Ухвала суду № 55524778, 04.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" лютого 2016 р. м. Київ К/800/21100/15

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Реєстраційної служби Криворізького районного управління юстиції Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" до Реєстраційної служби Криворізького районного управління юстиції Дніпропетровської області про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії

встановив:

Публічне акціонерне товариство "Криворізький залізорудний комбінат" звернулося з позовом до Реєстраційної служби Криворізького районного управління юстиції Дніпропетровської області, в якому просило:

скасувати рішення реєстраційної служби Криворізького районного управління юстиції у Дніпропетровській області № 13150650 від 19 травня 2014 року про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень;

зобов'язати реєстраційну службу Криворізького районного управління юстиції у Дніпропетровській області прийняти рішення, яким зареєструвати за Публічним акціонерним товариством «Криворізький залізорудний комбінат» право власності на турбазу «Сонячна», що розташована за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, село Мар'янівка, вулиця Щорса, будинок 14, - та складається із: спального корпуса № 1 (інв. № 10108), спального корпуса № 3 (інв. № 10109), будівлі більярдної турбази «Сонячна» (інв. № 10110), будиночка типу «Теремок» № 1 (інв. № 10212), будиночка типу «Теремок» № 2 (інв. № 10213), будиночка типу «Теремок» № 3 (інв. № 10214), будиночка типу «Теремок» № 4 (інв. № 10215), будівлі туалету (інв. № 10216), будівлі спального корпусу № 2 (інв. № 10217), павільйону турбази «Сонячна» (інв. № 10218), павільйону турбази «Сонячна» (інв. № 10219), автодороги турбази УЗДТ (інв. № 20297), фонтану для води гранітного (інв. № 70566), фонтану для води гранітного (інв. № 70567).

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просив їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

В запереченнях позивач просив залишити скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що 30 квітня 2014 року позивач звернувся до реєстраційної служби Криворізького районного управління юстиції у Дніпропетровській області з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (реєстраційний номер 6455571) для проведення державної реєстрації права власності на турбазу «Сонячна», що розташована за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, село Мар`янівка, вулиця Щорса, будинок 14.

Рішенням за № 12980243 від 13 травня 2014 року відповідачем зупинено розгляд заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у зв'язку з неподанням усіх необхідних документів, а саме: документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на вищевказане майно, - та надано строк (п'ять робочих днів) для подання такого документу.

19 травня 2014 року у відповідь на дане рішення позивачем до відповідача направлено лист за вих. № 53-02/1697, в якому підприємством надано обґрунтування того, що додані до заяви документи: спільний наказ Державного комітету промислової політики України і Фонду державного майна України від 19 травня 2001 року № 66/245 «Про реорганізацію Дочірнього підприємства «Криворізький державний залізорудний комбінат» та довідка Державної акціонерної компанії «Укррудпром» № УР-15/1128 від 27 серпня 2004 року з додатком, а саме: Перелік нерухомого майна, переданого Державною акціонерною компанією «Укррудпром» до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» 31 липня 2001 року, станом на 01 червня 2004 року, - є документами, які підтверджують виникнення у позивача прав на турбазу «Сонячна», що розташована за адресою: Криворізький район, с. Мар'янівка, вул. Щорса, 14.

19 травня 2014 року відповідачем прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 13150650, відповідно до якого підставою для відмови у проведенні державної реєстрації прав стало не усунення протягом наданого п'ятиденного строку обставин, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, а саме: не надано документ, що підтверджує виникнення та перехід права власності на вищезазначений об'єкт нерухомого майна до заявника.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач заявив цей позов.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про достатність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів вважає висновки судів передчасними.

Статтею 159 КАС України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Вказану норму слід розуміти так, що судове рішення є законним, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, порушення яких є підставою для скасування чи зміни судового рішення судом вищої інстанції. Це випливає з конституційного принципу законності (пункт 1 частини третьої статті 129 Конституції України, стаття 9 КАС України). При цьому законність необхідно трактувати не суто формально - як дотримання вимог закону, а у ширшому значенні - у світлі верховенства права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Отже, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

Також, відповідно до КАС України під час прийняття судового рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або недоведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Згідно з ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Згідно із ч. 1. ст. 161 КАС України під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

За приписами ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дотримання судами вказаних норм процесуального права є ніщо як гарантія для сторін на право на справедливий суд, принцип якого закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між тим мотиви, з яких апеляційний суд виходив при прийнятті постанови, - "державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:…4. подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують;…", не спростовують підстав прийняття оскаржуваного рішення, оскільки право власності позивача не було зареєстроване Реєстраційною службою у зв'язку з відсутністю документа, що підтверджує виникнення, перехід або припинення речових прав на нерухоме майно.

Такі ж помилки у застосуванні норм процесуального права суд апеляційної інстанції допустив у своїх висновках, вказавши, що подані позивачем документи дають змогу відповідачу встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, що, в свою чергу, свідчить про необґрунтованість відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

З приводу порушення норм процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів касаційної інстанції зазначає таке.

Важливим при розгляді питання щодо дискреційних повноважень контролюючих органів є те, що суд не може виходити за межі завдань адміністративного судочинства та не може втручатися в дискреційні повноваження органу.

Під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Проте, всупереч вказаній нормі права суд першої інстанції зобов'язав відповідача вчинити дії. Суд апеляційної інстанції на це уваги не звернув, помилки суду першої інстанції не виправив.

Щодо порушення судами приписів ст. 53 КАС України.

Так, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі. Якщо адміністративний суд при прийнятті позовної заяви, підготовці справи до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

Відповідно до Положення про Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном, затверджене Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 451/2011 "Про Положення про Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном", Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном (Агентство держмайна України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Агентство держмайна України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об'єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами держави. Основними завданнями Агентства держмайна України є реалізація державної політики у сфері управління об'єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами держави.

Відповідно до п. 2 цього Положення Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном є правонаступником Міністерства промислової політики України у частині реалізації державної політики щодо управління об'єктами державної власності.

Як вбачається з матеріалів справи, даний спір стосується державного майна, однак ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції не залучили Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном, як орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, хоча оскаржувані рішення суду можуть вплинути на його права або обов'язки щодо сторін спору.

Також, судам необхідно з'ясувати питання про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Кабінет Міністрів України та Фонд державного майна України, які згідно з ст.ст. 5 і 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" забезпечують захист майнових прав держави на території України відповідно до законодавства, а за її межами - відповідно до чинних міжнародних договорів у межах своїх повноважень.

При цьому, Кабінет Міністрів України є органом, який затверджував перелік державних підприємств, що підлягають приватизації, та Фонд державного майна України є засновником ДАК "Укррудпром".

Згідно із ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Таким чином, незалучення до участі у справі осіб, прав та інтересів яких стосується спір у даній справі, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення судів і виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при розгляді справи.

Суд касаційної інстанції звертає увагу судів, що підставою для реєстрації права власності за особою є підтвердження такого права правовстановлюючими документами.

Проте, приймаючи рішення, в порушення приписів КАС України, суди не зазначили положення закону, яким вони керувались, що регулюють підтвердження права власності, що підлягає реєстрації.

Оскільки під час вирішення справи по суті судами обох інстанцій допущені порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, то скаргу відповідача слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив :

Касаційну скаргу Реєстраційної служби Криворізького районного управління юстиції Дніпропетровської області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: