Ухвала суду № 55513738, 28.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" січня 2016 р. м. Київ К/800/50473/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Ліпського Д.В., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Буймир-Агропродукт»

на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року

у справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Буймир-Агропродукт» (далі - СТОВ «Буймир - Агропродукт») до відділу державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції (далі - ВДВС Житомирського РУЮ), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Чотири стихії» (далі - ТОВ «Чотири стихії»), про визнання дій протиправними та скасування постанов,

в с т а н о в и л а:

У березні 2015 року СТОВ «Буймир - Агропродукт» звернулося до суду з позовом про визнання протиправними і скасування постанов про: відкриття виконавчого провадження від 05 квітня 2013 року; приєднання до зведеного виконавчого провадження від 15 квітня 2013 року; стягнення з боржника виконавчого збору від 24 квітня 2013 року; призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта для участі у виконавчому провадженні від 11 квітня 2013 року; стягнення витрат на проведення виконавчих дій від 18 березня 2014 року та визнання протиправними дій відповідача щодо опису та арешту майна, що є предметом договору іпотеки, зокрема передачі його на відповідальне зберігання ОСОБА_4 28 листопада 2013 року. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у жовтні 2007 року між банком та СТОВ «Буймир - Агропродукт» укладено кредитний договір про надання кредиту в сумі 856000,00 грн. В якості забезпечення виконання зобов'язання за цим договором, 18 жовтня 2007 року позивач уклав договір іпотеки, за умовами якого СТОВ «Буймир - Агропродукт» передало банку нерухоме майно. У зв'язку з невиконанням боржника зобов'язань за кредитним договором, 22 січня 2010 року Господарський суд Житомирської області ухвалив рішення про стягнення з позивача на користь банку 891865,85 грн заборгованості та 05 лютого 2010 року видав наказ № 6/1000 на його виконання. 05 квітня 2013 року державним виконавцем розпочато процедуру виконавчого провадження № 37413057 за цим наказом. Посилаючись на те, що дії та рішення державного виконавця не відповідають вимогам Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), просив суд задовольнити позов.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2015 року, яку залишено без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року, позов залишено без розгляду.

У касаційній скарзі СТОВ «Буймир-Агропродукт» просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права. Вказує, що суди не дали належної правової оцінки обставинам справи та доводам позивача про те, що з матеріалами виконавчого провадження було ознайомлено особу, не уповноважену представляти інтереси товариства.

ВДВС Житомирського РУЮ та ТОВ «Чотири Стихії» у запереченнях на касаційну скаргу посилається на те, що судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права, судами правильно встановлені факти, досліджені докази та наведені обґрунтовані висновки. Просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Вирішуючи спір та залишаючи позов без розгляду, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, однак позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом порушеного права.

Проте, з такими висновками погодитись неможливо.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Частиною 1 статті 181 КАС передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

За правилами статті 121-1 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Скарги на дії органів державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.

Таким чином, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи про оскарження дій органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 30 червня 2015 року (справа № 21-278а15).

Водночас, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.

У розумінні статті 8 Закону № 606-XIV сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Як видно із матеріалів справи, СТОВ «Буймир - Агропродукт» є боржником у виконавчому провадженні № 37413057 з примусового виконання наказу господарського суду № 6/1000 і оскаржує дії та рішення державного виконавця, які прийняті при виконані рішення Господарського суду Житомирської області від 22 січня 2010 року.

Однак, залишаючи позов без розгляду, суди не звернули уваги на ці обставини та помилково прийняли до свого провадження і залишили без розгляду позов у справі, яка не відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

Згідно з частиною 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Буймир-Агропродукт» задовольнити частково.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді С.В. Головчук Д.В. Ліпський Ю.К. Черпак