ «Сушия»; м. Київ, вул. Урицького, 1-А), у зв'язку з чим складено акт №02/02/14, яким зафіксовано факти публічного виконання музичних творів, зокрема, твору під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» у виконанні «ОСОБА_7», твору під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» у виконанні «ОСОБА_7» та «ІНФОРМАЦІЯ_3»; актом зафіксовано, що публічне виконання музичних творів для фонового озвучення приміщення закладу здійснюється за допомогою наявного в закладі обладнання; перебування ОСОБА_4 у ресторані «Сушия» підтверджується також фіскальним чеком від 03.02.2015 №000009482 00001; факт публічного виконання спірних музичних творів засвідчується також відеозаписом на DVD-R-диску, яким підтверджено час і місце використання саме у закладі ТОВ «Сушия» таких музичних творів: «ІНФОРМАЦІЯ_1» та «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.10.2015 порушено провадження у справі.

Відповідач 23.11.2015 подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що: у позовній заяві не вказано, в якому статусі в даному судовому процесі виступає Організація; надані позивачами виписки на окремі твори датовані раніше використання спірних музичних творів (03.02.2014 та 04.02.2014); позивачі не зверталися до відповідача для з'ясування питання про наявність у останнього прав на спірні музичні твори; у позовній заяві відсутній документ про ідентифікацію назв творів та їх виконавців; відсутні докази, що публічне сповіщення спірних творів здійснювалося у закладах відповідача.

Організація 18.12.2015, 18.01.2016 та 27.01.2016 подала суду похвилинну розшифровку відеозаписів, долучених до матеріалів справи та письмові пояснення, в яких зазначила таке:

відповідач здійснював саме публічне виконання, а не публічне сповіщення спірних музичних творів;

відповідачем не наведено жодних норм матеріального права, на підставі яких позивачі зобов'язані звертатися до відповідача стосовно наявності у останнього прав на використання спірних творів; разом з тим, відповідачем не наведено норм чинного законодавства України, які забороняють представнику Організації складати акт фіксації порушення самостійно; доводи відповідача стосовно відсутності в договорах від 31.12.2010 №ПМИсуб 01/11-укр та від 01.01.2014 №НМИсуб-01/14-укр ідентифікації творів (назви, авторів, виконавців) не відповідає дійсності, оскільки Організацією надані виписки із каталогів саме до вказаних договорів; зазначаючи те, що твори не ідентифіковані, відповідач не подає ідентифікації і доказів існування інших творів із такими самими назвами, які звучать так само, але мають інших авторів, ніж зазначено Організацією; стосовно висновку спеціаліста, наданого відповідачем, то слід зазначити, що відповідачем не надано спеціалісту на дослідження інших аналогічних творів, з такими самими назвами, але з іншими авторами; щодо начебто відсутність в позовній заяві вказівки на конкретне порушення, то це не відповідає дійсності, оскільки Організацією у позовній заяві вказано конкретні норми матеріального права, якими встановлено право позивачів і обов'язок відповідача його дотримуватися;

що ж до наданих відповідачем адвокатського запиту, з яким відповідач звертався до державної організації «Українське агентство з авторських та суміжних прав» (далі - Агентство), та відповіді на нього, то такі додаткові докази жодним чином не спростовують презумпцію правомірності правочинів, укладених позивачами; аналіз вказаних доказів доводить, що вони жодним чином не обмежують чинність прав, заявлених позивачами, і не підтверджують, що укладені позивачами договори не відповідають вимогам закону.

21.01.2016 Організація подала суду заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь ТОВ «УМВГ» компенсації за порушення майнових авторських прав щодо творів «ІНФОРМАЦІЯ_4» і «ІНФОРМАЦІЯ_5», в якій просить суд стягнути з відповідача 27 560 грн. на користь ТОВ «Умиг Мьюзик».

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Судом перевірено дотримання позивачами вимог статті 22 ГПК України та у судовому засіданні 25.01.2016 вказану заяву прийнято до розгляду.

Відповідач 27.01.2016 подав суду клопотання про залучення до участі у справі Агентства як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Клопотання мотивовано тим, що права на спірні пісні належать іноземній організації колективного управління, а управління майновими авторськими правами на території України на спірні пісні здійснює Агентство; судом може бути постановлено рішення без урахування інтересів вказаних організацій.

Представники відповідача у судовому засіданні 28.01.2016 підтримали подане клопотання та просили його задовольнити.

Представник позивачів заперечив проти задоволення вказаного клопотання.

Відповідно до частин першої і другої статті 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін; у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Господарський суд міста Києва дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні клопотання ТОВ «Сушия» про залучення до участі у справі Агентства як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, оскільки предметом даного спору є порушені ТОВ «Сушия» виключні права ТОВ «УМВГ» та ТОВ «Умиг Мьюзик» на музичні твори «ІНФОРМАЦІЯ_1» та «ІНФОРМАЦІЯ_2», передані позивачу-1 товариством з обмеженою відповідальністю «Перше музичне видавництво» на підставі укладеного договору від 31.12.2010 №ПМИсуб 01/11-укр про надання виключної ліцензії, а позивачу-2 товариством з обмеженою відповідальністю «Національне музичне видавництво» на підставі укладеного договору від 01.01.2014 №НМИсуб-01/14-укр про надання виключної ліцензії; ТОВ «Сушия» не мотивовано, чим рішення з даної справи, враховуючи її обставини, може вплинути на права і обов'язки Агентства.

Разом з тим, ТОВ «Сушия» 27.01.2016 подало суду клопотання про призначення у справі судової експертизи відеозапису. Клопотання мотивовано тим, що з матеріалів справи без спеціальних знань не можливо встановити: джерело звуку, тобто не відомо звідки лунала музика; за допомогою якого обладнання здійснювалося публічне виконання спірних творів; який об'єкт авторського права використовується. На вирішення судової експертизи відповідач просить поставити такі питання: «який об'єкт авторського права використовується»; «встановити джерело використання об'єкту авторського права».

Представники відповідача у судовому засіданні 28.01.2016 підтримали подане клопотання та просили його задовольнити.

Представник позивачів заперечив проти задоволення вказаного клопотання.

Відповідно до частини першої 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Господарський суд міста Києва дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні клопотань відповідача про призначення у справі судової експертизи з огляду на те, що: позивачами в обґрунтування позовних вимог подано не лише відеозаписи як докази у розумінні статтей 32 та 37 ГПК України; питання, які можуть бути вирішені в результаті експертного дослідження, не спростують обставини публічного виконання спірних музичних творів ТОВ «Сушия», що підтверджується зібраними у справі іншими доказами та поясненнями сторін; питання, які стосуються дослідження відеозапису фіксації публічного виконання, підлягають вирішенню в процесі судового розгляд; крім того, питання щодо ідентифікації творів не потребують спеціальних знань та вирішуються в процесі розгляду спору по суті.

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

Отже, призначення судової експертизи в даній справі з визначеними відповідачем питаннями, є недоцільним і таким, що суперечить принципу розумності строку вирішення спору.

У судовому засіданні 28.01.2016 представник позивачів підтримав доводи, викладені у поясненнях, поданих суду 27.01.2016 у письмовому вигляді, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники відповідача надали пояснення у справі, проти задоволення позовних вимог заперечили.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.01.2014 Організацією (організація) і ТОВ «УМВГ» (видавник) укладено договір №АУ002К про управління майновими авторськими правами (далі - Договір №АУ002К), за умовами якого:

- видавник зобов'язується надати організації повноваження здійснювати колективне управління майновими правами на твори та субвидані твори, що належать або протягом дії Договору №АУ002К будуть належати видавнику, а саме: дозволяти або забороняти від імені видавника використання об'єктів авторського права третіми особами відповідно до умов Договору №АУ002К (пункт 2.1 Договору №АУ002К);

- у випадку виявлення порушень майнових прав організація має право пред'являти заяви, судові позови з метою захисту порушених прав та здійснювати будь-які інші дії як для захисту прав видавника, так і для реалізації своїх повноважень по управлінню названими правами (пункт 8.3 Договору №АУ002К);

- Договір №АУ002К набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2014 (пункт 11.1 Договору №АУ002К).

Відповідно до пункту 3.1 Договору №АУ002К ТОВ «УМВГ» надано декларацію щодо переданого в управління музичного твору «ІНФОРМАЦІЯ_2»; автори музики та тексту: ОСОБА_8; виконавець ОСОБА_7; контрольна частка видавника щодо публічного виконання - 25%; контрольована частка видавника щодо публічного сповіщення - 25%.

