Ухвала суду № 55520390, 03.02.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2016 року Справа № 876/10837/15

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Іщук Л.П.,

суддів Дяковича В.П., Онишкевича Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Джули В.М.,

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства аграрної політики та продовольства України, агропромислово-торгового підприємства "Бобовище" про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагрополітики України), агропромислово-торгового підприємства "Бобовище", в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Мінагрополітики України № 129-п від 07 липня 2015 року "Про звільнення ОСОБА_1" з посади директора агропромислово-торгового підприємства "Бобовище", поновити на роботі, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 2757,00 грн та стягнути 25000 грн моральної шкоди.

Покликається на необґрунтованість та протиправність оскаржуваного наказу, оскільки при звільненні його з посади були порушені вимоги трудового законодавства, зокрема, ст.ст. 40, 43, 49-2 КЗпП України.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволений частково: визнаний протиправним та скасований наказ Міністра аграрної політики та продовольства України від 07.07.2015 № 129-п "Про звільнення ОСОБА_1" з посади директора агропромислово-торгового підприємства "Бобовище" згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України; поновлено ОСОБА_1 на посаді директора агропромислово-торгового підприємства "Бобовище" та стягнуто з агропромислово-торгового підприємства "Бобовище" на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 2757 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись із вказаною постановою, відповідач - Мінагрополітики України подав апеляційну скаргу. У зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи просить скасувати зазначену постанову та прийняти нову - про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що звільнення позивача відбулося в межах наданих Мінагрополітики України повноважень та відповідно до вимог чинного трудового законодавства України, будь-яких порушень законних трудових прав ОСОБА_1 з боку Міністерства не відбулося. Також апелянт звертає увагу суду на те, що призначення позивача на посаду директора агропромислово-торгового підприємства "Бобовище" відбувалось з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203, а саме, без укладення контракту. Також на час звільнення ОСОБА_1 була відсутня можливість перевести його на іншу рівнозначну посаду, оскільки він займав посаду директора державного підприємства.

В судовому засіданні позивач заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Інші особи, які беруть участь у справі, належним чином повідомлені про час і місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання апеляційної інстанції не прибули.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а постанова суду - скасуванню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23 січня 2014 року № 4-п ОСОБА_1 призначений на посаду директора агропромислово-торгового підприємства "Бобовище" з наступним укладенням контракту.

07 липня 2015 року Міністерством аграрної політики та продовольства України виданий наказ № 129-п, яким, у відповідності до Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 500, п.6 Порядку погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2013 року № 818, та п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 "Про застосування контрактної форми трудового договору", ОСОБА_1 звільнений з посади директора агропромислово-торгового підприємства "Бобовище" згідно з п.1 ст. 40 КЗпП України. Підставою для звільнення зазначено службові записки Департаменту роботи з персоналом та Департаменту з управління державною власністю.

Задовольняючи позов в частині скасування оскаржуваного наказу та поновлення позивача на посаді, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 був звільнений з посади директора агропромислово-торгового підприємства "Бобовище" з порушенням чинного законодавства, зокрема, була порушена процедура звільнення позивача з посади, встановлена трудовим законодавством. Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції зазначив, що вказана позовна вимога є недоведеною, оскільки позивачем не доведено, в чому безпосередньо полягає ця шкода, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди.

Ухвалюючи таку постанову суд першої інстанції вважав, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до компетенції адміністративного суду. Апеляційний суд вважає, що даний позов не може розглядатись за правилами КАС України, виходячи із наступного.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 цього Кодексу означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

В той час, відповідно до положень ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Правовий аналіз ст. 16 ЦК України, де наведений невичерпний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, серед яких є, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, які їх порушують, свідчить про законодавчо визначені можливі способи задоволення приватного, а не публічного інтересу. Судове рішення у цивільних справах має містити висновок про обсяг і належність прав та обов'язків сторін у спорі про право цивільне, які мають не публічний, а приватний характер, а сторони мають на меті здійснення приватного інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з копії трудової книжки позивача, 23.01.2014 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в агропромислово-торгове підприємство "Бобовище" на посаду директора (а.с. 106).

З наявного в матеріалах справи Статуту агропромислово-торгового підприємства "Бобовище" вбачається, що дане підприємство засноване на державній власності і підпорядковане Міністерству аграрної політики України - органу управління майном (а.с. 107-114).

У статті 6 статуту зазначено, що управління підприємством здійснює його керівник, наймання керівника здійснюється органом управління майном шляхом укладання з ним контракту, підприємство самостійно визначає структуру управління і встановлює штати (пункти 6.1, 6.2 статуту).

Будь-які відомості про те, що посада керівника підприємства належить до посад державних службовців у Статуті відсутні. Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1, у ній відсутній запис про складення ним присяги державного службовця та присвоєння рангу державного службовця.

З наведеного випливає, що відносини, що склалися між позивачем та відповідачами, не є публічно-правовими, оскільки спір між фізичною особою - ОСОБА_1 з агропромислово-торговим підприємством "Бобовище" та органом державної влади - Мінагрополітики України виник з приводу перевірки правильності оскаржуваного наказу, прийнятого суб'єктом владних повноважень не при здійсненні владних управлінських функцій, а для врегулювання трудових відносин між працівником та підприємством.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що предмет спірних правовідносин носить приватно-правовий характер, а тому даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ст. 203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 1 статті 157 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що даний позов не є адміністративним, оскільки з огляду на п. 1 ч. 1 ст. 17, п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України, вимоги сторони позивача не стосуються захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів місцевого самоврядування, а тому постанова суду підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. 157, 196, 198, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

ухвалив :

Апеляційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України задовольнити частково.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року у справі № 807/1446/15 - скасувати і провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий Л.П. Іщук

Судді В.П. Дякович

Т.В. Онишкевич