Ухвала суду № 55524560, 26.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2016 року м. Київ К/800/51154/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ситникова О.Ф.(суддя-доповідач),

Малиніна В.В.,

Швеця В.В.

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління юстиції у м. Києві про визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди за касаційною скаргою Головного управління юстиції у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління юстиції в місті Києві про визнання незаконним звільнення на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, поновлення на посаді головного спеціаліста Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди в розмірі 1,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2014 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано звільнення позивача на підставі п.4 ст.40 КЗпПУ як звільнення без законної підстави, скасовано наказ Головного управління юстиції у м.Києві від 28.10.2013 року №2259/03 «Про звільнення ОСОБА_4»; поновлено позивача на посаді головного спеціаліста Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, стягнуто з Головного управління юстиції у м.Києві на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2014 року.

Головне управління юстиції у м. Києві не погодилось з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2014 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року, і звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, суд, в межах ст. 220 КАС України, прийшов до висновку про залишення касаційних скарг без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлені наступні обставини.

09.08.2013 року заступником прокурора міста Києва внесено подання про усунення порушень вимог Законів України «Про державну службу» та «Про засади запобігання і протидії корупції» №07/1/1-9768-13, яким вимагав розглянути подання, вирішити питання про притягнення до встановленої законом відповідальності особи, з вини якої допущено наведені порушення - позивача, про наслідки розгляду повідомити прокуратуру міста Києва у термін до 27.08.2013 року.

25.08.2013 року доповідною запискою №26947/0/11-13 начальником Реєстраційної служби повідомлено заступника начальника Головного управління юстиції у м.Києві, що за результатами розгляду подання заступника прокурора міста Києва від 09.08.2013 року ним прийнято рішення про звільнення позивача з роботи відповідно п.3 ч.1 ст.40 КЗпПУ, а відповідний наказ буде видано в день виходу позивача на роботу.

Наказом відповідача від 28.10.2013 року №2259/03 позивача звільнено 29.10.2013 року з посади головного спеціаліста Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві відповідно п.4 ч.1 ст.40 КЗпПУ.

Суть спірних правовідносин полягає у правомірності прийняття вищевказаного наказу Головного управління юстиції у м. Києві від 28.10.2013 року №2259/03

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскаржуваний наказ прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства з посиланням на те, що факт відсутності позивача на роботі без поважних причин не встановлений.

З таким висновком погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду, на підставі наступного.

Згідно з статтею 30 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ підставами припинення державної служби є загальні підстави, передбачені КЗпП України та спеціальні, які визначені як в Законі так і в інших правових актах.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як роз'яснено у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причини його відсутності, обставини за яких вчинено проступок, а також вина працівника.

Таким чином, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Судами встановлено, що 30.05.2013 року, 31.05.2013 року позивач через погане самопочуття звертався до лікарів підстанції №1 Київської міської станції швидкої медичної допомоги, про що йому видано довідку про надання медичної допомоги; 03 червня 2013 року позивач звертався до лікаря ОСОБА_5, яким також видано довідку про надання медичної допомоги.

Водночас, відповідачем не доведено, що позивач 30.05.2013 року, 31.05.2013 року та 03.06.2013 року був відсутній на роботі без поважних причин.

Поважність відсутності ОСОБА_4 на робочому місці з 04.06.2013 року по 21.06.2013 року підтверджується листком непрацездатності АВН №740636 від 04.06.2013 року (лист від 29.01.2014 року № 26 Філії №3 Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Святошинського району міста Києва ).

Вказаний листок непрацездатності належним чином оплачений Головним управлінням юстиції у м. Києві.

Отже, суди попередніх інстаній вірно зазначили, що матеріали справи не містять доказів у підтвердження відсутності позивача на роботі з 30.05.2013 року по 21.06.2013 року без поважних причин.

Також судами попередніх інстанцій обґрунтовано не прийнято до уваги акт відсутності позивача на робочому місці від 17.07.2013 року, оскільки не встановлено чи перебував він на роботі (в приміщенні) та де саме було визначено його робоче місце 17.07.2013 року, адже з 01.08.2013 року робоче місце позивачу визначено в приміщенні холу Реєстраційної служби та встановлено обов'язок з надання щоденних консультацій громадянам.

Таким чином, факт відсутності позивача на робочому місці 17.07.2013 року без поважних причин відповідачем не доведено.

Також не доведено з боку відповідача факт відсутності позивача на робочому місці без поважних причин 31.07.2013 року, оскільки 13.08.2013 року ОСОБА_4 надано пояснення за власним підписом та підписами п'яти головних та двох провідних спеціалістів відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, головного спеціаліста відділу організаційно-методичного забезпечення, працівника охорони контрольно-пропускного пункту служби про те, що він був присутній 31.07.2013 року в приміщенні реєстраційної служби.

В Книзі виходу на роботу Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві (Справа №05-05-07, розпочато 24.11.2011 року) встановлено, що на стор.169 - 31.07.2013 року навпроти прізвища позивача міститься його підпис виходу на роботу о 09:00 год. та закінчення о 20:15 год.

З огляду на вищезазначені положення чинного законодавства та встановлені по справі обставини, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду попередніх інстанцій щодо незаконного звільнення позивача з посади головного спеціаліста Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпПУ, оскільки всупереч приписам ч.2 ст. 72 КАС Украйни, відповідачем не доведений факт відсутності позивача на роботі без поважних причин.

Відповідачем не доведено, що ОСОБА_4 допущено порушення трудової дисципліни, що є підставою для звільнення; не враховано при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода; обставини, за яких вчинено проступок; попередня робота працівника, що спричинило передчасні висновки та прийняття наказу, який не відповідає чинному законодавству.

Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції правильно встановили обставини справи, повно дослідили докази по справі та ухвалили рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішень відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст.220, 222, 223, 224, 231 КАС України, -

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Головного управління юстиції у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді: О.Ф. Ситников

В.В. Малинін

В.В. Швець