Рішення № 55512484, 03.02.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

Справа № 753/15923/14ц № апеляційного провадження:22-796-1199/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Колесник О.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А. Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

3 лютого 2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого - Семенюк Т.А.

Суддів - Кравець В.А., Шиманського В.Й.

при секретарі - Крічфалуши С.С.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, 3-тя особа: ПП «Розвиток-Авто» про визнання автомобіля спільним сумісним майном подружжя, стягнення грошової компенсації в порядку поділу майна подружжя, -

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову, вважаючи, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідачів, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 8 листопада 1997 року.

Від шлюбу вони мають двох малолітніх дітей.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 травня 2014 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано.

В період спільного подружнього життя в квітні 2008 року вказані сторони за спільні кошти придбали автомобіль «Mitsubishi outlander 2.0», д.н.з. НОМЕР_1, 2008 року випуску, чорного кольору, який коштував 149 190 грн., і зареєстрували його в УДАІ ГУ МВС України в м. Києві на ОСОБА_4

В травні 2014 року, під час розгляду цивільної справи про розірвання шлюбу було з'ясовано, що вказаний автомобіль він продав ОСОБА_6

Вважає, що такий правочин є недійсним, оскільки вона на той час своєї письмової згоди на відчуження автомобіля не давала, тому договір був укладений в порушення вимог ч. 3, ст. 65 СК України.

За таких обставин просила визнати вказаний автомобіль спільним сумісним майном подружжя, і, оскільки на даний час власником автомобілю є ОСОБА_6 і вона не претендує на вказаний автомобіль, тому просила стягнути з ОСОБА_4 на її користь 98 633 грн. 57 коп. компенсації за проданий автомобіль, так як сам договір купівлі-продажу був прихований, а відповідач розпорядився отриманими грошима на свої власні потреби, зазначає, що на той час сторони вже спільно не проживали.

На час розгляду справи судом було проведено судову автотоварознавчу експертизу від 10.04.2015 року і встановлено дійсну ринкову вартість зазначеного автомобіля в сумі 197 267 грн. 15 коп. Тому суму компенсації, яку просить позивач, є 1/2 частиною від дійсної ринкової вартості спільного сумісного майна колишнього подружжя. Крім того, просить стягнути з вказаного відповідача всі судові витрати, пов'язані з проведенням судового розгляду справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі з 8 листопада 1997 року. Від шлюбу вони мають двох малолітніх дітей: синів ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6) та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.7).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 травня 2014 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано.

Судом встановлено і не заперечувалось сторонами, що автомобіль «Mitsubishi outlander2.0», д.н.з. НОМЕР_1, 2008 року випуску, був придбаний подружжям в період шлюбу у квітні 2008 року і зареєстрували його в УДАІ ГУ МВС України в м. Києві на ОСОБА_4

Зазначені обставини були визнані представниками сторін і не підлягають доказуванню на підставі ч. 1 ст. 61 ЦПК України.

Відповідно до п.1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належи дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороб тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше е встановлено домовленістю між ними.

Як роз'яснено у п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», спільною сумісної власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч.3, ст.368 ЦК України, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідні із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робочі худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Як передбачено ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як передбачає ч. 3, ст. 10 та ч. 1, ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадки встановлених ст. 61 ЦПК України.

Згідно п. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм н праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У відповідності до п.1, ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільне сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше н визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

5 грудня 2013 року відповідач ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_5 придбала автомобіль «Mitsubishioutlander 2.0», д.н.з. НОМЕР_1, на підставі довідки - рахунку №083474 ПГ „Розвиток-Авто" за 50000 грн. (а.с.103).

Того ж дня 5 грудня 2013 року ОСОБА_5 отримала свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 та номерні знаки НОМЕР_3 (а.с.45)

Після цього, 10 січня 2014 року ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_6 придбав спірний автомобіль на підстав довідки - рахунку №141096 ПП «Розвиток-Авто» за 120 000 грн. (а.с.42).

10 січня 2014 року ОСОБА_6 отримав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 та номерні знаки НОМЕР_5 (а.с.118).

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання спірного автомобіля спільним майном подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що 5 грудня 2013 року спірний автомобіль вибув із спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4, на даний час автомобіль належить на праві власності іншій особі - ОСОБА_6 і договір купівлі-продажу останнім вказаного транспортного засобу є не скасованим, не зміненим, не визнавався недійсним. Позивачка вимогу про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним просила залишити без розгляду. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 12 лютого 2015 року цю вимогу було залишено судом без розгляду (а.с. 81).

Відмовляючи у задоволенні позову щодо стягнення з відповідача Ѕ частини вартості проданого автомобіля, суд першої інстанції виходив з положень ст. ст. 71 СК України, що присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Проте, з таким висновком суду погодитись не можна.

Судом встановлено і не заперечувалось представниками сторін, що автомобіль «Mitsubishioutlander 2.0», д.н. НОМЕР_1, 2008 року випуску, який був спільним майном подружжя, проданий відповідачем у грудні 2013 року без згоди ОСОБА_3

Також встановлено, що хоча автомобіль було відчужено у період шлюбу, сторони на час його відчуження проживали окремо, спільного господарства не вели, доказів щодо витрачання грошей від продажу спірного автомобіля на потреби сім'ї ОСОБА_4 не надано.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що ОСОБА_3 має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.

При визначенні суми, яка підлягає компенсації - стягненню з відповідача ОСОБА_4, колегія суддів виходить з довідки - рахунку №083474 ПГ «Розвиток-Авто», відповідно до якого 05.12.2013 року ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_5 придбала автомобіль «Mitsubishi outlander 2.0», д.н.з. НОМЕР_1 за 50000 грн. (а.с.103).

Колегія суддів не приймає до уваги висновок експерта судової автотоварознавчої експертизи №6897/15-54 від 8.06.2015 року, що дійсна ринкова вартість автомобіля «Мітцубиши Оутландер» д.н.з. НОМЕР_6, 2008 року випуску, чорного кольору, станом на 5.06.2015 року складає 197 267 грн. 15 коп. (а.с. 109-113), оскільки правочин між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 вчинено за 50000 грн., позивачкою даний правочин не оскаржений.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню - в частині стягнення з ОСОБА_4 компенсації Ѕ частки вартості відчуженого не в інтересах сім'ї автомобіля «Mitsubishioutlander 2.0», д.н. НОМЕР_1, 2008 року випуску, - 25000 грн.

Оскільки рішення суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна не відповідає встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення зазначених вимог.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що з ОСОБА_4 підлягає стягненню на користь ОСОБА_3 понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 250 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації в порядку поділу майна Ѕ частки вартості автомобіля скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення наступного змісту.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 25000 грн. компенсації Ѕ частки вартості автомобіля.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 250 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає чинності з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді