Постанова № 55515208, 02.02.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/3469/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Бошкова Ю.М.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

02 лютого 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Совгири Д. І.

суддів: Курка О. П. Білоуса О.В.

за участю:

секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,

представника позивача: не з'явився,

представника відповідача: Остаповця Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" до приватного вищого навчального закладу "Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва" про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до приватного вищого навчального закладу "Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва" про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з даною постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

В судове засідання представник позивача не з'явився, однак на адресу суду надіслав заяву про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, який прибув в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Всеукраїнська громадська організація "Комітет конституційно-правового контролю України" (далі - позивач, ВГО "ККПК України") направив до Вінницького інституту конструювання одягу і підприємництва запит про надання інформації № 42/1-15 від 02.02.2015 року з проханням надати належним чином засвідчені копії:

- Статуту Вищого навчального закладу (далі по тексту - ВНЗ);

- Свідоцтва про реєстрацію ВНЗ;

- Ліцензії на провадження ВНЗ освітньої діяльності за відповідними спеціальностями та додатки до них;

- Сертифікат про акредитацію освітньої програми ВНЗ;

- Витяг ВНЗ із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців,

- Перелік структурних підрозділів та робочих органів ВНЗ з вказанням їх адрес, телефонів, прізвищ керівників;

- Правил прийому до ВНЗ у 2015 р.;

- Положення про приймальну комісію ВНЗ у 2015р.;

- Наказу про затвердження складу приймальної комісії ВНЗ у 2015р.;

- Перелік та вартість платних освітніх та інших послуг, які надаються ВНЗ та його структурними підрозділами;

- Плани роботи ВНЗ у сферах наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності.

Вказаний запит відповідачем отриманий 13.02.2015 року, про що свідчить належним чином засвідчена копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Станом на час звернення до суду із даним позовом, позивач не отримав відповіді на запит від Вінницького інституту конструювання одягу і підприємництва.

Розглядаючи даний позов суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем протиправно та з порушенням норм чинного законодавства не надано відповідь на запитувану інформацію відповідно до запиту про надання інформації № 42/1-15 від 02.02.2015 року. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон).

Частиною 1 статті 1 Закону визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом (ст. 3 Закону).

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Статтею 22 Закону передбачено право розпорядника інформації відмовити в задоволенні запиту ( - розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; - інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; - особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; - не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону).

Частиною 3 вищевказаної статті запроваджено, що розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Зважаючи на встановлені судом обставини, з урахуванням положень діючого законодавства, суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний був у п'ятиденний строк (ч.1 ст.20 Закону) надати відповідь (надати інформацію або відмовити в її наданні, перенаправити запит належному розпоряднику в разі неволодіння запитуваної інформації тощо) запитувачу інформації, проте допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у ненаданні відповіді у відведений законодавством термін.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно-правового контролю України» обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, у зв'язку із чим підлягають задоволенню.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що не підлягають задоволенню вимоги ВГО "ККПК України" щодо стягнення з Вінницького інституту конструювання одягу і підприємництва витрат на юридичні послуги в розмірі 6600 грн. по договору від 15.06.2015 року про надання юридичних послуг, виходячи із наступного.

Як встановлено Кодексом адміністративного судочинства України до видів судових витрат належать судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи. Встановлення видів судових витрат, їх розподіл та визначення судом їх розміру регулюються главою 7 Кодексу.

У частині 2 статті 16 КАС України зазначається, що для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Частиною 1 ст. 90 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Згідно вимог ч.3 ст.90 КАС України, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Матеріалами справи підтверджується, що між ВГО "ККПК України" та гр. ОСОБА_3 укладено договір від 15.06.2015 року про надання юридичних послуг.

Відповідно до укладеного договору гр. ОСОБА_3 зобов'язана надати позивачу визначені цим договором юридичні послуги, а позивач зобов'язується оплатити надані послуги. Пунктом 4.1.цього Договору встановлено, що розмір послуг у даному випадку становить у розмірі 6600 грн.

Відповідно до платіжного доручення від 30.06.2015 року ВГО "ККПК України" здійснила переказ коштів на карту гр. ОСОБА_3 згідно Договору про надання юридичних послуг від 15.06.2015 року у сумі 6600 грн.

