Рішення № 55510003, 04.02.2016, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 679/769/15-ц

Провадження № 22-ц/792/167/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2016 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого-судді Ярмолюка О.І.,

суддів Власенка О.В., Юзюка О.М.,

при секретарі Шевчук Ю.Г.,

з участю позивачів-відповідачів ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

їх представника ОСОБА_3,

третьої особи ОСОБА_4,

її представниці ОСОБА_5,

представниці відповідача-позивача ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до комунального підприємства Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне обєднання», треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_7, про визнання права на проживання в гуртожитку та усунення перешкод у користуванні кімнатою, за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа комунальне підприємство Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне обєднання», про усунення перешкод у користуванні кімнатою в гуртожитку та зустрічним позовом комунального підприємства Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне обєднання» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_7, про виселення за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 9 жовтня 2015 року,

встановила:

У квітні 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до комунального підприємства Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне обєднання» (далі КП НМР «ЖКО»), третя особа ОСОБА_4, про визнання права на проживання в гуртожитку та усунення перешкод у користуванні кімнатою.

ОСОБА_1, ОСОБА_2 зазначили, що з початку 2009 року вони проживають однією сімєю без реєстрації шлюбу у кімнаті № 520 гуртожитку по вул. Набережній, 3, в м. Нетішині, Хмельницької області (далі кімната). ОСОБА_4 є наймачем кімнати, натомість, остання проживає в іншому населеному пункті та не потребує цього житла. Позивачі вселилися у кімнату за згодою ОСОБА_4, облаштували її власними речами, відкрито користуються нею та приміщеннями загального користування, здійснюють оплату комунальних послуг, а тому відповідно до ст. 65 ЖК України вони набули право користування жилим приміщенням. На даний час ОСОБА_4 створює позивачам перешкоди в користуванні кімнатою та самовільно замінила замок вхідних дверей, унаслідок чого порушено їх право на проживання в кімнаті та користування наявними в ній речами.

За таких обставин ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили суд визнати їх право на проживання в гуртожитку та зобовязати КП НМР «ЖКО» і ОСОБА_4 не чинити їм перешкод у користуванні кімнатою.

В липні 2015 року третя особа ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа КП НМР «ЖКО», про усунення перешкод у користуванні кімнатою в гуртожитку.

ОСОБА_4 зазначила, що на підставі ордера № 156 від 11 липня 1995 року вона є наймачем кімнати, в якій зареєстровано місце проживання її сімї. За умовами виконуваної роботи позивачка вимушена тимчасово проживати в іншому населеному пункті, при цьому у січні 2013 року вона дозволила ОСОБА_1 проживати в кімнаті на час пошуку ним іншого постійного житла. Натомість, ОСОБА_1 без її згоди підселив до себе ОСОБА_2, а на даний час останні відмовляються звільнити кімнату, замінили замок на вхідних дверях і не допускають позивачку до неї.

У звязку з цим, ОСОБА_4 просила суд зобовязати ОСОБА_1, ОСОБА_2 не чинити їй перешкод у користуванні кімнатою шляхом виселення відповідачів з кімнати та передачі їй ключів від вхідних дверей.

В липні 2015 року КП НМР «ЖКО» звернулося до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4, про виселення.

КП НМР «ЖКО» зазначило, що гуртожиток по вул. Набережній, 3, в м. Нетішині, Хмельницької області, належить йому на праві господарського відання. У кімнаті, яка за ордером № 156 від 11 липня 1995 року була надана ОСОБА_8, проживали члени його сімї ОСОБА_4, ОСОБА_7 і малолітня ОСОБА_9 На теперішній час у кімнаті проживають ОСОБА_1 і ОСОБА_2, хоча рішення про надання їм жилої площі в гуртожитку не приймалося та ордер на вселення відповідачів у кімнату не видавався. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 самовільно зайняли приміщення в гуртожитку та відмовляються звільнити його, внаслідок чого сімя ОСОБА_4 не може користуватися житлом.

За таких обставин КП НМР «ЖКО» просило суд виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2 з гуртожитку без надання їм іншого жилого приміщення.

Суд залучив ОСОБА_7 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 9 жовтня 2015 року в позові ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено. Позови ОСОБА_4 і КП НМР «ЖКО» задоволено, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд керувався тим, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вселилися у кімнату самоправно та не набули права користування жилою площею в гуртожитку, внаслідок чого їх слід виселити з кімнати, а порушені житлові права ОСОБА_4 підлягають відновленню.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, а в позовах ОСОБА_4 і КП НМР «ЖКО» відмовити, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Позивач-відповідач ОСОБА_1 вважає апеляційну скаргу обґрунтованою.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, третя особа ОСОБА_4 та представниця КП НМР «ЖКО» ОСОБА_6 зазначили, що рішення суду є законним, а тому відсутні підстави для його скасування.

Третя особа ОСОБА_7, який у встановленому порядку оповіщений про час і місце судового засідання, до суду не зявився.

Заслухавши учасників процесу та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Суд першої інстанції не дотримався положень ст.ст. 10, 11, 27, 169 ЦПК України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 10 ЦПК України). Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 11 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, мають право брати участь у судових засіданнях.

В силу п.п. 2, 3 ч. 1, ч. 3 ст. 169 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу, у разі: 2) першої неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, оповіщених у встановленому порядку по час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) першої неявки без поважних причин належним чином повідомленого позивача в судове засідання або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. У разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Аналіз змісту норм ст. 169 ЦПК України дає підстави для висновку, що перша неявка в судове засідання сторони або її представника з поважних причин є підставою для відкладення судом розгляду справи; за умови належного оповіщення позивача про час і місце судового розгляду його перша неявка в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, також тягне за собою відкладення розгляду справи; у разі повторної неявки цього позивача в судове засідання позовна заява залишається без розгляду.

Отже, неявка позивача в судове засідання з поважних причин, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, унеможливлює вирішення позову по суті вимог.

Позивачі-відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 брали участь у справі безпосередньо та через свого представника адвоката ОСОБА_3 Розгляд справи неодноразово відкладався, разом із тим, адвокат ОСОБА_3 брав участь у передостанньому судовому засіданні, яке відбулося 16 вересня 2015 року.

У цьому судовому засіданні суд відклав розгляд справи на 9 жовтня 2015 року, при цьому ОСОБА_1 і ОСОБА_2 були оповіщені в установленому порядку про час і місце судового розгляду.

8 жовтня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про перенесення судового засідання на іншу дату у звязку з хворобою (а.с. 84). До вказаної заяви ОСОБА_2 додала листок непрацездатності (а.с. 83) і довідку про стан здоровя (а.с. 85).

9 жовтня 2015 року позивачі-відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх представник ОСОБА_3 не зявилися у судове засідання. Оскільки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є позивачами, а остання повідомила суд про поважність причин своєї неявки, то суд мав відкласти розгляд справи на іншу дату.

Натомість, суд не дотримався принципів змагальності сторін і диспозитивності цивільного судочинства, розглянув справу за відсутності вказаних осіб та ухвалив рішення по суті усіх вимог.

Такі дії суду є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, частиною першою якої передбачено, що кожен має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

У звязку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Встановлено, що гуртожиток по вул. Набережній, 3, в м. Нетішині, Хмельницької області, відносився до державної форми власності та перебував в управлінні відокремленого підрозділу «Хмельницька АЕС» Національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом» (далі ВП «Хмельницька АЕС»).

На підставі рішення Нетішинської міської ради Хмельницької області від 18 вересня 1998 року № 1 вказаний гуртожиток разом з іншими обєктами комунально-побутового призначення прийнятий у комунальну власність територіальної громади міста Нетішина. З липня 2001 року гуртожиток знаходиться на балансі КП НМР «ЖКО».

Спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету воєнізованої пожежної частини від 29 червня 1995 року № 21 працівнику названої частини ОСОБА_8 надано кімнату на склад сімї з двох осіб, у тому числі він та дружина ОСОБА_4 На підставі цього рішення 11 липня 1995 року ВП «Хмельницька АЕС» видав останнім ордер № 156 для вселення на надану жилу площу.

Кімната знаходилась у відособленому користуванні ОСОБА_8 і ОСОБА_4 19 вересня 1995 року в ній народився їх син ОСОБА_7, а з 8 листопада 2002 року, тобто з часу народження, у кімнаті проживає дочка ОСОБА_4 від іншого шлюбу ОСОБА_9

Рішенням Нетішинської міської ради Хмельницької області від 29 січня 2013 року № 37/802 надано дозвіл на приватизацію громадянами житлових приміщень у гуртожитках міста Нетішина, в тому числі гуртожитку по вул. Набережній, 3, за винятком місць для проживання одиноких громадян.

З 1 січня 2013 року ОСОБА_4 працює у Хмельницькому обласному центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф на посаді фельдшера з медицини невідкладних станів Славутської підстанції Шепетівської станції екстреної медичної допомоги. У звязку з цим, вона вимушена проживати в іншому населеному пункті Хмельницької області.

В січні 2013 року ОСОБА_1 з дозволу ОСОБА_4 тимчасово вселився у кімнату. При цьому він самовільно підселив до себе ОСОБА_2

На даний час ОСОБА_1 і ОСОБА_2 проживають у кімнаті та відмовляються звільнити її, замінили замок на вхідних дверях та не допускають ОСОБА_4 у жиле приміщення.

У грудні 2015 року ОСОБА_4, ОСОБА_7 і малолітня ОСОБА_9 набули право власності на кімнату в порядку приватизації державного житлового фонду.

Зазначені обставини визнані сторонами, а також підтверджуються наявними у справі письмовими доказами та показаннями свідка ОСОБА_10

Показання свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12 і ОСОБА_13, про те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 проживали у кімнаті з 2009 року, є неконкретними та суперечливими, тому апеляційний суд не бере до уваги ці свідчення. Достовірно не підтверджують указаний факт й договір про надання послуг кабельного телебачення (а.с. 220), квитанції про оплату послуг (а.с. 221-226), паспорт громадянина України на імя ОСОБА_1 (а.с. 227-228), повідомлення виконавчого комітету Нетішинської міської ради (а.с. 229-232).

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЖК Української РСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки.

В силу ч. 2 ст. 128, ст. 129 ЖК Української РСР жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Як передбачено п. 17 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 3 червня 1986 року № 208, що було чинним на час виникнення спірних правовідносин (далі Положення), громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вправі вселити в займані приміщення своїх неповнолітніх дітей. Вселення інших членів сімї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету і комітету комсомолу підприємства, установи організації та письмової згоди членів сімї громадянина, які проживають разом з ним.

Громадян, які самоправно зайняли жилу площу в гуртожитку, виселяють без надання іншого жилого приміщення (п. 44 Положення).

Оцінивши в сукупності надані докази, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що житловий будинок по вул. Набережній, 3, в м. Нетішині, Хмельницької області, є гуртожитком і сімя ОСОБА_4 в установленому законом порядку набула права на проживання у ньому.

Посилання ОСОБА_2 на недоведеність цих обставин є помилковими.

Законом України від 4 вересня 2008 року № 500-VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» внесено зміни до статті 2 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі Закон № 2482-ХІІ), зокрема, кімнати у гуртожитках віднесені до обєктів приватизації.

Оскільки правовий режим гуртожитків, жилі приміщення яких підлягають приватизації відповідно до Закону № 2482-ХІІ, прирівняний до правового режиму жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, то на порядок користування цими приміщеннями поширюються норми глави 2 розділу ІІІ ЖК Української РСР.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 4 листопада 2015 року (справа № 6-1166цс15), яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для судів, що зобовязані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 64 ЖК Української РСР члени сімї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обовязки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сімї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сімї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно поживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сімї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сімї наймача, набувають рівного з іншими членами сімї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сімї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

В силу ч.ч. 1, 3 ст. 98 ЖК Української РСР наймач жилого приміщення та члени його сімї, які проживають разом з ним, можуть за взаємною згодою дозволити тимчасове проживання в жилому приміщенні, що є в їх користуванні, інших осіб без стягнення плати за користування приміщенням (тимчасових жильців), в тому числі опікуна чи піклувальника, який не є членом сімї наймача. Тимчасові жильці на вимогу наймача або членів сімї, які проживають разом з ним, зобовязані негайно звільнити приміщення, а в разі відмовлення підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Частиною 1 статті 99 ЖК Української РСР визначено, що тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання.

Згідно з ч. 3 ст. 116 ЖК Української РСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Докази у справі вказують на те, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_4 не є близькими родичами, ніколи не проживали разом і не вели спільного господарства.

ОСОБА_4 як користувач кімнати дозволила тимчасове проживання в ній ОСОБА_1, який вселився в жиле приміщення на правах тимчасового жильця. В свою чергу, ОСОБА_2 вселилася у кімнату без згоди ОСОБА_4

Отже, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не набули статусу членів сімї останньої та права на житло в порядку ст. 65 ЖК Української РСР.

Доводи ОСОБА_1 і ОСОБА_2 щодо набуття ними права на проживання в гуртожитку як членами сімї ОСОБА_4 не ґрунтується на фактичних обставинах справи та нормах чинного законодавства.

КП НМР «ЖКО» також не давало згоди на вселення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в гуртожиток, рішення про надання останнім жилої площі в гуртожитку не приймалося та ордер на вселення їх у кімнату не видавався.

Таким чином, суд першої інстанції правильно виходив з того, що первинний позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є безпідставним і не підлягає задоволенню.

Оскільки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовляються звільнити жиле приміщення, а ОСОБА_2 самоправно зайняла його, то вони підлягають виселенню з кімнати без надання іншого житла. При цьому ОСОБА_1 і ОСОБА_2 мають передати ОСОБА_4 ключі від вхідних дверей і не чинити останній перешкод у користуванні кімнатою.

Висновок суду щодо обґрунтованості позовів ОСОБА_4 і КП НМР «ЖКО» є правильним і не спростовується доводами апеляційної скарги.

Посилання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на сплив позовної давності за вимогою про їх виселення з кімнати не відповідають фактичним обставинам справи.

До того ж, всупереч ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України та правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 30 вересня 2015 року (справа № 6-780цс15) останні зробили заяву про застосування позовної давності в суді апеляційної інстанції. Ця заява не була предметом розгляду в суді першої інстанції, тому вона не може бути розглянута й апеляційним судом.

Понесені ОСОБА_4 і КП НМР «ЖКО» судові витрати слід покласти на ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в рівних частках.

У відповідності до ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 79, ч.ч. 1, 2 ст. 84 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи. До витрат, повязаних з розглядом судової справи, належать витрати сторін на правову допомогу. Витрати, повязані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Частиною 1 статті 88 ЦПК України встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

У даній справі правову допомогу третій особі ОСОБА_4 надавала адвокат ОСОБА_5 за договором про надання правової допомоги та представництва інтересів в суді від 18 червня 2015 року (а.с. 46-47).

Адвокат ОСОБА_5 надала ОСОБА_4 правові послуги у виді складання процесуальних документів правового характеру та здійснення представництва інтересів особи в суді першої інстанції. На ці послуги адвокат ОСОБА_5 витратила 6,5 годин, на що вказує розрахунок вартості виконаних робіт (а.с. 170).

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 3 від 18 червня 2015 року (а.с. 49) ОСОБА_4 оплатила послуги адвоката ОСОБА_5 в сумі 1500 грн.

Оскільки рішення ухвалено на користь ОСОБА_4, то з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь останньої слід присудити понесені нею витрати на правову допомогу в сумі по 750 грн. з кожного.

Крім того, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 мають сплатити ОСОБА_4 та КП НМР «ЖКО» витрати на сплату судового збору в розмірі по 121 грн. 80 коп. (243,6:2) кожному з позивачів.

Керуючись ст.ст. 88, 307, 309, 314, 316, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 9 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_1, ОСОБА_2 до комунального підприємства Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне обєднання», треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_7, про визнання права на проживання в кімнаті № 520 гуртожитку по вул. Набережній, 3, в м. Нетішині, Хмельницької області, відмовити.

Позови комунального підприємства Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне обєднання» та ОСОБА_4 задовольнити.

ОСОБА_1, ОСОБА_2 виселити з кімнати № 520 гуртожитку по вул. Набережній, 3, в м. Нетішині, Хмельницької області, без надання їм іншого жилого приміщення.

Зобовязати ОСОБА_1, ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_4 перешкод у користуванні кімнатою № 520 гуртожитку по вул. Набережній, 3, в м. Нетішині, Хмельницької області, та передати їй ключі від вхідних дверей кімнати.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 по 871 грн. 80 коп. судових витрат з кожного.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь комунального підприємства Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне обєднання» по 121 грн. 80 коп. судового збору з кожного.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий /підпис/ Судді: /підписи/

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_14

Доповідач Ярмолюк О.І. Категорія 44