Ухвала суду № 55484496, 03.02.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/566/15-ц Головуючий у І інстанції Медвідь Н. О.Провадження № 22-ц/780/849/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 19 03.02.2016

УХВАЛА

Іменем України

03 лютого 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Голуб С.А.,

суддів Приходька К.П., Верланова С.М.

за участі секретаря Дрозда Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6 треті особи : ПАТ КБ «Приватбанк», Служба у справах дітей та сімї Києво-Святошинської районної ради, Прокуратура Києво-Святошинського району, приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області про визнання договорів купівлі-продажу недійсними,

в с т а н о в и л а :

В січні 2015 року позивач пред»явила в суді названий позов посилаючись на те, що її син ОСОБА_3 19 квітня 2007р. не доводячи до відома членів сімї, та не отримавши їхню згоду, та згоду органів опіки та піклування на здійснення відчуження нерухомого майна, уклав з ОСОБА_6 два правочини, а саме: продав їй земельну ділянку 0,1397 га. кадастровий номер 3222486201:01:043:0029 за адресою с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району Київської області, по вулиці Польовій 116( та продав житловий будинок загальною площею 288,3м2 з усіма прибудовами та огорожею що знаходиться за тією ж адресою.

В свою чергу ОСОБА_6 звернулася до ЗАТ КБ «Приват Банк» з заявою про надання кредитних коштів для купівлі домоволодіння за адресою с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району Київської області, по вулиці Польовій 116. ЗАТ КБ «Приват Банк» надав їй кредитні кошти, та укладає договір іпотеки, за яким вона передає у заставу ЗАТ КБ «Приват банк» щойно куплене домоволодіння.

Посвідчуючи договори купівлі продажу домоволодіння від 19.04.2007р., нотаріус ОСОБА_7 посвідчила правочин за межами свого нотаріального округу та не перевірила можливість порушення майнових прав дітей та других незахищених верств населення.

Позивач просила: визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу земельної ділянки 0,1397 га. кадастровий номер 3222486201:01:043:0029 за адресою с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району Київської області, по вулиці Польовій 116, що був укладений 19 квітня 2007р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_6; визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу житлового будинку загальною площею 288,3м2 з усіма прибудовами та огорожею що знаходиться за адресою с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району Київської області, по вулиці Польовій 116, що був укладений 19 квітня 2007р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_6; скасувати право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку 0,1397 га. кадастровий номер 3222486201:01:043:0029 за адресою с.Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району Київської області по вул. Польовій 116; скасувати право власності ОСОБА_6 на житловий будинок загальною площею 288,Зм2 з усіма прибудовами та огорожею що знаходиться за адресою с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району Київської області, по вулиці Польовій 116; та зобовязати приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_7, видалити з реєстру реєстраційні записи за № 2225 від 19.04.2007р. та № 2219 від 19.04.2007р.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 грудня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає про помилковість висновків суду щодо того, що внаслідок реєстрації дітей за іншою адресою, їх майнові права внаслідок укладання договору купівлі-продажу будинку не були порушені. При цьому ОСОБА_2 наголошує на тому, що фізична особа має право бути зареєстрованою лише за однією адресою, але мати право на користування декількома об»єктами нерухомості, отже діти мали право як члени сім»ї власника будинку користуватись будинком. Отже їх право на користування будинком внаслідок відчуження будинку було порушене.

Також ОСОБА_2 наводить правові позиції Верховного Суду України у справі за № 6-405 цс15 та № 6-392 цс 15, які не були враховані судом першої інстанції при ухвалені рішення.

Аналогічні доводи містить апеляційна скарга відповідача ОСОБА_3, який, не дивлячись на свій процесуальний статус відповідача, що обумовлює наявність між ним і позивачем спору, фактично займає сторону позивача

На підставі викладеного, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 19.04.2007 ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1397 га. кадастровий номер 3222486201:01:043:0029 за адресою с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району Київської області, по вулиці Польовій 116 та договір купівлі-продажу житлового будинку загальною площею 288,3м2 з усіма прибудовами та огорожею що знаходиться за тією ж адресою.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що майнові права дітей при укладанні оспорюваного договору купівлі-продажу будинку не були порушені, оскільки діти були зареєстровані за іншою адресою, отже мали право на користування іншим житлом. За таких обставин, оскільки при укладанні договору купівлі-продажу в будинку діти не були зареєстровані у нотаріуса не було підстав вимагати надання дозволу органу опіки та піклування на укладання договору, отже вимоги законодавства не були порушені.

Судова колегія погоджується із такими висновками суду виходячи із такого.

Дійсно, як вбачається із матеріалів справи позивач є бабусею ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 Діти, а також відповідач ОСОБА_3 на час укладання оспорюваного правочину були зареєстровані за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 у двокімнатній квартирі площею 52, 8 кв.м №. 86 (а.с.27 т.1)

Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоровя тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Згідно з частинами другою та третьою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти члена сімї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобовязані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Частиною третьою статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобовязуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобовязання.

Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав, у тому числі й відмовлятися від майнових прав дитини (пункт 3 частини другої статті 177 СК України).

У статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» зазначено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимим є зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (пункт 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першоютретьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною шостою статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже укладення батьками правочинів предметом яких є житлові приміщення, право користування якими мають малолітні або неповнолітні діти, без попередньої згоди органу опіки та піклування є підставою для визнання цих правочинів недійсними, як передбачено статтями 203, 215 ЦК України.

Тобто, як вбачається із наведених норм права, ними захищаються права дітей на користування житлом, а саме щоб внаслідок дій батьків, опікунів чи інших осіб, дитина не залишилась безпритульною.

Саме з цими обставинами пов»язаний обов»язок нотаріуса перевіряти факт користування нерухомим майном, вимагати надання довідки про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини за адресою майна, що відчужується або заставляється, видану житлово-експлуатаційною організацією або іншим відповідним уповноваженим органом з питань реєстрації.

Коли з поданих документів нотаріусом установлено, що така дитина проживає за іншою адресою, ніж адреса майна, що відчужується, а також те, що така дитина не має права власності на це майно (його частину) нотаріус має право не витребовувати згоду органів опіки та піклування на посвідчення такого правочину. При цьому, нотаріусом при його посвідченні розяснюється зміст ст.176 СК України, щодо зобов'язання батьків передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток.

Позиція ОСОБА_2 щодо того, що діти мають право на користування усім нерухомим майном, яке мають у власності батьки, а тому всі угоди з цим майном мають бути укладені лише з дозволу органу опіки та піклування є хибною. Із системного тлумачення наведених вище нормативних актів вбачається, що держава, прийнявши їх, тим самим убезпечила дитину від можливості залишитись безпритульною внаслідок відчуження житла, яким дитина користувалась. В даному випадку матеріалами справи беззаперечно доведено, що у дітей в користуванні знаходилось інше житло, наймачем якого був їх батько ОСОБА_3, отже вони в силу ст. 29 ЦК України мали право на користування цим житлом, а тому внаслідок відчуження їх батьком будинку їх права на користування житлом не були порушені.

Висновки суду першої інстанції не суперечать правовим позиціям Верховного Суду України на які посилались ОСОБА_2 та ОСОБА_3, оскільки ці правові позиції стосувались випадків, коли відчужувані житлові приміщення були єдиним місцем проживання дитини. В даній справі судом встановлені інші обставини, а саме, що діти мали в користуванні інше житлове приміщення .

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню,а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді