Ухвала суду № 55524998, 04.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2016 року м. Київ К/800/38354/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючої судді - Васильченко Н.В.,

суддів: Калашнікової О. В., Леонтович К.Г.

провівши попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2015 року у справі № 817/1148/15 за позовом ОСОБА_1 до Рівненського міського центру зайнятості про визнання протиправними і скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Рівненського міського центру зайнятості, в якому просив визнати протиправними та скасувати накази Рівненського міського центру зайнятості від 04.12.2014 року № НТ141204 та від 30.12.2014 року № НТ141230, встановити позивачу статус безробітного та призначити виплату допомоги по безробіттю.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні рішення суб'єкта владних повноважень є протиправними, оскільки при зверненні до центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного, позивачем були надані усі достовірні дані та відомості. Проте, після надання позивачу статусу безробітного, відповідачем прийнято рішення про позбавлення позивача такого статусу. Рішення відповідача обґрунтоване тим, що позивач являється засновником приватного підприємства, відноситься до категорії зайнятого населення, а тому не наділений правом отримувати допомогу по безробіттю.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 25 травня 2015 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасувано наказ Рівненського міського центру зайнятості від 30 грудня 2014 року № НТ141230 в частинах: припинення виплати ОСОБА_1 допомоги по безробіттю з 30 грудня 2014 року; припинення реєстрації позивача як безробітного з 30 грудня 2014 року; та повернення ОСОБА_1 виплат (коштів) з 03 грудня 2014 року. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2015 року постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25 травня 2015 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з ухваленим по справі рішенням суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі судове рішення першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 26.11.2014 року звернувся до Рівненського міського центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного. При реєстрації в центрі зайнятості позивач надав трудову книжку із внесеним записом за № 24 від 24.11.2014 року про звільнення за станом здоров'я, відповідно до п. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України (КЗпП України). Відповідно до поданої позивачем трудової книжки, його було звільнено з роботи (посада директора ПП АТП «Автотур»). За результатами розгляду заяви, відповідачем винесено наказ «Про прийняття рішень службою зайнятості, передбачених Законами України «Про зайнятість населення» і «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та нормативними актами щодо їх застосування» від 03.12.2014 року № НТ141203, яким позивачу надано статус безробітного, призначено допомогу по безробіттю та розпочато виплату допомоги по безробіттю.

Наказом від 04.12.2014 року № НТ141204 визнано недійсним наказ від 03.12.2014 року № НТ141203, в частині початку виплати допомоги по безробіттю та відкладено виплату допомоги по безробіттю. Наказом від 30.12.2014 року № НТ141230 припинено виплату позивачу допомоги по безробіттю, припинено реєстрацію безробітного та зобов'язано повернути отримані позивачем виплати.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відсутній запис про державну реєстрацію позивача як підприємця, а володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом, отже наявність у позивача статусу засновника приватного підприємства не може вважатись підприємницькою діяльністю.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи в задоволені позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 1 Законну України «Про зайнятість населення України», зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі. Держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні такі гарантії, як добровільність праці та вільний вибір виду діяльності.

Згідно із ст. 2 Законну України «Про зайнятість населення», громадяни України вільно обирають види діяльності, які не заборонені законодавством, у тому числі і не пов'язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей. У п. «б» ч. 3 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» передбачено, що в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство».

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України (ГК України), підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Згідно положень ст.45 ГК України визначено, що підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця.

У відповідності до ч. 3 ст. 128 ГК України, громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність: безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється; із залученням або без залучення найманої праці; самостійно або спільно з іншими особами. При цьому у ч. 4 ст. 128 ГКУкраїни встановлено, що громадянин здійснює управління заснованим ним приватним підприємством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом.

Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що позивач на момент надання статусу безробітної особи відносився до категорії зайнятого населення (займався підприємницькою діяльністю), в зв'язку з чим права на забезпечення та отримання соціальних послуг в центрі зайнятості не мав, оскільки на підставі Закону України від 15.05.2003 р. №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» 19.12.2014 року на адресу Рівненського міського центру зайнятості надійшов Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що стало документальним підтвердженням факту, що позивач є засновником юридичної особи - приватного підприємства АТП «Автотур» (код ЄДРПОУ 31163570).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що згідно із п. 6 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, встановляється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду. За приписами ст. 36 зазначеного Закону, застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку, як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що позивач зобов'язаний своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати йому забезпечення та надання соціальних послуг. При цьому, в порушення ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», позивачем не було вжито жодних заходів, спрямованих на повідомлення центру зайнятості про наявність обставин, що унеможливлюють виплату допомоги по безробіттю на надання соціальних послуг.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного. Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Згідно із п. 6 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, встановляється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду. Згідно ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Фонд уповноважений стягувати відповідно до закону кошти Фонду, виплачені особам, зареєстрованим як безробітні, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачені на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою.

Відповідно до приписів ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку, як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг. Оскільки позивач на момент надання статусу безробітної особи відносився до категорії зайнятого населення (займався підприємницькою діяльністю), в зв'язку з чим права на забезпечення та отримання соціальних послуг в центрі зайнятості не мав, наказ відповідача від 04.12.2014 року № НТ141204 та наказ відповідача від 30.12.2014 року № НТ141230 прийнято на підставах та у порядку, визначеномуЗаконом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Колегія суддів дійшла думки, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, вірно встановив характер спірних правовідносин та обґрунтовано застосував норми матеріального права до їх вирішення. Порушень норм процесуального закону, які б призвели до ухвалення незаконного судового рішення, не вбачається.

Згідно ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції винесено законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2015 року у справі № 817/1148/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним судом України з підстав, в порядку та у строки, визначені ст.ст. 236 - 239-1 КАС України.

Судді: