Ухвала суду № 55532676, 01.02.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1533/16 Справа № 203/4806/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Казак С. Ю. Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 54

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2016 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Пономарь З.М., Черненкової Л.А.

при секретарі - Хлус Ю.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Депозитний центр «Придніпров'я» за участю третьої особи: ОСОБА_3 про визнання незаконним скорочення посади, визнання незаконними та скасування наказів про скорочення штату та звільнення, поновлення на роботі стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищезазначеним позовом посилаючись на те, що з 18 квітня 2011 року вона займала посаду фахівця з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів за переведенням з ЗАТ РН «ПРОФІТ» до ТОВ «Об'єднаний фондовий реєстратор «Запоріжжя». 16 липня 2012 року ТОВ «Об'єднаний фондовий реєстратор «Запоріжжя» змінив найменування на ТОВ «ДЦ «Придніпров'я». Згідно з наказом №02-11101З/К від 11 жовтня 2013 року її переведено на посаду фахівця з депозитарної діяльності.

23 червня 2014 року її було звільнено з займаної посади у зв'язку зі скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. На час зазначених подій вона перебувала на лікарняному, тому її повідомили про звільнення поштовим зв'язком 26 листопада 2013 року.

У зв'язку зі змінами діючого законодавства, на підприємстві відбулися реальні зміни в організації праці та у відповідності до наказу від 11 жовтня 2013 року, її було переведено на посаду фахівця з депозитарної діяльності. Зазначає, що подальші зміни організаційної структури підприємства, прийняті відповідачем 18 листопада 2013 року та 26 березня 2014 року, не мали жодних ґрунтовних підстав. Крім того, рішенням від 26 березня 2014 року була скорочена посада заступника директора структури управління справами, яка у той же час до 01 квітня 2014 року була вакантна, але їй не запропонована.

Враховуючи зазначене, вважає своє звільнення незаконним та проведеним без дотримання вимог законодавства про працю, оскільки їй не було запропоновано іншої вакантної посади на підприємстві, не враховано її переважне право на залишення на роботі. Вказує, що діями відповідача їй заподіяно моральну шкоду, яка полягає у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми та стану здоров'я, емоційних переживаннях: почуттях образи, незручності, відчаю та жаху, розгубленості, хвилювання та меланхолії.

З урахуванням зазначеного, просила суд: визнати незаконним скорочення посади фахівця з депозитарної діяльності та скасувати наказ від 18 листопада 2013 року про скорочення штату, визнати незаконним та скасувати наказ від 23 червня 2014 року про її звільнення, поновити її на посаді фахівця з депозитарної діяльності, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу станом на 13 листопада 2015 року в сумі 91 738, 29 грн. та в подальшому, що буде накопичуватись з розглядом справи, по день ухвалення рішення суду, а також стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 12 000 грн.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено (т.3 а.с.46-49).

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення суду, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог у повному обсязі (т.3 а.с. 51-58).

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду слід залишити без змін, з огляду на наступне.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, з 18 квітня 2011 року ОСОБА_2 займала посаду фахівця з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів за переведенням з ЗАТ РК «ПРОФІТ» до ТОВ «Об'єднаний фондовий реєстратор «Запоріжжя» (після зміни найменування - ТОВ «ДЦ «Придніпров'я» (т.1а.с.120-128).

Наказом №02-111013/К від 11 жовтня 2013 року ОСОБА_2 була переведена на посаду фахівця з депозитарної діяльності у вказаному товаристві.

З протоколу №18/11-1 від 18 листопада 2013 року загальних зборів учасників ТОВ «ДЦ «Придніпров'я» прийнято рішення про затвердження з 01 лютого 2014 року нової організаційної структури товариства, з якої було виключено посаду фахівця з депозитарної діяльності у вказаному товаристві (т.1 а.с.81). На підставі вказаного рішення загальних зборів 18 листопада 2013 року відповідачем було видано наказ №01-181113/В про скорочення з 01 лютого 2014 року посади фахівця з депозитарної діяльності, яку займала позивачка (т.1 а.с.79).

18 листопада 2013 року відповідачем було видано наказ №02-181113/В про звільнення ОСОБА_2 з 31 січня 2014 року з займаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штатів та попередження останньої про наступне звільнення не пізніше ніж за два місяці до терміну звільнення, а саме до 30 листопада 2013 року (т.1 а.с.78).

Про своє звільнення ОСОБА_2 повідомлялась листом від 18 листопада 2013 року, який остання отримала 26 листопада 2013 року (т.1 а.с.76,77).

Наказом від 31 січня 2014 року №310114-02/В дату звільнення ОСОБА_2 на підставі п.1ст.40 КЗпП України перенесено на перший робочий день після її виходу з лікарняного на роботу (т.1 а.с.74).

Рішенням загальних зборів ТОВ «ДЦ «Придніпров'я» оформлених протоколом №26/03-1 від 26 березня 2014 року затверджено організаційні структури товариства на період з 27 березня 2014 року по 31 березня 2014 року, з 01 квітня 2014 року по 09 червня 2014 року та з 10 червня 2014 року, згідно яких з 10 червня 2014 року виключено посаду фахівця з депозитарної діяльності (т.1а.с.65).

27 березня 2014 року при виході на роботу позивачка на адресу директора ТОВ «ДЦ «Придніпров'я» подала письмову заяву щодо перенесення дати скорочення її посади на 09 червня 2014 року, у зв'язку із скрутним матеріальним становищем (т.1 а.с.69).

Згідно з протоколом №27/03-1 від 27 березня 2014 року загальних зборів товариства прийнято рішення за заявою ОСОБА_2 про перенесення дати звільнення останньої на 09 червня 2014 року (т.1а.с.60,62,63), про що позивачка була повідомлено письмово в той же день 27 березня 2014 року (т.1, а.с.61).

У зв'язку з перебуванням ОСОБА_2 з 09 червня 2014 року на лікарняному, наказом №100614-02/В від 10 червня 2014 року дату її звільнення було перенесено на перший робочий день після виходу на роботу (т.1 а.с.58).

Наказом №01-230614/К від 23 червня 2014 року останню було звільнено в цей день з посади фахівця з депозитарної діяльності за скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (т.1, а.с.10).

З 18 листопада 2013 року по 23 червня 2014 року вакантні посади на підприємстві були відсутні, тому позивачу не запропоновувались (т.1 а.с.88).

Аналізуючи письмові докази та встановлені обставини у справі, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог та вважає, що оцінка надана спірним правовідносинам узгоджується з нормами чинного законодавства та матеріалами справи, враховуючи наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пп. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно ст. 49-2 цього Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Статтею 42 вказаного Кодексу передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до п. 3 ст. 62 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Як свідчать матеріали справи, позивач була своєчасно попереджена про скорочення посади, яку вона обіймала, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці без запропонування вакантних посад, через їхню відсутність.

Посилання ОСОБА_2 на те, що їй не було запропоновано вакантні посади, зокрема - посада заступника директора, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивачу вона і не могла бути запропонована, оскільки остання не відповідала встановленим посадовою інструкцією за цією посадою вимогам, а саме: наявності стажу керівної роботи в професійному учаснику фондового ринку не менше 2 років.

Що стосується доводів апеляційної скарги про порушення її переважного права на залишення на роботі у відповідності до вимог ст.42 КЗпП України, колегія суддів не може взяти їх до уваги та погодитися з ними, оскільки переважне право на залишення на роботі має визначатись у випадку скорочення чисельності штату працівників, які займають одинакові посади.

При розгляді справи встановлено, що посада, яку обіймала позивач, була єдиною на підприємстві й будь-яка перевага в цьому випадку не могла бути реалізована.

Не можуть прийматися до уваги колегією суддів доводи апеляційної скарги про порушення відповідачем при звільненні позивача вимог ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», оскільки вони є необґрунтованими надуманими та помилковим, і спростовуються змістом самої правової норми.

Так, змістом ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда. Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Таким чином за змістом зазначеної норми закону не допускається звільнення інвалідів саме з мотивів інвалідності, однак положення ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не встановлюють заборону на звільнення інвалідів з підстав передбачених п.6 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Статтею 240 - 1 КЗпП України передбачено, що у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.

Разом з тим, в порушення вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України, позивачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції жодного належного доказу на підтвердження порушення її трудових прав, з цього випливає, що фактів, які свідчать про порушення процедури звільнення позивача, суду не надані.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції об'єктивно дослідивши обставини справи, надавши правильну правову оцінку представленим сторонами доказам, дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення вказаних вимог позивача.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність ухваленого рішення не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів по справі.

Відповідно положенням ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: М.Ю. Петешенкова

З.М. Пономарь

Л.А. Черненкова