Ухвала суду № 55514090, 15.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2014 року м. Київ К/800/47956/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013

у справі № 820/3551/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сінтафарм»

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сінтафарм» (надалі - позивач, ТОВ «Компанія «Сінтафарм») звернулося до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, Харківська ОДПІ Харківської області ДПС), у якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.04.2013: № 0000482202 про донарахування податку на додану вартість у сумі 128 667,00 грн. та стягнення фінансових санкцій у сумі 64 333,50 грн.; № 0000472202 про донарахування податку на прибуток у сумі 135 100,00 грн. та стягнення фінансових санкцій у сумі 67 550,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2013 у задоволенні адміністративного позову ТОВ «Компанія «Сінтафарм» відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 апеляційну скаргу ТОВ «Компанія «Сінтафарм» задоволено, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2013 скасовано та ухвалено нову, якою позов ТОВ «Компанія «Сінтафарм» задоволено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Письмових заперечень позивача на касаційну скаргу відповідача до Вищого адміністративного суду України не надходило.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено позапланову невиїзну перевірку позивача щодо документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «Данис-Трейд» за січень 2012 року, їх реальності та повноти відображення в обліку, за результатами якої 05.04.2013 складено акт № 709/220/36922342 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, пп.138.10.3 п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток до сплати на 135 100,00 грн., у тому числі за І квартал 2012 року - 135 100,00 грн.; п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6. ст.198 та розділу V Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено суму податку на додану вартість до сплати на суму 128 667,00 грн., у тому числі за січень 2012 року - 128 667,00 грн.

На підставі висновків акта відповідачем 19.04.2013 прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000482202, яким донараховано позивачу податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 128 667,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 64 333,50 грн.; № 0000472202, яким донараховано позивачу податкові зобов'язання з податку на прибуток у сумі 135 100,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 67 550,00 грн.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, враховуючи відсутність доказів, що підтверджують реальність вчинених господарських операцій з ТОВ «Данис-Трейд».

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки податкового органу щодо фіктивності господарських операцій позивача з ТОВ «Даніс-Трейд», викладені в акті перевірки від 05.04.2013 № 709/220/36922342 є необґрунтованими, а тому дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення, прийняті на їх підставі підлягають скасуванню.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено ст. 200 Податкового кодексу України, згідно з якою:

- сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п. 200.1);

- при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п. 200.2);

- при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3);

- якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (п.200.4).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

При цьому, за приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно положень пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з наведених положень Податкового кодексу України, до складу витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України вважати, що юридичні наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит та формування витрати можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач мав господарські відносини із ТОВ «Данис-Трейд».

Так, між позивачем (довіритель) та ТОВ «Данис-Трейд» (повірений) було укладено договір доручення від 15.12.2011 № 151211, згідно умов якого довіритель доручив, а повірений взяв на себе зобов'язання здійснити від імені та за рахунок довірителя наступні заходи: пошук постачальників товарів фармацевтичного призначення; проведення досліджень по темі «вплив особливостей технології виробництва кукурудзяного крохмалю на його технологічні властивості як допоміжного речовини у фармацевтичної промисловості».

На виконання умов вказаного договору сторони склали Завдання № 1, яке є додатком № 1 до договору доручення від 15.12.2011.

Також сторонами було укладено додаткову угоду від 25.01.2012 № 1, відповідно до умов якої сторони домовилися про розмір винагороди повіреного в сумі 50 000,00 грн. (в т.ч. податок на додану вартість 8 333,33 грн.) за виконання повіреним дій щодо дослідження властивості окису алюмінію та методів його виробництва; дослідження ринку можливих постачальників окису алюмінію та вибору оптимального постачальника продукту, відповідного фармакопейним вимогам. В даній додатковій угоді також зазначалося, що внаслідок дій повіреного по договору, довірителем було укладено зовнішньоекономічний контракт від 10.01.2012 № 02/12S з Компанією Мартінсверк ГмбХ (Німеччина).

Відповідно до п. 2.1, п. 2.2 договору доручення, п.п. 3, 4 Завдання № 1 сторонами було укладено Додаткову угоду від 27.01.2012 № 2, якою сторони домовилися про розмір винагороди повіреного в сумі 722 000,00 грн. (у т.ч. податок на додану вартість 120 333,33 грн.), враховуючи великий обсяг проведеної роботи з дослідження.

Додатковою угодою № 2 також передбачалося, що внаслідок дій повіреного за даним договором проведено переговори та досягнуто згоди на укладення довірителем протягом лютого березня зовнішньоекономічних договорів з ТОВ «Торговий дім ВИК» (Росія) на придбання продукції, що використовується у косметичній, харчовій та фармацевтичній промисловості, та з Фірмою «СРН Рhаrmа by» (Нідерланди) на постачання кишково-розчинних оболонок для твердих лікарських форм; довірителем укладено договори на постачання кукурудзяного крохмалю з ТОВ «Кріан», ПП «Теххімпром», ТД «Пальміра», «ІМСоРhагmа s.r.о.» (Республіка Чехія).

На підтвердження реальності виконаних робіт за договором доручення, позивачем до матеріалів справи надані відповідні акти виконаних робіт та податкові накладні.

Позивачем до матеріалів справи також надані акти виконаних робіт від 30.01.2012 № 1 та від 30.01.2012 № 2, якими підтверджено виконання робіт з пошуку та проведення переговорів із постачальниками продукції, що використовується у фармацевтичній промисловості, за результатами яких довірителем укладено контракт від 10.01.2012 № 02/12S із контрагентом Мартінсверк ГмбХ (Німеччина), а також проведені маркетингові дослідження по темі «вплив особливостей технології виробництва кукурудзяного крохмалю на його технологічні властивості як допоміжної речовини у фармацевтичної промисловості», результати яких викладені у звітах.

Оплату, отриманих послуг, позивачем здійснено в повному обсязі, що підтверджено платіжними дорученнями.

Також позивачем надано докази подальшого використання у власній господарській діяльності результатів наданих ТОВ «Данис-Трейд» послуг.

При цьому колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що наявні у справі первинні документи (договір, податкові накладні, платіжні доручення, акти виконаних робіт, додаткові угоди, звіти виконавця, тощо) оформленні відповідно до вимог чинного законодавства, а тому були обґрунтовано взяті судом апеляційної інстанції до уваги при оцінці реальності фінансово-господарських відносин між ТОВ «Компанія «Сінтафарм» та ТОВ «Данис-Трейд».

Встановлені обставини справи не дають підстав для заперечення факту здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Даніс-Трейд» і свідчать про правомірність віднесення позивачем відповідних сум витрат до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат.

Також апеляційний суд правильно зауважив, що невиконання свого зобов'язання з сплати податків однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011 у справі 21-47а10, а також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо обґрунтованості вимог позивача та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суд апеляційної інстанції під час розгляду справи повно і правильно встановив обставини справи, та при ухваленні судового рішення не допустив порушень норм матеріального та процесуального права. Зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 у справі № 820/3551/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна