Ухвала суду № 55486299, 03.02.2016, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді Рожина Ю.М.,

суддів Шеремет А.М., Ковальчук Н.М.,

секретаря судового засідання Шептицької С.С.,

за участю

представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Рівненської області цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 листопада 2015 року у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, що зявились у судове засідання, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Рівненського міського суду від 05 листопада 2015 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» (м. Київ вул. Артема, 52-А, офіс 147; код ЄДРПОУ 37356981 п/р №2650702371883 у відділенні с. Петлюри 13/135 ПАТ «Кредобанк» у м. Києві, МФО 325365) заборгованість по кредитному договору №95-08 від 07 березня 2008 року в розмірі 420293 грн. 28 коп. та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3654 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача вважає рішенням суду таким, що порушує норми чинного законодавства України.

Вказує, що вимоги про стягнення заборгованості по тілу кредиту та відсотках нарахованих за період 01 грудня 2008 року по 31 травня 2010 року не підлягають до задоволення, оскільки первісний кредитор ПАТ «Кредобанк» раніше скористався правом на стягнення заборгованості шляхом вчинення виконавчого напису. Судом не встановлено природи грошової суми, що складає предмет позову в розмірі 420293,28 грн. та не взято до уваги п.17 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин», чим порушив норми матеріального справа.

Не погоджуючись з посиланням позивача на ч.2 ст.24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» зазначає, що ст.1 вказаного закону визначено чітку сферу його дії, а саме: цей закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобовязань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна, тому застосування даного закону до взаємовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем є незаконним.

Звертає увагу, що на момент укладення виконавчого напису нотаріуса 01 червня 2010 року ст.26 вищенаведеного закону не містила п.5 (реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса).

Доводить, що судом не наведено жодного нормативного акту, який би містив положення за змістом подібні ч.2 ст.24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а також норму, яка б передбачала, що у випадку, якщо коштів від реалізації заставного майна не достатньо для погашення заборгованості, стягнення проводиться за рахунок іншого належного майна.

Стверджує про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки у виконавчому написі, строк, за який проводиться стягнення охоплює період з 01 грудня 2008 року по 31 травня 2010 року, а тому термін позовної давності по зверненню до суду за захистом своїх прав позивач втратив ще влітку 2013 року.

За викладених обставин просить рішення скасувати, прийняти нове про відмову в задоволенні позову в звязку з необґрунтованістю та безпідставністю.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 07 березня 2008 року між ВАТ "Кредобанк" (правонаступником якого є ПАТ "Кредобанк") та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №95-08 за умовами якого останній отримав кредитні кошти в розмірі 65 000, 00 дол. США зі сплатою щомісячно рівними частинами починаючи з квітня 2008 року по 542,00 дол. США та кінцевим терміном повернення до 06 березня 2018 року.

В порядку забезпечення виконання кредитного договору банк з позичальником уклав договір іпотеки, предметом якого є двокімнатна квартира за адресою м. Рівне вул. Кн.Ольги, буд. 14 кв .33, яка була придбана за кошти кредитного договору (п.2.2. кредитного договору).

Внаслідок порушення позичальником термінів сплати кредиту станом на 01 червня 2009 року виникла заборгованість, яка становила 571447,10 грн., з приводу чого 20 листопада 2008 року ВАТ "Кредобанк" направило на адресу ОСОБА_1 претензію-вимогу про дострокове повернення кредиту до 20 грудня 2008 року, яка отримана відповідачем 01 грудня 2008 року.

01 червня 2010 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинено виконавчий напис нотаріуса №90 про звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом договору іпотеки №95-08/1- двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

На підставі вищевказаного виконавчого напису нотаріуса у відділі ДВС Рівненського МУЮ відкрито виконавче провадження №20006125, державною виконавчою службою було реалізоване заставне майно ОСОБА_1, кошти від реалізації майна у сумі 153153,82 грн. було перераховано стягувачу - ПАТ "Кредобанк" та зараховано позивачем в рахунок зменшення заборгованості відповідача на 67 439,03 грн. по прострочених відсотках за користування кредитом та на 85 714,79 грн. простроченої заборгованості по кредиту.

29 листопада 2011 року між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» був укладений договір факторингу, внаслідок укладення якого відбулося відступлення купівля-продаж права вимоги за кредитним договором №95-08 від 07 березня 2008 p., що був укладений між банком та ОСОБА_1

Відповідно до договору факторингу ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» набуло прав кредитора до боржника ОСОБА_1

Коштів, отриманих від реалізації заставного майна було недостатньо для погашення кредиту, а тому заборгованість відповідача станом на 06 серпня 2014 року складає 420 293, 28 грн., з яких 418293, 28 прострочена заборгованість по кредиту та 2000 грн. плата за вчинення виконавчого напису.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з вимог ст.526 ЦК України, доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, який у повному обсязі дослідивши усі обставини справи, правильно визначивши правовідносини, що виникли між сторонами у справі, визнав правомірність та обґрунтованість позовних вимог.

У відповідності до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, тобто виконати свої зобовязання, відповідно до приписів ст.ст.526,527 ЦК України та умов кредитного договору.

Під час апеляційного розгляду справи представником відповідача не заперечувалась сума боргу ОСОБА_1 в розмірі 420 293, 28 грн.

Колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги щодо застосування строку позовної давності до вимог позивача не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст.256,261 ЦК України, визначено поняття щодо позовної давності у межах якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного цивільного права або інтересу, який визначений ст.257 ЦК України тривалістю у три роки.

За приписами ч.2 ст.264 ЦК України цей строк поривається у разі предявлення особою вимоги до боржника про виконання обовязку за договором, або якщо предметом позову є частина вимоги.

За виконавчим написом нотаріуса від 1 червня 2010 року на предмет іпотеки, який належить боржнику було звернуто стягнення на квартиру, що дало можливість погасити після реалізації предмета іпотеки, лише частину боргу за кредитним договором.

Колегія суддів дійшла висновку, що строк позовної давності перервався, виходячи з приписів ч.3 ст.264 ЦК України, а відновився після надходження до кредитора постанови ДВС від 30.10.2013 року (а.с.32) про повернення виконавчого документа стягувачу, у звязку з реалізацією квартири боржника, що перебувала під іпотекою.

Відповідно до розяснення, що викладено в п.17 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних с прав №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин», наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, не припиняє правовідносини сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання, а звернення кредитора до суду, після вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки з вимогою про стягнення кредиторської заборгованості повинно бути враховано судом при вирішення спору на підставі чинного законодавства та умов кредитного договору.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що у позивача не припинилось право вимоги до боржника щодо виконання договірних зобовязань та повернення кредитних коштів за умовами кредитного договору.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом зясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі, апеляційна скарга не містить посилань на закон, з порушенням якого ухвалено рішення, та не спростовує правильності висновків суду, а тому відсутні підстави для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303,307,308,313,314,315,317,324,325 ЦПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий Ю.М. Рожин

Судді А.М.Шеремет

ОСОБА_4