Ухвала суду № 55524428, 26.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" січня 2016 р. м. Київ К/800/18557/15

К/800/21144/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Бившевої Л.І.

Маринчак Н.Є.

за участю секретаря: Загороднього А.А.

представників:

позивача: Назарука І.В.

відповідача: Лаврука В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області та Комунального підприємства «Івано-Франківськводоекотехпром»

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.11.2013 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2015 року

у справі № 809/2104/13-а

за позовом Комунального підприємства «Івано-Франківськводоекотехпром»

до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Івано-Франківськводоекотехпром» (далі по тексту - позивач, КП «Івано-Франківськводоекотехпром») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.11.2013 року позов задоволено частково. Визнано протиправним податкове повідомлення-рішення від 16.05.2013 року № 0005371701 в частині застосованих штрафних санкцій на суму 168 106,18 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2015 року апеляційні скарги ДПІ та КП «Івано-Франківськводоекотехпром» залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд (далі - КАС України) касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги відповідача та позивача підлягають частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено позапланову виїзну перевірку КП «Івано-Франківськводоекотехпром» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 22.04.2013 року № 3276/22-1/32360815.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем пункту 168.1 статті 168 пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України (далі - ПК України) за несвоєчасну сплату податку на доходи фізичних осіб в розмірі 443 469,53 грн.,

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.05.2013 року № 0005371701, яким КП «Івано-Франківськводоекотехпром» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем в сумі 2 861 985,95 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 1 221 489,34 грн.

Надаючи правову оцінку позовній вимозі КП «Івано-Франківськводоекотехпром» про визнання протиправними дій відповідача щодо висновків викладених в акті перевірки, які стосуються обґрунтованості нарахування штрафних санкцій, суди виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пункту 86.1 статті 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Відповідно до пункту 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року за № 34/18772, акт перевірки - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

Таким чином, оформлення актів перевірок є службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх посадових обов'язків зі збирання доказової інформації щодо дотримання платником податків податкової дисципліни. Наявність акта перевірки чи включення до його змісту певних висновків самі собою не створюють жодних перешкод чи негативних наслідків для діяльності платника податків.

Щодо обґрунтованості рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині оскарження податкового повідомлення-рішення від 16.05.2013 року № 0005371701, колегія суддів виходить з наступного.

Підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу;

Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

За змістом підпункту 168.1.2 статті 168.1 статті 168 ПК України податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Підпунктом 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України визначено, що якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Відповідно до пункту 126.1 статті 126 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Пунктом 127.1 статті 127 ПК України визначено, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

За змістом частин 4, 5 статті 11 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Відтак, для правильного вирішення спору судам слід встановити чи сплачено позивачем суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, передбачених податковим законодавством; дослідити міру відповідальності, яка покладається на платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків; встановити дійсний обсяг податкового обов'язку платника у спірних правовідносинах, зокрема, правильність здійсненого відповідачем розрахунку податку на доходи фізичних осіб та його відповідність вимогам чинного законодавства.

Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Касаційна ж інстанція згідно з частини 2 статті 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі статті 227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити обґрунтоване рішення.

Відповідно до вищевикладеного, касаційні скарги відповідача та позивача підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Касаційну скаргу Комунального підприємства «Івано-Франківськводоекотехпром» задовольнити частково.

Скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.11.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2015 року в частині позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 16.05.2013 року № 0005371701 з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.11.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Л.І. Бившева Н.Є. Маринчак