Ухвала суду № 55524891, 26.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

26.01.2016 № К/800/22837/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві та постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2015у справі №826/20605/14 за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві проскасування податкового повідомлення-рішення, рішення про сплату штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.02.2015 у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві від 28.11.2014 №0051301701, рішення від 02.09.2014 №0028261701 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.09.2014 №Ф-028271701 відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2015 у даній справі скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.02.2015 та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано протиправними і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві від 28.11.2014 №0051301701, рішення від 02.09.2014 №0028261701 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.09.2014 №Ф-028271701.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити та відхилити її.

З урахуванням відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну перевірку діяльності суб'єкта господарської діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за наслідками якої складено акт від 07 серпня 2014 року №6117/26-51-17-01/НОМЕР_1 про порушення позивачем вимог п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищено валові витрати за 2013 рік на суму 1641399,52 грн., що призвело до заниження оподаткованого доходу за 2013 рік на суму 277076,44 грн.

Виявлене порушення відповідач пов'язує з не дотриманням позивачем встановленого порядку формування валових витрат за операціями з придбання товарів у ТОВ «НЕНС-ТРЕЙДІНГ», ТОВ «ВАСАТ» та ТОВ «МАЙДАН-2004», діяльність яких здійснюється поза межами правового поля та є фіктивною, що ґрунтується на даних перевірки ТОВ «НЕНС-ТРЕЙДІНГ» та неможливістю проведення зустрічної звірки ТОВ «ВАСАТ» та ТОВ «МАЙДАН-2004».

Крім того, перевіркою встановлено, що, в порушення вимог ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», позивач повинна була сплатити єдиного соціального внеску за 2013 рік в сумі 68080,36 грн., фактично сплачено за 2013 рік в сумі 5769,39 грн., що призводить до несплати єдиного соціального внеску за 2013 рік в сумі 62310,97 грн.

На підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 02 вересня 2014 року №0028241701, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 277076,44 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 69269,11 грн.

Винесено рішення від 02 вересня 2014 року №0028261701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 62310,97 грн., яким до позивача застосовано штраф у розмірі 3115,55 грн.

Крім того, відповідачем на адресу позивача направлено вимогу від 02 вересня 2014 року № Ф-28271701 про сплату заборгованості по єдиному внеску у розмірі 62310,97 грн.

Внаслідок оскарження прийнятих відповідачем спірних рішень в адміністративному порядку, залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 02 вересня 2014 року №0028251701, скасовано податкове повідомлення-рішення від 02 вересня 2014 року №0028241701 в частині грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб на 573,49 грн. (основний платіж - 458,79 грн., штрафні санкції - 114,70 грн.), залишено без змін вимогу від 02 вересня 2014 року № Ф-28271701 та рішення від 02 вересня 2014 року №0028261701.

За результатами адміністративного оскарження відповідачем винесено нове податкове повідомлення-рішення від 28 листопада 2014 року №0051301701 на суму грошового зобов'язання 345772,06 грн. з податку на доходи фізичних осіб.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність прийнятих відповідачем спірних рішень.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, з чим погоджується судова колегія касаційної інстанції, враховуючи наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «ВАСАТ» за договором купівлі-продажу продукції від 12 квітня 2013 року №1204/13, з ТОВ «НЕНС-ТРЕЙДІНГ» за договором купівлі-продажу від 10 лютого 2013 року №1002/13 та з ТОВ «МАЙДАН-2004» за договором купівлі-продажу від 10 лютого 2013 року №1002/13 про придбання лісопродукції, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: видатковими накладними, рахунками-фактурами на оплату вказаного у видаткових накладних товару, банківськими виписками про рух коштів по поточному рахунку. При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Водночас, апеляційний суд, надаючи оцінку обставинам справи, правомірно звернув увагу на помилковість посилань суду першої інстанції в обґрунтування безтоварності господарських операцій позивача з його контрагентами лише на матеріали акту перевірки, а також дані АІС «Податковий блок», а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Судом були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до складу витрат, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.

Згідно п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

В силу пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України, загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.

Відповідно до п. 177.1. ст. 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

За змістом п. 177.2. ст. 177 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до п. 178.3. ст. 178 Податкового кодексу України, оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.

В силу п. 200.1., п. 200.2. ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 177.4. ст. 177 Податкового кодексу України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування складу витрат, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентами порушеннями вимог законодавства щодо створення підприємства та ведення фінансово-господарської діяльності. Якщо вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них, адже законом іншого не передбачено.

При дотриманні контрагентами законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів.

Оскільки позивачем доведено дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до складу витрат, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарської операції за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів та реальне використання товару в господарській діяльності, відтак апеляційний суд дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішення відповідача від 02 вересня 2014 року №0028261701 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02 вересня 2014 року №Ф-028271701, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 вищевказаного Закону, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Частиною 3 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Згідно ч. 4 ст. 25 вищевказаного Закону, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Підсумовуючи вищевикладене та з огляду на встановлену судом апеляційної інстанції реальність господарських операцій позивача з ТОВ «НЕНС-ТРЕЙДІНГ», ТОВ «ВАСАТ», ТОВ «Майдан-2004», як наслідок, правомірність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаного у зазначених контрагентів товару, колегія суддів касаційної інстанції вважає також правильним висновок про необґрунтованість донарахування податковим органом позивачу єдиного внеску у розмірі 62310,97 грн.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош