Рішення № 55517477, 03.02.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 331/5194/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Антоненко М.В.

Провадження № 22-ц/778/466/16 Суддя-доповідач: Пільщик Л.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«03» лютого2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Пільщик Л.В.

суддів: Сапун О.А.

Краснокутської О.М.

при секретарі: Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Старавто»

на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2015 року по справі

за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Старавто» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Старавто» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 29 жовтня 2014 року її було прийнято на роботу в ТОВ «Старавто» на посаду касира. До 08 травня 2015 року вона виконувала свої трудові обов'язки на підприємстві, жодних зауважень до якості роботи не отримувала, до дисциплінарної відповідальності не притягувалась.

12 травня 2015 року, в перший робочий день після травневих свят вона не змогла потрапити до свого робочою місця через те, що двері підприємства були зачинені, а саме підприємство не працювало. Керівництво підприємства на телефонні дзвінки не відповідало, жодних пояснень вона не отримала. 20 травня 2015 року вона дізналась, що на підприємстві змінено керівництво, трудові книжки співробітників були викинуті на вулицю і що свою трудову книжку вона зможе забрати в районному відділенні міліції. В трудовій книжці записи про її звільнення відсутні.

26 червня 2015 року отримала від бухгалтера підприємства електронний лист, в якому було повідомлено про її звільнення 19 травня 2015 року на підставі до п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Вважає звільнення незаконним, оскільки прогул вона не вчиняла,а не могла потрапити до свого робочого місця через перешкоди з боку відповідача, жодних повідомлень про необхідність надання пояснень вона не отримувала, наказ про звільнення їй також не видавався.

Крім того, з січня 2015 року ТОВ «Старавто» не виплачувало її заробітну плату після звільнення борг не виплачено.

Зазначеними діями відповідача їй було спричинено моральну шкоду, яку вона оцінює у 5000 грн. Моральна шкода полягала в наступному. Внаслідок тривалої і систематичної не виплати належних сум заробітної плати вона була вимушена брати гроші в борі, постійно обмежувати себе в придбанні товарів першої необхідності, не мала змоги в повному обсязі сплачувати за отримані кредити і не може поїхати на відпочинок. Несплата відповідачем обов'язкових внесків до Пенсійного фонду України створює загрозу не отримання нею належного розміру пенсійних виплат. Відсутність запису про звільнення в трудовій книжці унеможливлює працевлаштування до іншого підприємства.

На підставі зазначеного просила визнати незаконним її звільнення з посади касира ТОВ «Старавто» та поновити на посаді, стягнути з ТОВ «Старавто» на її користь заборгованість по заробітній платі з 01.01.2015 року по день звільнення, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 19.05.2015 року по день ухвалення рішення судом, у відшкодування завданої моральної шкоди стягнути 5000 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2015 року позов задоволено.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_3 з посади касира ТОВ «Старавто».

Поновлено ОСОБА_3 на посаді касира ТОВ «Старавто».

Стягнуто з ТОВ «Старавто» на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі в розмірі 1188,67 грн., середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 19 травня 2015 року по 23 листопада 2015 року в розмірі 7930 грн., моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ТОВ «Старавто».

В апеляційній скарзі ТОВ «Старавто», зазначає, що ОСОБА_3 не надала доказів про те, що їй не було відомо про зміну місцезнаходження підприємства, пояснення у ОСОБА_3 не могло бути витребувано, оскільки вона вичинила прогул 19.05.2015 р. і була відсутня на роботі. Висновок суду про незаконність звільнення не відповідає матеріалам справи, а на підтвердження висновку про стягнення моральної шкоди в сумі 5000 грн. в рішенні не наведені обґрунтування. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Ухвалюючи рішення, суд виходив з недоведеності вчинення ОСОБА_3 прогулу і недодержання відповідачем при звільненні позивача за п.4 ст.40 КЗпП України вимог трудового законодавства.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 працювала в ТОВ «Старавто» касиром, а наказом №19/05-15к-3 від 19.05.2015 року звільнена на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.

Приводом до звільнення відповідно до наказу №19/05-15к-3 від 19.05.2015 року стало те, що 19.05.2015 року ОСОБА_3 була відсутня на робочому місці без поважних причин.

У силу ст. 10 ЦПК України саме на роботодавцеві лежить обов'язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку, за який його звільнено з роботи.

Відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у п.24 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 6 листопада 1992 р.(з наступними змінами), трудовий договір може бути розірваний з працівником у разі вчинення ним прогулу без поважних причин.

З урахуванням положень статті 147 КЗпП України звільнення за передбаченими пунктом 4 статті 40 КЗпП України підставами є заходом стягнення, що застосовується до працівника за порушення ним трудової дисципліни. Відповідно до ст. 140 КЗпП України метою застосування дисциплінарних стягнень є забезпечення трудової дисципліни і звільнення за п.4 ст.40 КЗпП може проводитися з додержанням передбаченого ст.149 КЗпП України порядку застосування дисциплінарного стягнення Зокрема, при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинні враховувати обставини, за яких вчинений проступок, ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну шкоду, попередню роботу.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 визнала, що вона не була 19.05.2015 року на роботі, не ставить під сумнів правильність висновків суду. Проступок у вигляді прогулу - це не просто його не вихід на роботу, а відсутність працівника на роботі без поважних причин.

Висновок суду про поважність причини відсутності ОСОБА_3 на роботі за викладених в рішенні обставинах ґрунтується на наявних у справі доказах.

Згідно ст.cт.10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.4 ст.60 ЦПК України).

Доводи відповідача про те, що ОСОБА_3 не надала доказів у підтвердження того, що вона не знала про нове місце знаходження ТОВ «Старавто», ґрунтуються на помилковому розумінні норм процесуального законодавства щодо розподілу обов'язків по доказуванню.

Із матеріалів справи вбачається, що на підприємстві відбулася зміна власника, в ході якої виникали конфлікті ситуації і зазначені обставини викладаються і в апеляційній скарзі (а.с.73-75,124,125).

Судом встановлено, що ТОВ «Старавто» змінило адресу місцезнаходження з вул. Східна 11 у м Запоріжжя на вул. Жукова 1 у м.Запоріжжя, у зв'язку з чим було змінено і робоче місце позивача

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачу було відомо про зміну місця знаходження підприємства, оскільки вона приймала участь у мітингах, є неприйнятними. В силу ст.ст.60,212 ЦПК України ні доказування, ні рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст.ст.10,60, ст.ст.21,141 КЗпП України саме відповідач з дотриманням вимог ст.ст.57,58,59, 60 ЦПК України повинен довести, що він надав працівнику повну і достовірну інформацію про зміну умов його роботи, зокрема, щодо зміни робочого місця.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізичну особу покладається обов'язок забезпечувати працівникові умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно із ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 141 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте відповідач не надав належні та допустимі докази у підтвердження того, що він довів до позивача розпорядження про зміну адреси ТОВ «Старавто» та нову адресу, за якою буде знаходитися її робоче місце, і з якої дати ОСОБА_3 має виходити на роботу за новою адресою.

З огляду на викладене є неприйнятними і доводи скарги про те, що ОСОБА_3 не прийняла ніяких заходів, щоб дізнатися про нову адресу офісу підприємства.

За встановлених обставин суд обґрунтовано визнав, що відсутність ОСОБА_3 на роботі 19.05.2015 року не можна було кваліфікувати як вчинення прогулу без поважних причин.

Доводи апеляційної скарги про те, що пояснення причин неявки на роботу 19.05.2015 р. не було витребувано у ОСОБА_3 через те, що вона була відсутня на роботі, не заслуговують на увагу, вони не можуть підтверджувати дотримання відповідачем вимог трудового законодавства при звільненні ОСОБА_3

Відповідно до ст. 140 КЗпП України метою застосування дисциплінарних стягнень є забезпечення трудової дисципліни.

Звільнення за п.4 ст.40 КЗпП є дисциплінарним стягненням і допускається з додержанням правил, встановлених ст.149 КЗпП України для застосування таких стягнень.

Згідно ч. 1 вказаної статті до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

У відповідності із частинами 3, 4 статті 149 КЗпП України при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Таким чином, метою отримання власником або уповноваженим ним органом письмових пояснень порушника трудової дисципліни є з'ясування обставин, за яких вчинено проступок для врахування цього поряд з іншими обставинами при обранні виду стягнення.

Відповідач не надав доказів, які б свідчили, що при прийнятті рішення про звільнення ОСОБА_3 за п.4 ст.40 КЗпП України, яке є крайнім заходом дисциплінарного стягнення, були враховані вимоги ч.3 ст.149 КЗпП України і звільнення відповідало законній меті, передбаченій ст. 140 КЗпП України.

Таким чином, суд обґрунтовано дійшов до висновку щодо порушення трудового законодавства при звільнення ОСОБА_3 за п.4 ст.40 КЗпП України.

Щодо розміру стягнутої суми заборгованості з заробітної плати та заробітної плати за час вимушеного прогулу апеляційна скарга доводів не містить, а тому не входить в предмет перевірки апеляційного суду. Доводи з питання заробітної плати в запереченнях на апеляційну скаргу, в яких ОСОБА_3 просить рішення суду залишити без змін, теж не можуть бути предметом обговорення. У відповідності до ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Статтею 237 1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться в разі, коли порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з подальшими змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України(набрав чинності з 13.01.2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної(немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до роз'яснень, наданих у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди» (з подальшими змінами), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазначав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

По справі доведено порушення відповідачем прав ОСОБА_3 у сфері трудових відносин і суд обґрунтовано визнав право на відшкодування моральної шкоди.

Разом з тим, не можна погодитись із рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 5000 грн.

Позивач просила на відшкодування моральної шкоди стягнути 5000 грн., проте обґрунтування та доказів визначення моральної шкоди саме в такому розмірі не надала .Суд у порушення вимог ст.ст.213,214 ЦПК України у рішенні також не навів мотивів визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди ..

При визначенні компенсації за моральну шкоду колегія суддів виходить з наступного.

Розмір моральної шкоди у грошовому еквіваленті має завжди умовний вираз. Судовим рішенням поновлені трудові права позивача, стягнута заборгованість по заробітній платі та компенсація за час вимушеного прогулу,що само по собі становить достатньо справедливу компенсацію за будь-яку завдану моральну шкоду. Отже, враховуючи характер та обсяг моральних страждань, які зазнала позивач відповідно до наданих нею доказів і конкретних обставин справи, керуючись принципами розумності, виваженості, справедливості та збалансованості інтересів сторін, колегія суддів дійшла висновку, що 500 грн. забезпечить справедливу компенсацію моральної шкоди.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.309 ЦПК України підставою для зміни рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.

З огляду на викладене рішення суду в частині визначення розміру моральної шкоди підлягає зміні на підставі п.2 ч.1 ст.309 ЦПК України.

Керуючись ст. ст.307,309 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Старавто» задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2015 рок змінити, зменшити розмір стягнутої з Товариства з обмеженою відповідальністю «Старавто» на користь ОСОБА_3 компенсації моральної шкоди з 5000 грн. до 500 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: