Рішення № 55502059, 04.02.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

судова палата з розгляду цивільних справ

___

Україна, 69005,м.Запоріжжя, пр.Леніна,162

Суддя 1-ї інстанції Кофанов А.В. Суддя доповідач Бондар М.С

Є.у.№ 314/4034/15

04 лютого 2016 року Справа № 22ц/778/453/16

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

Коллегія судової палаті з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючий - суддя: Бєлка В.Ю., судді: Бондар М.С., Онищенко Е.А.

секретар - Книш С.В.

при участі: прокурора - адвоката -

_________________

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за

апеляційною скаргою Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Вільнянськ" на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 20.11.2015 року у справі за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Вільнянськ" до ОСОБА_1, Фермерського господарства "Форт", третя особа Реєстраційна служба Вільнянського районного управління юстиції Запорізької області про визнання договору оренди землі недійсним, витребування майна та скасування державної реєстрації речових прав та за зустрічними вимогами ОСОБА_1 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Вільнянськ", Реєстраційної служби Вільнянського районного управління юстиції Запорізької області про розірвання договору оренди землі, визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року Сільськогосподарський виробничий кооператив "Вільнянськ" (далі-Кооператив) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, Фермерського господарства "Форт" (Двалі-Гоподарство), третя особа Реєстраційна служба Вільнянського районного управління юстиції Запорізької області про визнання договору оренди землі недійсним, витребування майна і скасування державної реєстрації речових прав, посилаючись на те, що 01.07.2004 року між Кооперативом та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір оренди належної останньому на праві власності земельної ділянки площею 9,60 га, яка знаходиться на території Московської сільської Ради Вільнянського район Запорізької області строком на 10 років та 05.04.2007 року був зареєстрований в порядку, встановленому законом. ІНФОРМАЦІЯ_1 року орендодавець ОСОБА_2 помер. Право власності на згадану земельну ділянку, в порядку спадкування набув відповідач ОСОБА_1, який 17.04.2014 року за іншим договором оренди передав зазначену земельну ділянку в оренду Господарству та здійснив державну реєстрацію укладеного правочину. Оскільки, такі дії відповідачів порушують права Кооперативу, як землекористувача за договором оренди, заявник прохав визнати спірну угоду недійсною з підстав ст.215 ЦК та водночас витребувати майно та скасувати державну реєстрацію речових прав.

У зустрічних вимогах ОСОБА_1 наполягав на розірванні спірного договору з підстав п.1 ст.40 Закону України "Про оренду землі", у зв'язку з переходом до нього права власності на орендовану земельну ділянку. Окрім того, заявив і вимоги про визнання недійсною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 28.05.2009 року щодо встановлення орендної плати, оскільки угода укладена (підписана) після смерті первісного орендодавця.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 20.11.2015 року основний позов відхилено. Зустрічні вимоги задоволені частково. Суд розірвав спірний договір оренди землі та визнав додаткову угоду до нього недійсною.

В апеляційній скарзі Кооператив покликав скасувати судове рішення, оскільки на їх думку, суд не правильно з'ясував обставини справи та невірно застосував норми матеріального права.

Заслухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи, доводи скарги, колегія суддів судової палаті з цивільних справ апеляційного суду дійшла до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.309 ЦПК суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення в зв'язку з порушенням або неправильним застосуванням норм матеріального права.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також укладеним між сторонами договором оренди землі.

Згідно зі ст.13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що 01 липня 2004 року між Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Вільнянськ" та ОСОБА_2, який ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер, був підписаний договір оренди землі належної останньому на праві власності земельної ділянки площею 9,60 га, яка знаходиться на території Московської сільської Ради Вільнянського район Запорізької області строком на 10 років та 05.04.2007 року був зареєстрований в порядку, встановленому законом (а.с.6,82,89).

Відповідач ОСОБА_1, як спадкоємець, після померлого батька набув право власності на спірну орендовану земельну ділянку (а.с.90).

Окрім того, суд також з'ясував, що 17 квітня 2014 року спірну земельну ділянку спадкоємець за договором оренди передав у користування Господарству, який до закінчення терміну дії первісного договору, а саме 27.05.2014 року, також набув державної реєстрації (а.с.93).

У своєму зверненні до суду позивач за первісним позовом обстоював свою позицію тим, що за ст.18,20 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації, а тому 10-річний строк договору оренди землі розпочинається не з дати його укладення (01 липня 2004 року ), а з дати його державної реєстрації (05 квітня 2007 року). Тому, дії відповідача щодо укладення договору оренди землі з Господарством суперечать закону, а спірна угода є недійсною.

Суд наголошує, що за ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до частини другої статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

За змістом статей 18,20 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі підлягає державній реєстрації, якщо такий договір укладений. Після державної реєстрації укладеного договору оренди землі він набирає чинності.

Частиною першою ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоді встановленої форми.

Разом із тим, цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні спірних договорів, набуваються після відповідної державної реєстрації. В момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру, тобто реєстрацією є запис, фіксація фактів або явищ з метою обліку та надання їм статусу офіційно визнаних актів, внесення до списку або книги обліку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що моментом вчинення правочину слід вважати момент, коли сторони свого часу досягли згоди з усіх істотних умов, тобто з моменту підписання.

Оскільки в установленому законом порядку, дія договору оренди від 01.07.2004 року не припинена, договір не розірвано і не визнано недійсним, Кооператив є землекористувачем спірної земельної ділянки і має право в установленому законом порядку вимагати захисту свого порушеного права у відповідності з приписами ст.396 ЦК України, в тому числі у обраний ним спосіб у цій справі шляхом визнання недійсним договору оренди від 21.05.2014 року укладеного між відповідачами, предметом якого є земельна ділянка, що на законних підставах перебувала в оренді позивача.

Не підлягають задоволенню позовні вимоги СВК "Вільнянськ" щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, оскільки з матеріалів справи вбачається та не оспорювалося під час апеляційного розгляду справи, що СВК "Вільнянськ" не має перешкод у користуванні вказаною земельною ділянкою, обробляє її як орендар до теперішнього часу.

Виходячи з встановленого необхідно зробити висновок, що позовні вимоги Кооперативу в цій частині суперечать змісту ст.3,ч.ст.15 ЦПК України, згідно яких особа має право на захист свого цивільного права чи інтересу лише в разі його порушення.

Що стосується аргументів скарги про скасування рішення суду першої інстанції про розірвання договору оренди земельної ділянки за вимогами заявленими у зустрічному позові.

Статтею 32 Закону України "Про оренду Землі" встановлено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для його розірвання, якщо інше не передбачено договором.

Відповідно до ст.31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Пунктом 37 Договору окреслено, що дія договору припиняється, у разі закінчення строку, на який його було укладено, будь-яких застережень з приводу початку дії договору не міститься (а.с.7-б).

За змістом норми частини 3 ст.651 ЦК України одностороння відмова від договору можлива лише у випадках, коли вона прямо передбачена законом або договором.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором ( ч.4 ст.31 Закону України "Про оренду землі").

Пунктом 39 договору від 01.07.2004 року встановлена заборона розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку.

ОСОБА_1 вважає, що він, як спадкоємець, набув право на розірвання договору від 01.07.2004 року в силу п.40 цього договору.

З такою думкою погодитися неможливо, оскільки згідно з вимогами ст.ст.1216,1218,770 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла(спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. У разі зміни власника речі,переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця. Ст.31 Закону України "Про оренду землі" не передбачено припинення договору оренди у випадку смерті орендодавця.

Посилання заявника на п.40 цього договору, яким встановлено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для зміни умов або розірвання договору не вказує, що такі зміни або розірвання можливі в односторонньому порядку.

Таким чином, висновок рішення суду першої інстанції про розірвання договору від 01.07.2004р., який ґрунтується на п.40 договору без врахування п.39 цього ж договору та згаданих норм матеріального права, є хибним.

Надані у апеляційному суді додаткові документи, які свідчать про припинення договору оренди землі укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Форт" з 26.01.2016 року не впливають на суть спору заявленого за первісними вимогами, з огляджу на дату його підписання.

Окрім того, позивач за зустрічними вимогами стверджував, що додаткова угода до договору оренди земельної ділянки від 28.05.2009 року щодо встановлення орендної плати укладена (підписана) після смерті первісного орендодавця, а отже його право має бути захищено визнанням угоди недійною.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

За змістом додаткової угоди, про яку йдеться у позові, встановлений новий розмір орендної плати (а.с.11).

При цьому суд зазначає, що у порівнянні з умовами основного договору, плата за користування земельною ділянкою суттєво збільшена (п.9 Договору, п.1 Додаткової угоди а.с.6,11).

З огляду на викладене, на думку суду додатковою угодою права землевласника не порушені, а тому підстави для задоволення зустрічного позову в цій частині відсутні.

За таких обставин, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з відмовою у задоволені зустрічних вимог.

Керуючись ст.303,309,313,314,316,317 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Вільнянськ" задовольнити частково.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 20.11.2015 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Вільнянськ" задовольнити частково.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 9,60 га, розташованої на території Московської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, укладений 17.04.2014 року між ОСОБА_2 та Фермерським господарством "Форт".

У задоволенні позовних вимог Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Вільнянськ" про скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 17.04.2014 року та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Вільнянськ" про розірвання договору оренди земельної ділянки від 01 липня 2004 року, скасування його державної реєстрації та визнання недійною додаткової угоди від 28.05.2009 року до договору оренди землі від 01.07.2004 року року площею 9,60 га, яка знаходиться на території Московської сільської Ради Вільнянського району Запорізької області укладеного між Сільськогосподарським виробничим кооператвом "Вільнянськ" та ОСОБА_2 щодо встановлення орендної плати відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Вільнянськ" судові витрати пов'язані з оплатою судового збору у розмірі 511 грн. 56 коп..

Стягнути з Фермерського господарства "Форт" на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Вільнянськ" судові витрати пов'язані з оплатою судового збору у розмірі 511 грн. 56 коп..

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий: Судді: