Ухвала суду № 55520059, 02.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/23086/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

секретаря Строяновської О.В.,

за участю:

представників позивача: Казакової О.А., Корнійчук Н.В.,

представників відповідача: Богів Т.М., Каленик О.М., Садовничого В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет» до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 листопада 2015 року,

У с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ашан Україна Гіпермаркет» звернулося у суд із позовом до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 16 липня 2015 року №0001593901 та №0001603901.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 листопада 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, встановивши реальність господарських операцій по відносинам позивача з контрагентами: ТОВ «Компанія «Реіз-ЛТД» та ТОВ «Електа-Інжиніринг».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Компанія «Реіз-ЛТД» щодо правильності сплати податку на прибуток за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року та з податку на додану вартість за період з 01 липня 2014 року по 31 грудня 2014 року, а також при взаємовідносинах з ТОВ «Електа-Інжиніринг» щодо правильності сплати податку на прибуток за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року та податку на додану вартість за період з 01 січня 2014 року по 30 квітня 2014 року.

За підсумками перевірки складено акт від 23 червня 2015 року №680/28-10-39-10/35442481 та виявлено порушення позивачем пп. 138.1.1 п. 139.1, п. п. 138.2, 138.4, 138.5, 138.6, пп. 138.10.3, п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на суму 789 029,00 грн за 2014 рік, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 цього Кодексу, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет, в загальному розмірі на суму 377 593,00 грн, в тому числі: 133 597,00 грн - за березень 2014 року, 97 660,00 грн - за квітень 2014 року, 106 783,00 грн - за серпень 2014 року, 37 267,00 грн - за вересень 2014 року, 2 286,00 грн - за листопад 2014 року.

Унаслідок вказаної перевірки, 16 липня 2015 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001603901, яким позивачу зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 789 029,00 грн, та №0001593901, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 471 991,00 грн, з них 377 593,00 грн - за основним платежем, 94 398,00 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із такими рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, судова колегія зважає на наступне.

Як убачається із матеріалів справи, визначення позивачу грошових зобов'язань з податків на прибуток та на додану вартість обґрунтовано тим, що останнім безпідставно віднесено витрати на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток та сформовано податковий кредит внаслідок придбання товарів та послуг у вищевказаних контрагентів. Так, відповідач уважає, що взаємовідносини позивача з контрагентами не мали реального характеру. Цей висновок базується на тому, що під час податкової перевірки позивача не було встановлено походження (факту придбання) ТОВ «Компанія «Реіз-ЛТД» в достатньому обсязі товару, який, згідно первинних документів, було продано позивачу. Щодо взаємовідносин з ТОВ «Електа-Інжиніринг», відповідач звернув увагу на окремі недоліки первинних документів, які складались між позивачем та цим контрагентом, а саме: недостатня деталізація обсягу господарських операцій та відсутність таких реквізитів як дати і місця складання актів виконаних робіт. Крім того, контролюючим органом враховано, що у податкової інспекції, в якій на обліку перебуває ТОВ «Електа-Інжиніринг» відсутня інформація щодо наявних у цього підприємства ліцензій на здійснення електромонтажних робіт, в той час як такі роботи були предметом угоди цього підприємства з позивачем.

У той же час, до податкової перевірки і до суду позивачем надано первинні та інші документи, складання яких опосередковувало його господарські відносини з вищевказаними контрагентами, а також пояснення щодо пов'язаності здійснених за цими операціями витрат із власною господарською діяльністю.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України.

Господарська діяльність, відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 44.1 статті 44 цього Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Кодексу).

Податковим кредитом, у розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. пп. «а», «б» п. 185.1 ст. 185 Кодексу до об'єкта оподаткування податком на додану вартість відноситься постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Ураховуючи викладене, право на формування податкового кредиту та зменшення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за рахунок витрат шляхом відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності пов'язується з фактичним здійсненням цих господарських операцій, що має підтверджуватись документально.

Податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Обов'язкові реквізити первинних документів визначені частиною 2 цієї норми права.

За визначеннями, що містяться у статті 1 вказаного Закон, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Зазначене підтверджує висновок про те, що необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів та послуг до витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ - до податкового кредиту, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Колегією суддів установлено, що між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Електа-Інжиніринг» (підрядник) укладено договір підряду № 77к/11-13 від 10 січня 2014 року, умовами якого передбачено обов'язок підрядника, за завданням замовника, виконати електромонтажні роботи на об'єкті замовника: торговий гіпермаркет, перша черга багатофункціонального торговельного комплексу «Южная Галлерея», що знаходиться за адресою: місто Сімферополь, вул. Київська, 189.

Факт виконання вказаного договору та надання позивачу контрагентом замовлених послуг підтверджується погодженим між сторонами кошторисом на виконання робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за лютий та березень 2014 року, актами приймання виконаних будівельних робіт за лютий та березень 2014 року, податковими накладними.

Факт проведення розрахунків за виконані роботи підтверджується актом звірки взаємних розрахунків. Крім того, повна оплата позивачем вартості замовлених у контрагента робіт установлена контролюючим органом під час податкової перевірки.

На підтвердження права ТОВ «Електа-Інжиніринг» здійснювати електромонтажні роботи позивачем надано копію відповідної ліцензії Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпровській області Міністерства регіонального розвиту та будівництва України серії АВ №558499 від 21 серпня 2010 року на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (за переліком робіт згідно з додатком), строком дії з 21 серпня 2010 року по 21 серпня 2015 року.

Зазначені господарські операції відображені позивачем у бухгалтерському обліку, що також було встановлено відповідачем під час податкової перевірки та підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку.

Колегією суддів установлено, що 23 травня 2014 року між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Реіз-ЛТД» (постачальник) укладено договір поставки №П5073, умовами якого передбачено обов'язок контрагента поставляти позивачу в зазначену ним торгову точку та/або склад продукцію, перелічену у специфікації (додаток №1 до договору), та обов'язок покупця приймати й оплачувати її.

На виконання цього договору контрагентом у липні та серпні 2014 року здійснювалась поставка позивачу лохини вагової, що підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та виписаними контрагентом за фактом поставки податковими накладними.

Факт розрахунків за поставлений товар підтверджується банківською випискою та визнається відповідачем, про що свідчить акт податкової перевірки.

Зазначені господарські операції відображені позивачем у бухгалтерському обліку, що також було встановлено відповідачем під час податкової перевірки.

Таким чином, позивачем надано первинні бухгалтерські та інші документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання послуг та товарів у вищезазначених контрагентів.

Судовою колегією відхиляються покликання контролюючого органу на відсутність в наданих позивачем до податкової перевірки первинних документах окремих реквізитів та окремі недоліки їх змісту, адже реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не деталізацією складених в ході такої документів. У той же час, надані позивачем суду первинні та інші документи містять відомості, які надають змогу встановити їх зв'язок зі спірними господарськими операціями.

Колегією суддів установлено, що основним видом господарської діяльності позивача є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, що підтверджується витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відтак, замовлення електромонтажних робіт на об'єкті торговельного комплексу та придбання продуктів харчування, що було предметом угод позивача з контрагентами, безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю.

На момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також були зареєстрованими платниками податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати цей податок та складати податкові накладні на кожну поставку послуг.

Отже, спірні господарські операції відбулись між позивачем та правосуб'єктними платниками податків, підтверджуються документально, узгоджуються зі звичайною для позивача господарською діяльністю. Зазначене свідчить про їх реальність.

Колегія суддів враховує, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування. За змістом указаної норми податковий кредит та витрати вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Висновки відповідача щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства щодо взаємовідносин із контрагентами, зроблені з огляду на те, що контролюючому органу не вдалось установити походження придбаного позивачем у ТОВ Компанія Реіз-ЛТД» товару, колегією суддів відхиляються, адже при дослідженні факту здійснення господарських операцій оцінюватися повинні відносини, які склались безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідальність за порушення податкового законодавства має нести лише той платник податку, який допустив порушення, а компетентні органи не вправі розповсюджувати негативні наслідки діяльності такого платника податку на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Така правова позиція узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини, висловленою, зокрема, у рішеннях від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 у справі «Булвес» АД проти Болгарії».

У ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, тобто, доказів того, що правочини, які мали місце у цих відносинах, були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.

Посилання відповідача на те, що у податкової інспекції, в якій на обліку перебуває ТОВ «Електа-Інжиніринг» відсутня інформація щодо наявних у цього підприємства ліцензій на здійснення електромонтажних робіт, в той час як такі роботи були предметом угоди цього підприємства з позивачем, не приймається судом, адже наявність відповідної ліцензії встановлена під час судового розгляду справи.

Таким чином, доводи відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, не знайшли підтвердження в ході судового розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що позивачем документально підтверджено реальність спірних господарських операцій.

Натомість, відповідачем не доведено, у відповідності до вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, ані обставин, на яких ґрунтуються заперечення проти позову, ані правомірності та обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права. Тому, відсутні підстави для задоволення вимог апелянта.

Отже, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова - без змін, на підставі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У х в а л и в :

Апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяС.Б. Шелест

(Повний текст ухвали складений 04 лютого 2016 року).

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Шелест С.Б.