Окрема думка судді № 55515568, 04.02.2016, Черкаський окружний адміністративний суд

ОКРЕМА ДУМКА СУДДІ

04 лютого 2016 року справа № 823/5478/15

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Рідзеля О.А., суддів - Бабич А.М., Орленко В.І.,- розглянув адміністративну справу та частково задовольнив позов товариства з обмеженою відповідальністю “Золотоніський лікеро-горілчаний завод “Златогор” (далі – позивач) до Державної фіскальної служби України (відповідач): визнав протиправним та скасував рішення від 08.12.2015 №26220/6/99-99-20-04-02-15-ВПП, яким переведено позивача з обліку в Золотоніській ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області у Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі міжрегіонального Головного управління ДФС, а також зобов’язав відповідача повторно розглянути та прийняти рішення щодо взяття на облік позивача.

З мотивами та результатом вирішеного спору не погоджуюся і вважаю, що у задоволенні позовних вимог треба було би відмовити повністю з таких підстав.

Сторони не мали спору щодо того, що позивач відповідає всім критеріям великого платника податків.

Великий платник податків згідно з підп.14.1.24 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі – ПК України) це юридична особа, у якої обсяг доходу від усіх видів діяльності за останні чотири послідовні податкові (звітні) квартали перевищує п'ятсот мільйонів гривень або загальна сума сплачених до Державного бюджету України податків за платежами, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, за такий самий період перевищує дванадцять мільйонів гривень.

Платник податків відповідно до підп.16.1.1 п.16.1 ст.16 ПК України зобов'язаний стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України.

У свою чергу, контролюючі органи мають право приймати рішення про зміну основного місця обліку та переведення великих платників податків на облік у контролюючі органи, що здійснюють податкове супроводження великих платників податків, знімати їх з обліку і переводити до інших контролюючих органів (підп.20.1.25. п.20.1. ст.20 ПК України).

Підп.19-1.1.7. п.19-1.1 ст.19-1 ПК України на них покладено функцію проводити диференціацію платників податків.

Наказом ДФС від 08 вересня 2015 року №681 затверджено реєстр великих платників податків на 2016 рік, в який включено і позивача.

Порядок формування Реєстру великих платників податків затверджений наказом Міністерства фінансів України 21 жовтня 2015 року №911, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09 листопада 2015 року за №1395/27840 (далі – Порядок).

Відповідно до п.3 розділу І цього Порядку та абзацу другого п.64.7 ст.64 ПК України у разі включення платника податків до Реєстру ВПП на нього поширюються особливості щодо великих платників податків, визначені цим Кодексом для великих платників податків.

Суд під час судового розгляду справи з’ясував, що до кінця 2015 року позивач перебував на обліку в податкового органу, який не відноситься до контролюючих органів, що здійснюють податкове супроводження великих платників податків.

Абзацом третім п.64.7 ст.64 ПК України встановлений імперативно обов’язок платника податків після включення до Реєстру ВПП та отримання повідомлення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, про таке включення стати на облік у контролюючому органі, що здійснює супроводження великих платників податків, з початку податкового періоду (календарного року), на який сформовано Реєстр.

Також відповідно до п.3 розділу ІІІ вищезгаданого Порядку великі платники податків, які не обліковуються в контролюючих органах, що здійснюють супроводження великих платників податків, зобов'язані не пізніше 15 листопада поточного року подати заяви за формою №1-ОПП (додаток 6 до Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року №1588, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 року за №1562/20300) до одного з контролюючих органів, наведених на зворотному боці повідомлення про включення підприємства до Реєстру ВПП на наступний календарний рік.

Суд встановив, що позивач зазначених обов’язків самостійно не виконав, хоча повідомлення відповідача з пропозицією обрати відповідний контролюючий орган отримав своєчасно. Наслідки таких обставин врегульовані абзацами 4-7 п.64.7 ст.64 ПК України і пунктами 4-5 розділу ІІІ Порядку.

Так, за положеннями п.64.7 ст.64 ПК України щодо великих платників податків, які самостійно не стали на облік у контролюючому органі, що здійснює супроводження великих платників податків, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, приймає рішення про зміну основного місця обліку та переведення їх на облік у контролюючі органи, що здійснюють супроводження великих платників податків.

У разі відсутності за місцем реєстрації великого платника податків контролюючого органу, що здійснює супроводження великих платників податків, облік такого платника податків за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, здійснюється або територіально найближчим контролюючим органом, що здійснює супроводження великих платників податків, або іншим контролюючим органом.

Зазначені норми члени колегії суддів протрактували як безумовний обов’язок ДФС у разі прийняття рішення про переведення великого платника податків у контролюючий орган, що здійснює супроводження великих платників податків, керуватися принципом територіального наближення з місцезнаходженням платника. Що і стало підставою скасування рішення та задоволення позову у цій частині. Проте з такою позицією не погоджуюся, оскільки проаналізувавши вищевказані норми буквально, у сукупності та взаємозв’язку дійшла висновку, що абзац п’ятий п.64.7 ст.64 ПК України таких обмежень і виключень не передбачає.

Загальний обов’язок, як зазначено вище, платника, який відповідає критеріям великого платника податків та який включений у Реєстр ВПП, – обслуговуватися в контролюючому органі, що здійснює супроводження великих платників податків. Законодавство надає йому можливість самостійно протягом визначених строків визначатися лише - в якому конкретно з такого виду контролюючих органів. Якщо ж платник цього (п.3 розділу ІІІ вищезгаданого Порядку) не вчинив – відповідне рішення приймає ДФС України: або щодо переведення до територіально наближеного, або до іншого контролюючого органу. Тобто законом покладено певний ризик на платника.

Доводи позивача про те, що визначений оскаржуваним рішенням контролюючий орган із-за місцезнаходження (значної територіальної віддаленості) не є для нього зручним для реалізації його прав та обов’язків, вважаю, мали би бути не враховані для вирішення спору у зв’язку з тим, що позивач самостійно своїм правом, наданим законом, обрати такий орган не скористався.

З огляду на техніку побудови вказаної норми ПК України, ДФС України пріоритетно має обрати територіально наближений для платника вказаний контролюючий орган, проте не виключає можливості обрати інший.

У даній справі відповідач керувався принципом наявної завантаженості контролюючих органів, що здійснюють супроводження великих платників податків. Оскаржуване рішення прийнято на користь найменш завантаженої - Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі міжрегіонального Головного управління ДФС, що підтверджується матеріалами справи. Ці обставини вважаю обґрунтованими та такими, що свідчать про те, що оскаржуване рішення прийняте мотивовано, а не зі свавільних підстав, а отже відповідало вимогам закону і є правомірним.

Вважаю також, що права позивача оскаржуваним рішенням не порушуються, оскільки не змінюється ні склад, ні вид його прав та обов’язків, як платника податків. Сама по собі територіальна зміна місцезнаходження контролюючого органу може створювати певні незручності для платника під час їх реалізації. Проте наявність таких обставин мала бути врахована платником саме в часі, протягом якого він мав би виконати вищевказаний обов’язок з обрання конкретного контролюючого органу. Недотримання такого обов’язку і має наслідки у формі можливого виникнення незручностей, проте не перешкод чи втрати або скасування певних прав платника податків, загальна кількість яких визначена ст.17 ПК України.

Тому, керуючись передбаченим ч.3 ст.25 Кодексу адміністративного судочинства України правом висловити незгоду з судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, переконана, що підстав для задоволення позовних вимог у справі №823/5478/15 нема.

Суддя А.М. Бабич