Ухвала суду № 55502173, 03.02.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер 334/3095/15 Головуючий у 1 інстанції: Колесник С.Г.

Номер провадження 22-ц/778/737/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Спас О.В.

Суддів Бабак А.М.

ОСОБА_2

При секретарі: Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_5 «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживачів, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_5 «ПРИВАТБАНК» (далі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») про захист прав споживачів.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що 15 жовтня 2007 року між ним та Закритим акціонерним товариством ОСОБА_5 банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», укладений договір про іпотечний кредит №ZPE0GI0000000690 про надання кредиту на суму 170437,00 грн. строком до 15 жовтня 2027 pоку.

15 жовтня 2007 року між позивачем та Закритим акціонерним товариством ОСОБА_5 банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», укладено Іпотечний договір №ZPEOGI0000000690, відповідно до умов якого Іпотекодавець передав в іпотеку квартиру загальною площею 43,80 кв.м., житловою площею 29,00 кв.м. розташовану за адресою АДРЕСА_1.

Згідно з п. 2.4. договору про іпотечний кредит, позичальник зобов'язався щомісячно до 15 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладення цього договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані кредитором відсотки ануїтентними платежами у сумі не менше 2270,58 грн.

Відповідно до п. 1.3. договору про іпотечний кредит, кредит надається для поліпшення якості окремої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Отже, договір наданий на цілі, не пов'язаний з підприємницькою діяльністю, а на споживчі цілі.

Укладений сторонами кредитний договір визначений сторонами як споживчий кредит, а тому для нього встановлено особливий порядок укладення.

Згідно з п.6.4. Договору про іпотечний кредит, при порушенні позичальником будь-якого зобов'язання, передбаченого п. 2.4., 6.2 даного Договору, кредитор має право нарахувати, а Позичальник зобов'язується сплатити Кредитору пеню у розмірі 0,15 від суми простроченого платежу. Не 0,15 %, а саме 0,15 частин від розміру простроченого платежу, що фактично складає 15%. Тобто, фактично розмір пені за договором по іпотечний кредит складає: 15% х 365 днів = 5475 %, що на 5425 % перевищує встановлені законом норми, а тому є несправедливою умовою.

Оспорюваний договір не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Спірний договір не містить умов або правил, які б регулювали відповідальність Кредитора ні за невиконання, ні за неналежне виконання кредитором умов договору, що суперечить ст. 628 ЦК України та п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

В спірному договорі відсутній графік погашення кредиту, відсутній вказаний графік і в якості додатку до договору. Крім того, оспорюваний договір не містить посилань на будь-який графік платежів.

Також в оспорюваному договорі не йдеться про вартість особистого страхування, не враховано вартість послуг зі страхування в сукупну вартість кредиту.

ОСОБА_1 не повідомив позивача ані в письмовій формі, ані в усній, перед укладенням кредитного договору про наявні форми кредитування, орієнтовану сукупну вартість кредиту, з варіантами повернення кредиту, а також ОСОБА_5 не надав детальний розпис загальної вартості кредиту для позивача як споживача.

Позивач вважає, що зміст спірного кредитного договору суперечить діючому законодавству України.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив визнати недійсним договір про іпотечний кредит №ZPE0GI0000000690, укладений 15 жовтня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») та ОСОБА_3 та визнати недійсним іпотечний договір №ZPEOGI0000000690, укладений 15 жовтня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі за №2663.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки судом першої інстанції не враховано, що договір про іпотечний кредит та іпотечний договір, а також «Анкета-заява» від 13 вересня 2007 року не місять повної та необхідної інформації про послугу, тому твердження суду про ознайомлення та згоду позивача з інформацією про умови кредитування є не правильним. Крім того, судом не враховано, що Анкета-заява від 13 вересня 2007 року містить лише загальну інформацію щодо суми кредиту та ставку відсотків на місяць, решта інформації має відсильний характер. Документа про повну інформацію відповідачем не надано, тому відсутність такого документа і є доказом того, що позичальнику не надавалась в письмовому виді інформація про кредит.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що 15 жовтня 2007 року між позивачем ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» укладено договір про іпотечний кредит №ZPE0GI0000000690. На підставі якого Позивачу наданий кредит в сумі 170 437 грн., зі сплатою 15% річних, зі строком погашення не пізніше 15 жовтня 2027 року (а.с.9-12).

В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором №ZPEOGI0000000690 від 15 жовтня 2007 pоку, між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», укладено іпотечний договір №ZPEOGI0000000690, який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 2663, відповідно до якого в іпотеку передана 2-кімнатна квартира АДРЕСА_2, (а.с.13-16).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що належних та допустимих доказів, які б свідчили про недобросовісність банківської установи при укладанні кредитного договору, невідповідність змісту правочину цивільному законодавству, матеріали справи не містять, жодного доказу щодо порушення вимог ст. 203 ЦК України позивачем суду не надано.

Колегія вважає, що висновок суду є вірним. Розглядаючи спір, суд, у відповідності до вимог ст. 212-214 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, на які посилалися сторони, дослідив надані ними докази і відповідно їх оцінив, дав належну правову оцінку правовідносинам, які склалися між учасниками процесу та закон, що їх регулює.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для визнання договору про іпотечний кредит, що укладений 15.10.2007 року, позивач визначив ненадання йому інформації перед укладенням кредитного договору про наявні форми кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, з варіантами повернення кредиту, а також відсутність в договорі детального розпису загальної вартості кредиту, графік погашення кредиту. Крім того, мають місце ознаки нечесної підприємницької практики, а тому умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обовязків на погіршення становища споживача.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутні підстави, передбачені ст. 215 ЦК України, для визнання договору про іпотечний кредит та іпотечного договору від 15 жовтня 2007 року недійсними.

За нормами ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору полягає у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини.

Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб і відповідати їхній внутрішній волі.

Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч.1 ст.638, 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Судом встановлено, що волевиявлення ОСОБА_3 на укладення договору про іпотечний кредит та іпотечного договору було вільним, жодного тиску з боку контрагента або інших осіб на укладення договорів не виявлено, договори підписані сторонами, а тому ними вільно визначені умови надання кредиту, а також мета кредиту, розмір та строк сплати процентів, тарифи, комісії та всі інші істотні умови, зокрема, щодо відповідальності сторін, порядку зміни та припинення дії договору, в договорі зазначені реквізити для зарахування ануїтетних платежів та сплати пені та штрафів за кредитом.

При підписанні договорів та отриманні кредиту від ОСОБА_3 будь-яких заперечень не надходило.

Підпис ОСОБА_3на анкеті-заяві про надання кредиту від 13.09.2007 р. є письмовим підтвердженням про ознайомлення ним та його згодою у письмовій формі з інформацією про умови кредитування в ПриватБанку, а саме: мету, для якої кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями Позичальника; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які Позичальник має право, та відомості про те, від кого Позичальник може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування (а.с.44). Підпис Позичальника на зазначених договорах також є письмовим підтвердженням того, що Позичальник у письмовій формі ознайомлений з умовами кредитування.

Таким чином, підпис Позичальника на кредитному договорі свідчить про отримання ним всієї інформації про умови кредитування. Отже, всі вимоги законодавства щодо інформування споживача Банком були виконані.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Оскільки, сторони підписали договори, таким чином досягли згоди з усіх істотних умов договорів.

Із розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що з моменту підписання кредитного договору і до 01.12.2009 року ОСОБА_3 сплачував платежі за кредитним договором (а.с.38-43).

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу

За ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами передбачені у ч. 3 ст. 18 вказаного закону і є вичерпним.

Щодо визнання договору про іпотечний кредит та іпотечний договір на підставі ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", то заявляючи таку вимогу, позивач не довів обставини, які б давали підстави вважати, що умови договору є несправедливими з наявністю одночасно ознак того, що умови договору порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін або завдають шкоди споживачеві.

Інші докази та обставини, на які посилається апелянт були предметом дослідження судом першої інстанцій. При їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновком суду першої інстанції з їх оцінкою.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: