Справа № 236/266/16-ц
У Х В А Л А
"03" лютого 2016 р. суддя Краснолиманського міського суду Донецької області Бєлоусов А.Є. розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,
В С Т А Н О В И В:
03.02.2016 року ОСОБА_1 звернулась до Краснолиманського міського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору про надання правової допомоги, стягнення 20900,00 грн. матеріальної шкоди та 15000,00 грн. моральної шкоди.
Одночасно із вказаним позовом ОСОБА_1 подана заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на «…транспортний засіб-автомобіль та домоволодіння відповідача ОСОБА_2».
Заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що «…невжиття і незастосування заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду та ОСОБА_2 зможе здійснити відчуження майна».
Вивчивши матеріали справи та дослідивши надані позивачем докази, суддя приходить до наступного висновку.
Ст. 151 ЦПК України передбачено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходів забезпечення позову. Згідно із ч.2 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду(ч.3 ст. 151 ЦПК України). Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст. 152 ЦПК України).
Відповідно до правових позицій, висловлених у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду при задоволенні позову; суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у звязку із застосуванням відповідних заходів.
Ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному ст. 209 ЦПК , і повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали (п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
Відповідно до вимог ст.ст.10,11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатись як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ст.60 ЦПК України); обставини, що мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Заявницею ОСОБА_1 не надано до суду жодних доказів на підтвердження факту належності ОСОБА_2 на праві власності транспортного засобу автомобіля та домоволодіння, не вказані суттєві ознаки, що дозволили б відокремити таке майно від інших подібних обєктів (марка автомобіля, рік випуску, державний реєстраційний номер, адреса домоволодіння, його склад тощо), не надано доказів, які б підтверджували намагання відповідача реалізувати вказане майно з метою ухилитись від подальшого виконання рішення суду, не надано відомостей стосовно ринкової вартості майна, на яке пропонується накласти арешт задля забезпечення позову, що позбавляє можливості визначити співмірність запропонованих заходів забезпечення позову із розміром позовних вимог.
За таких обставин суддя не вбачає підстав для забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 шляхом накладення арешту на транспортний засіб-автомобіль та домоволодіння відповідача.
Враховуючи викладене,керуючись ст. ст. 151,152,153 ЦПК України, суддя
У Х В А Л И В :
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення її позову до ОСОБА_2 про розірвання договору про надання правової допомоги, стягнення 20900,00 грн. матеріальної шкоди та 15000,00 грн. моральної шкоди шляхом накладення арешту на транспортний засіб-автомобіль та домоволодіння відповідача відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Донецької області через Краснолиманський міський суд Донецької області. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. Якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя -
Судове рішення № 55500411, Лиманський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Краснолиманський міський суд Донецької області) було прийнято 03.02.2016. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 236/266/16-ц. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: