Ухвала суду № 55524931, 03.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2016 року м. Київ К/800/33874/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Юрченко В.П. при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

за участю представників сторін: від позивача - Левченко О.В.,

від відповідача - Богів Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27.08.2013 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014 р.

у справі № 0870/9759/12

за позовом публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2012 року публічне акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» (далі - позивач, ПАТ «Запорізький завод феросплавів») звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби (далі - відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі), в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.10.2012 р. № 0000510026 та № 0000520026.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 27.08.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014 р., позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі від 04.10.2012 р. № 0000510026 та № 0000520026; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27.08.2013 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач в судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 21.08.2012 р. по 11.08.2012 р., на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 р. № 1238 «Про затвердження переліку достатніх підстав, які надають податковим органам право на проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування такого податку» та відповідно до пункту 200.11 статті 200 Податкового кодексу України посадовими особами СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі була проведена документальна позапланова виїзна перевірка правомірності нарахування ПАТ «Запорізький завод феросплавів» від'ємного значення податку на додану вартість за травень 2012 року, від'ємного значення податку на додану вартість за червень 2012 року та суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень 2012 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у травні 2012 року, за результатами якої складено акт від 18.09.2012 р. № 363/26-0/00186542 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - пункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за травень 2012 року на суму 6 626 251 грн. та за червень 2012 року на суму 4 154 075 грн.; - пункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.3, 200.4а статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок у банку за червень 2012 року на загальну суму 6 626 251 грн.; - пункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.3, 200.4б статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів, який включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, за червень 2012 року на загальну суму 3 097 709 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 04.10.2012 р. винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000510026, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 6 626 251 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 3 313 125,50 грн.; № 0000520026, відповідно до якого позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 13 878 035 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходили з наступних мотивів.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно із пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстрочення або відстрочення відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, основними постачальниками товарно-матеріальних цінностей на митній території України позивача у звітному податковому періоді були: ВАТ «Запоріжжяобленерго» на загальну суму податку на додану вартість - 15 889 174,50 грн., ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» на загальну суму податку на додану вартість - 4 932 308,86 грн., ПАТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на загальну суму податку на додану вартість - 3 232 990,53 грн.

З акту від 18.09.2012 р. № 363/26-0/00186542 слідує, що перевіркою відображених показників в рядку 10.1 «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) з податком на додану вартість на митній території України товарів/робіт послуг та необоротних активів з метою їх використання у межах господарських операцій платника податку для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за основною ставкою та нульовою ставкою» податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2012 року, встановлено, що позивачем задекларовано обсяги придбання в сумі 157 476 грн. (без податку на додану вартість) та суму податку на додану вартість - 31 495 242 грн. При перевірці реєстрів отриманих та виданих податкових накладних податковим органом встановлено, що основними вітчизняними покупцями при подальшій реалізації придбаного товару в складі готової продукції ПАТ «Запорізький завод феросплавів» в травні 2012 року були: ПАТ «УКРНАФТА» на загальну суму податку на додану вартість 9 817 187,71 грн., ПАТ «Марганецький гріничо-збагачувальний комбінат» на загальну суму податку на додану вартість 1 865 226,95 грн., ВАТ «ЗМК «Запоріжсталь» на загальну суму податку на додану вартість 3 590 013,88 грн., ПрАТ «Компанія «Приват інтертрейдінг» на загальну суму податку на додану вартість 2 983 117,37 грн., ПАТ «Нікопольській завод феросплавів» на загальну суму податку на додану вартість 2 208 385,30 грн.

Також встановлено, що позивачем у період з 01.06.2012 р. по 30.06.2012 р. згідно видаткових накладних на відвантаження продукції було постановлено феромарганцю Фмн78РБ, Фмн78Р20, Фмн78Р25, Фмн78р30, Фмн78Р35, феросилікомарганцю Мнс17РБ, МнС17Р50, МнС25Р10, марганцю металевого Мн95 основним покупцям: - на території України: ПАТ «УКРНАФТА» на загальну суму податку на додану вартість 10 667 704,44 грн., ВАТ ЗМК «Запоріжсталь», ПАТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на загальну суму податку на додану вартість 1 570 006,88 грн.; - нерезидентам: ТОВ «Технопромінвест» (Російська Федерація), питома вага якого в загальному обсязі експорту складає 59,3%., ТОВ ТБ «Металл» (Казахстан), в загальному обсязі експорту складає 59,3%.

Фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами підтверджується первинними документи бухгалтерського та податкового обліку які були предметом дослідження при проведенні перевірки. Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податку на додану вартість та податкового кредиту за звітний період, що перевірявся.

Також, як слідує з акту перевірки від 18.09.2012 р. № 363/26-0/00186542 підставою для висновку відповідача про порушення поповичем приписів податкового законодавства в частині завищення суми заявленого до відшкодування податку на додану вартість за червень 2012 року на загальну суму 6 626 251 грн., та завищено залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів, який включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, за червень 2012 року, на загальну суму 3 097 709 грн., слугували твердження перевіряючих про те, що позивачем у червня 2012 року, з урахуванням уточнень податкової звітності, було реалізовано феросплавну продукції за ціною нижчою за собівартість. Так обсяг продажу однієї тони феросплавної продукції феросплавної продукції (виготовленої продукції) є меншим ніж обсяг придбаних товарів, послуг, з яких складається собівартість виготовленої продукції, у тому числі по операціях з придбання товарів, послуг, які не включаються до обсягів продажу готової продукції.

Тобто, фактично, підставою для невизнання сум заявлених до бюджетного відшкодування та залишку від'ємного значення стала збитковість реалізації означеної готової феросплавної продукції.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій зазначено, що збитковість окремої господарської операції, що враховується для цілей оподаткування має визначатись з урахуванням грошових сум, які стосуються саме цієї господарської операції, з урахуванням її економічної мети, змісту та обсягу.

При цьому, за приписами податкового законодавства звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

З матеріалів перевірки вбачається, що податковим органом до ДП «Держзовнішінформ» було надіслано запит від 10.07.2012 р. № 2457/10/26-0 стосовно надання інформації про рівень світових цін, що склались у березні-червня 2012 року на феросплавну продукцію. Згідно отриманої відповіді № 42/1293 від 17.07.2012 р. - інформація щодо внутрішніх цін на феросплавну продукцію на світових ринках країн відсутня.

Таким чином, з огляду на відсутність інформації щодо рівня світових цін на феросплавну продукцію, відсутніми є підстави вважати, що в спірних правовідносинах має місце навмисне заниження ціни реалізації позивачем феросплавної продукції. Збитковість означених господарський операцій обумовлена, фактично, собівартістю реалізованої продукції.

Натомість, до факторів ціноутворення, крім рівня витрат, пов'язаних з виробництвом товару, належать також рівень попиту на продукцію, кон'юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси продавця та інші умови, які об'єктивно впливають на формування ціни. При цьому, чинним законодавством не передбачено обов'язковості визначення бази оподаткування товару, виходячи із його собівартості.

Крім того, згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договором комісії, доручення та агентськими договорами.

Таким чином, приписи Податкового кодексу України, не ставляють в залежність право платника податків на формування податкового кредиту від наявності чи відсутності доходу по окремим господарським операціям, оскільки вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу з усієї господарської діяльності. Податковий кодекс України не встановлює жодних інших вимог, крім вказаних вище, щодо формування податкового кредиту. При цьому, порядок формування податкового кредиту не має зв'язку з фінансовим результатом звітного періоду.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність декларування позивачем до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість у розмірі 6 626 251 грн. на підставі статті 200 Податкового кодексу України.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом першим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 04.10.2012 р. № 0000510026 та № 0000520026, вимоги щодо визнання протиправними та скасування зазначених податкових повідомлень-рішень були задоволені обґрунтовано.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27.08.2013 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014 р. у справі № 0870/9759/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) В.П. Юрченко