Із названої декларації вбачається, що позивач-1 отримав від товариства з обмеженою відповідальністю «Національне музичне видавництво» майнові права на зазначений твір на підставі договору про надання виключної ліцензії від 31.12.2010 №НМИсуб 01/11-укр, чинного до 31.12.2014.

01.01.2014 Організацією (організація) і ТОВ «Умиг Мьюзік» (видавник) укладено договір №АУ003К про управління майновими авторськими правами (далі - Договір №АУ003К), за умовами якого:

- видавник надає організації повноваження здійснювати колективне управління майновими правами на твори та субвидані твори, що належать або протягом дії Договору №АУ003К будуть належати видавнику, а саме: дозволяти або забороняти від імені видавника використання об'єктів авторського права третіми особами, відповідно до умов Договору №АУ003К (пункт 2.1 Договору №АУ003К);

- у випадку виявлення порушень майнових прав організація має право пред'являти заяви, судові позови з метою захисту порушених прав та здійснювати будь-які інші дії як для захисту прав видавника, так і для реалізації своїх повноважень по управлінню названими правами (пункт 8.3 Договору №АУ003К);

- Договір №АУ003К набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2014 (пункт 11.1 Договору №АУ003К).

Відповідно до пункту 3.1 Договору №АУ003К ТОВ «Умиг Мьюзік» надано декларацію щодо переданих в управління музичного твору «ІНФОРМАЦІЯ_1»; автори музики та тексту ОСОБА_9, ОСОБА_10; виконавець «ОСОБА_7»; контрольована частка видавника щодо публічного виконання - 25%; контрольована частка видавника щодо публічного сповіщення - 25%.

Із названої декларації вбачається, що позивач отримав від товариства з обмеженою відповідальністю «Національне музичне видавництво» майнові права на зазначені твори на підставі договору про надання виключної ліцензії від 01.01.2014 №НМИсуб-01/14-укр, чинного до 31.12.2014.

Отже, на підставі Договору №АУ002К та Договору №АУ003К Організація набула повноваження здійснювати колективне управління майновими правами на музичні твори «ІНФОРМАЦІЯ_1» та «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон) майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

За приписами частини першої статті 31 Закону автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» (далі - Постанова №5) зазначено, що відповідно до статті 45 Закону суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: особисто, через свого повіреного, через організацію колективного управління.

Згідно з підпунктом «г» частини першої статті 49 Закону організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень, зокрема, таку функцію: звертатися до суду за захистом прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб'єктів. При цьому окреме доручення для представництва в суді не є обов'язковим.

Разом з тим, така організація, пред'явивши позов, не є позивачем, оскільки вона звертається до суду за захистом прав суб'єктів авторського і (або) суміжних прав, а не своїх прав. Позивачем у таких випадках буде суб'єкт авторського права і (або) суміжних прав, на захист інтересів якого звернулася організація.

У випадку, якщо організація колективного управління звертається на захист прав фізичних осіб, такий спір розглядається в порядку цивільного судочинства. Якщо ж вона звертається на захист юридичних осіб, то, залежно від суб'єктного складу, спір розглядається в порядку господарського судочинства.

У пункті ж 49 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» (далі - Постанова №12) наведено, що організації колективного управління, які здійснюють управління майновими правами на твори, повинні довести наявність у них прав на управління авторськими майновими правами певного кола осіб. Отже, у разі звернення організації колективного управління до суду з позовом про захист прав суб'єктів авторського права суд повинен з'ясовувати обсяг повноважень цієї організації згідно з договорами, укладеними цією організацією та суб'єктом авторського права. Якщо у організації колективного управління відсутні повноваження на управління майновими правами суб'єкта авторського права, зокрема, щодо конкретного твору, судам слід відмовляти у задоволенні позову цієї організації.

Документами, що підтверджують право організації на звернення до суду із заявою про захист авторського права та/або суміжних прав, є: видане Міністерством освіти і науки України свідоцтво про облік організацій колективного управління, свідоцтво про визначення організації уповноваженою організацією колективного управління згідно із статтями 42, 43 названого Закону; статут організації, що управляє майновими правами на колективній основі; в інших випадках, ніж передбачені згаданими статтями Закону України «Про авторське право і суміжні права» - договір з особою, якій належать відповідні права, на управління майновими правами на колективній основі, та/або договір з іноземною організацією, що управляє аналогічними правами, і документи, що підтверджують наявність у неї відповідних повноважень.

Організація є організацією колективного управління на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, що підтверджується виданим Державним департаментом інтелектуальної власності свідоцтвом про облік організацій колективного управління від 24.01.2011 №18/2011.

Крім того, 16.10.2015 позивачі надали погодження Організації на звернення до суду з позовом до ТОВ «Сушия» про захист авторських прав та виплату компенсації за порушення авторських прав на вказані об'єкти авторського права.

Судом враховано, що: відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним; зазначені вище договори є чинними і недійсними у встановленому законом порядку не визнавалися.

З урахуванням наведеного господарський суд міста Києва дійшов висновку про те, що Організацією належними та допустимими доказами доведено її право на звернення до господарського суду з позовом, направленим на захист виключних майнових авторських прав позивачів на музичні твори: «ІНФОРМАЦІЯ_2» (автори музики та тексту: ОСОБА_8; виконавець ОСОБА_7); «ІНФОРМАЦІЯ_1» (автори музики та тексту ОСОБА_9, ОСОБА_10; виконавець ОСОБА_7).

Враховуючи викладене, доводи відповідача стосовно неможливості розгляду даної справи у зв'язку з тим, що не встановлено статус Організації у даній справи є необґрунтованими та не беруться судом до уваги.

Разом з тим, відповідач, вказуючи, що у позивача-1 відсутні права на музичний твір «ІНФОРМАЦІЯ_1», подав суду договір від 01.06.2006 про взаємне представництво інтересів, укладений державною організацією «Українське агентство з авторських та суміжних прав» та Performing Right Society, відповідно до умов якого Performing Right Society надало Агентству невиключне право видавати на території, на якій діє Агентство, необхідні дозволи на всі види публічного виконання музичних творів з текстом або без тексту, що охороняються згідно з національним законодавством, двосторонніми угодами та багатосторонніми міжнародними конвенціями в галузі авторського права, як тих, що діють нині, так і тих, що будуть прийняті і наберуть чинності під час дії цього договору.

З поданого договору вбачається, що Агентству надано невиключне право надавати дозволи щодо використання музичних творів Performing Right Society, що по суті не є перешкодою для укладення відповідних правочинів, зокрема, договору про надання виключної ліцензії від 01.01.2014 №НМИсуб-01/14-укр.

Таким чином, поданий відповідачем правочин не перешкоджає авторам музичних творів надати невиключні права іншим особам.

Отже, відповідач документально не підтвердив відсутність у позивача-2 прав на музичний твір «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Статтею 443 ЦК України встановлено, що використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до статті 440 ЦК України та частини третьої статті 15 Закону майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Частиною другою статті 32 Закону встановлено, що використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків правомірного використання, передбачених статтями 21 - 25 цього Закону.

У пункті 28 Постанови № 12 зазначено, що з огляду на приписи статті 33 ГПК України щодо обов'язку доказування і подання доказів господарському суду у вирішенні питання про те, якій стороні належить доводити обставини, що мають значення для справи про захист авторського права чи суміжних прав, слід враховувати таке:

1) позивач повинен довести належність йому авторського права та/або суміжних прав чи права на їх захист, а також факт використання об'єктів даних прав відповідачем, а в разі заявлення вимог про відшкодування шкоди - розмір шкоди і причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою та діями відповідача. У випадках коли права автора засвідчено свідоцтвом, виданим в установленому порядку уповноваженим органом, власник майнових прав інтелектуальної власності на твір, які було передано на зазначений у свідоцтві твір, звільняється від доведення належності йому відповідних прав; у таких випадках обов'язок доведення належності цих прав іншій особі, ніж та, що зазначена у свідоцтві, покладається на відповідача;

2) відповідач має довести додержання ним вимог ЦК України і Закону при використанні ним твору та/або об'єкту суміжних прав; в іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав, і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами. Крім того, відповідач повинен спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (статті 614, 1166 ЦК України).

У прийнятті судового рішення зі спору, пов'язаного з порушенням авторського права та/або суміжних прав, не є достатнім загальне посилання суду на використання твору та/або об'єкта суміжних прав позивачем: мають бути з'ясовані конкретні форма і спосіб використання кожного об'єкта такого права.

03.02.2014 представником Організації ОСОБА_4 (представник ТОВ «Сушия» адміністратор ОСОБА_6 відмовилася підписувати акт) проведено фіксації фактів використання музичних творів у ресторані «Сушия» (ТОВ «Сушия»; м. Київ, вул. Урицького, 1-А), у зв'язку з чим складено акт №02/02/14, яким зафіксовано факти публічного виконання музичних творів, зокрема, твору під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» у виконанні ОСОБА_7, твору під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» у виконанні ОСОБА_7 та «ІНФОРМАЦІЯ_3»; актом зафіксовано, що публічне виконання музичних творів для фонового озвучення приміщення закладу здійснюється за допомогою наявного в закладі обладнання.

Згідно зі статтею 1 Закону публічне виконання - це подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

Перебування ОСОБА_4 у ресторанах «Сушия» підтверджується також фіскальним чеком від 03.02.2015 №000009482 00001; факт публічного виконання спірних музичних творів засвідчується також відеозаписом на DVD-R-диску, яким підтверджено час і місце використання саме у закладі ТОВ «Сушия» таких музичних творів: «ІНФОРМАЦІЯ_1» та «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Відповідач посилається на те, що акти не можуть бути належними доказами у справі, оскільки вони складені представником Організації самостійно.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 71 «Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань» (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2009 № 450) надано право представникам уповноважених організацій колективного управління фіксувати факти прямого чи опосередкованого комерційного використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань, зокрема, за допомогою технічних засобів і (або) шляхом складення відповідного акта фіксації.

Таким чином, законодавством України не встановлено кількість представників Організації, які мають складати та підписувати акт фіксації факту використання музичних творів, тобто не існує заборони складати такі акти одноособово, а тому доводи відповідача є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на висновок спеціаліста ОСОБА_5 від 23.11.2015 №01-11/23/15, метою дослідження якого було встановити чи містять відеофайли, долучені позивачем до матеріалів справи, запис публічного виконання таких пісень: «ІНФОРМАЦІЯ_4», автори ОСОБА_11; «ІНФОРМАЦІЯ_5», автори ОСОБА_12, ОСОБА_13.

У вказано висновку спеціаліст зазначає, що за результати пошуку на чотирьох ресурсах за назвами пісень «ІНФОРМАЦІЯ_4» та «ІНФОРМАЦІЯ_5» знайдено дуже багато результатів, що частково відповідають критеріям пошуку для порівняння, проте невідомо хто автори пісень, що знайдено; оскільки відповідачем не подано для порівняння текст та ноти пісень, а їх текст та ноти в Інтернеті знайти не вдалося, неможливо дати відповідь на поставлене для дослідження запитання.

Разом з тим, наведені музичні твори з текстом на час прийняття рішення по суті спору не є предметом розгляду в даній справі; даних стосовно творів «ІНФОРМАЦІЯ_1» і «ІНФОРМАЦІЯ_2» висновок не містить.

Фіксація публічного використання спірних музичних творів здійснювалась з використанням відеокамери Sony handycam, model №DCR-DVD 610 2008 на DVD-R-диск.

До матеріалів справи долучено вказаний DVD-R-диск; суд оглянув у судовому засіданні 18.01.2016 відеозапис фіксації порушення та встановив таке:

- використання музичних творів «ІНФОРМАЦІЯ_1» та «ІНФОРМАЦІЯ_2» здійснювалося у приміщенні ресторану «Сушия», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Урицького, 1-А, шляхом публічного виконання у приміщенні ресторану;

- якість відеозапису та безперервна зйомка дає підстави виключити можливість монтажу.

Отже, судом встановлено, що виключні майнові авторські права на музичні твори «ІНФОРМАЦІЯ_1» та «ІНФОРМАЦІЯ_2» належать позивачам; відповідач не надав доказів укладення ТОВ «Сушия» угод із правовласниками, які б дозволяли публічне виконання вказаних творів.

Разом з тим, у судовому засіданні 28.01.2016 на запитання суду, чи є у відповідача договір з будь-якою організацією колективного управління майновими правами на виплату винагороди за використання об'єктів авторського права, представники відповідача відповіли, що дана інформація є комерційною таємницею і на даний момент вони не готові її розкривати.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що використання відповідачем спірних музичних творів у власній господарській діяльності відбулося без дозволу відповідного правовласника та без сплати авторської винагороди.

Відповідно до пункту 2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України.

Відповідно до частини першої статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (частина друга статті 32 ГПК України).

Відповідач процесуальний обов'язок щодо виконання вимог суду не виконав; процесуальним правом з подання доказів, що підтверджують викладені обставини не скористався та не надав суду доказів (у розумінні статті 32 ГПК України), які б спростовували доводи позивача.

Статтею 445 ЦК України передбачено право автора на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншим законом.

Водночас використання твору без дозволу уповноваженої особи та без сплати авторської винагороди є порушенням авторського права, передбаченим пунктом «а» статті 50 Закону, за яке пунктом «г» частини другої статті 52 цього Закону передбачено можливість притягнення винної особи до відповідальності у вигляді сплати компенсації в розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат.

Так, у пункті 42 Постанови № 5 зазначено, що розмір компенсації визначається судом виходячи з позовних вимог, однак не може бути меншим від 10 і не може перевищувати 50 000 мінімальних заробітних плат (пункт «г» частини другої статті 52 Закону), які встановлені законом на час ухвалення рішення у справі.

Організацією у зверненні до господарського суду з даним позовом визначено суму компенсації (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) 13 780 грн. (1*10*1 378 грн.) за порушення за виконання музичних творів «ІНФОРМАЦІЯ_2» на користь ТОВ «УМВГ»; 13 780 грн. (1*10*1 378 грн.) за порушення за виконання музичного твору «ІНФОРМАЦІЯ_1» на користь ТОВ «Умиг Мьюзик», виходячи з того, що мінімальна заробітна плата складає 1 378 грн.; сума компенсації складає десять мінімальних заробітних плат як компенсація за використання кожного твору.

Разом з тим, у підпункті 51.3 пункту 51 Постанови № 12 наведено, що у визначенні розміру такої компенсації господарським судам необхідно виходити з конкретних обставин справи і загальних засад цивільного законодавства, встановлених статтею 3 ЦК України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.

Розмір компенсації визначається судом у межах заявлених вимог у залежності від характеру порушення, ступеню вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується: тривалість порушення та його обсяг (одно- або багаторазове використання об'єкта авторського права); передбачуваний розмір збитків потерпілої особи; розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення; кількість потерпілих осіб; наміри відповідача; наявність раніше вчинених відповідачем порушень виключного права даного позивача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо. Відповідні мотиви визначення розміру компенсації мають бути наведені в судовому рішенні.

У визначенні суми компенсації господарський суд має виходити з того розміру мінімальної заробітної плати, який установлено на час прийняття судом відповідного рішення.

Судом враховано, що ТОВ «Сушия» припустилося порушення щодо музичних творів вперше, а тому, виходячи з принципів справедливості, добросовісності та розумності, доцільно притягнути відповідача до відповідальності у вигляді сплати компенсації у розмірі 11 мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» встановлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1 378 гривень.

Отже, станом на дату прийняття господарським судом рішення з цієї справи з відповідача підлягає стягненню 15 158 грн. (1 378 грн. х 11) компенсації; у задоволенні ж решти позовних вимог слід відмовити.

За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 43, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Сушия» (01010, м. Київ, вул. Московська, буд. 29-А; ідентифікаційний код 35266336) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання даного рішення суду, на поточний рахунок приватної організації «Організація колективного управління авторськими та суміжними правами» (ідентифікаційний код 37396151; п/р 26001010052453 в АТ «Укрексімбанк» м. Києва, МФО 322313) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Українська музична видавнича група» (03124, м. Київ, вул. М. Василенка, 7-А; ідентифікаційний код 30673676) і товариства з обмеженою відповідальністю «Умиг Мьюзик» (03124, м. Київ, вул. М. Василенка, 7-а; 03150, м. Київ, вул. Антоновича, 48 Б, оф. 14; ідентифікаційний код 39040213) 15 158 (п'ятнадцять тисяч сто п'ятдесят вісім) грн. компенсації за порушення виключних майнових авторських прав позивачів та 505 (п'ятсот п'ять) грн. 26 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.02.2016.

Суддя О. Марченко