Так, відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Для визначення суми компенсації необхідно зазначати і (або тільки) вартість однієї години роботи фахівця у галузі права, при цьому вартість години роботи встановлюється за згодою сторін договору, але компенсації буде підлягати лише сума, що не перевищує 40% МЗП на момент надання правової допомоги, що відповідає вимогам частині 2 статті 5 КАС України.

До списку доказів, які необхідно подати суду, варто долучити розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Таким чином, розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді.

При розгляді даної справи, позивачем надано, договір про надання юридичних послуг, у якому визначено загальний розмір вартості послуг (а.с.74-75) та акт прийому-передачі наданих юридичних послуг (а.с.76).

Як вбачається із зазначеного акту, фахівець у галузі права - гр. ОСОБА_3 виконувала зазначені у акті юридичні послуги та розписано витрачений час на виконання відповідних послуг.

Аналізуючи надані юридичні послуги, суд зазначає, що у наданому акті вказано, що гр. ОСОБА_3 аналізувала запит на інформацію до розпорядника інформації - Вінницького інституту конструювання одягу і підприємництва, аналізувала запит на інформацію до ВНЗ підтвердження, що запитана інформація є предметом суспільного інтересу, аналізувала запит на інформацію на предмет того, чи не є запитана інформація інформацією з обмеженим доступом, проте на думку суду відповідні юридичні послуги не стосуються підготовки матеріалів для подання адміністративного позову, оскільки позивач, готуючи запит про надання публічної інформації самостійно перевірив його на відповідність нормам чинного законодавства та безпосередньо в ньому зазначив, що надання публічної інформації про ВНЗ є предметом суспільного інтересу.

Крім того, аналіз бездіяльності розпорядника інформації - ВНЗ на предмет того чи порушено норми Закону України "Про доступ до публічної інформації", аналіз дій розпорядника інформації ВНЗ на предмет того чи порушено норми Закону України "Про інформацію", аналіз судової практики судів адміністративної юрисдикції за аналогічними справами, аналіз постанов Пленуму Вищого адміністративного суду України також не дають підстави вважати надані юридичні послуги необхідними для підготовки матеріалів для подання даного адміністративного позову до суду.

Більш того, слід зазначити, що комплекс відповідних юридичних послуг був вчинений для підготовки позову до Окружного адміністративного суду м. Києва, в той час як провадження по відповідній позовній заяві відкрито Вінницьким окружним адміністративним судом.

Окремо суд звертає увагу, що нормами Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" не передбачено можливість стягнення витрат на правову допомогу, пов'язану з підготовкою матеріалів для подання адміністративної справи до суду.

Відтак, судом не встановлено наявності причинного зв'язку між наданими юридичними послугами і поданою позовною заявою, в той же час суд враховує і те, що фахівець в галузі права, яка надавала юридичні послуги, в судовому засіданні та під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням участі не приймала, клопотання та заяви протягом розгляду адміністративної справи по суті до суду не направляла, з матеріалами адміністративної справи не ознайомлювалась.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що суд першої інстанції в резолютивній частині постанови прийняв рішення про задоволення адміністративного позову у повному обсязі, однак згідно мотивувальної частини постанови випливає, що позовна вимога позивача щодо стягнення з приватного вищого навчального закладу "Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва" витрат на юридичні послуги в розмірі 6 600 грн. задоволенню не підлягають.

Тому, враховуючи вищезазначене колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції помилково в резолютивній частині зазначив про задоволення адміністративного позову у повному обсязі, а тому резолютивна постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року підлягає зміні.

Відповідно до ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема змінити постанову суду.

За ч.2 ст.201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є вирішення не всіх позовних вимог або питань.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції по суті правильно вирішив справу, однак у резолютивній частині постанови не вирішив усіх заявлених позовних вимог, а тому постанова суду першої інстанції підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом Всеукраїнська громадська організація "Комітет конституційно-правового контролю України" до Приватний вищий навчальний заклад "Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва" про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії змінити.

У абзаці першому резолютивної частини постанови замінити слова з "повністю" на частково.

Доповнити абзац третій постанови таким змістом: "В задоволені решти позовних вимог відмовити".

В решті постанову залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Головуючий Совгира Д. І. Судді Курко О. П. Білоус О.В.