Рішення № 55484493, 03.02.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/9908/15-ц Головуючий у І інстанції Медвідь Н. О.Провадження № 22-ц/780/578/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 45 03.02.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

03 лютого 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Таргоній Д.О.

суддів: Голуб С.А., Приходька К.П.,

за участю секретаря Дрозда Р.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Управління Державної мігнарційної служби України в Київській області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, виселення та зняття з реєстрації.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи та доводи учасників судового процесу, колегія суддів,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2015 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що вона є єдиним власником житлового будинку №105 по вул. Леніна в с.Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинського району Київської області, який отримала у власність за договором дарування від 13 лютого 2001 року від свого батька.

На час укладання договору дарування в житловому будинку були прописані: позивач, відповідач ОСОБА_3 та їх батьки. Відповідач ОСОБА_3 був вселений та прописаний в будинок у 1987 році з дозволу колишнього власника, яким був їх батько - ОСОБА_4.

Після того як батько позивача подарував їй будинок, її брат ОСОБА_3 продовжував жити в будинку, так як між ними були нормальні сімейні відносини і питання його виселення не піднімалося.

У 2003 році померла мати позивача, у 2008 році помер батько. Після смерті батька відповідач почав вчиняти дії з метою позбавлення позивача її законного права власності на житловий будинок №105 по вул. Леніна в с. Петропавлівська Борщагівка в судовому порядку.

У 2009 році ОСОБА_3 звертався в суд з позовом про визнання за ним права власності на частину спірного житлового будинку та земельної ділянки, визнання недійсним договору дарування, проте в задоволенні позову було відмовлено.

У 2011 році відповідач ОСОБА_3 звернувся в суд з новим позовом про визнання за ним права власності на житловий будинок №105 по вул. Леніна в с. Петропавлівська Борщагівка за набувальною давністю. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.12.2012 позов задоволено, рішенням апеляційного суду Київської області від 05.03.2013 рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Також позивач зазначила, що її право власності на весь житловий будинок визнано в судовому порядку та підтверджується Договором №105 по вул. Леніна в с.Петропавлівська Борщагівка, рішенням Апеляційного суду Київської області від 25.12.2008 у справі №22ц- 4825/2005; Ухвалою Верховного суду України від 18.05.2009 у справі №6-4076св09; рішенням Апеляційного суду Київської області 05.03.2013 у справі №2-155/2012, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 квітня 2013 року у справі №6-13996св13.

Позивач неодноразово просила Відповідача припинити користування відповідним житловим приміщенням, виселитись з будинку у добровільному порядку та не чинити перешкод у здійсненні нею права власності на житловий будинок, однак відповідач не звертав на це уваги та продовжував проживати в будинку.

Відносини між позивачем та відповідачем погіршилися після того, як комісією Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради 30.04.2008 було встановлено засмічення ОСОБА_3 подвіря житлового будинку №105 по вул. Леніна в с.Петропавлівська Борщагівка ящиками та рекламними щитами, встановлення електростанції без погодження з позивачем, влаштування вольєру для собак під вікнами будинку, виведення каналізації на город, використання підсобних приміщень без згоди власника, закриття колодязя.

У 2013 році позивач звернулася в суд з позовом до відповідача ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні належним їй житловим будинком шляхом виселення та зняття з реєстрації місця проживання. Рішенням Києво- Святошинського районного суду від 27.09.2013 позов було задоволено, ухвалою Апеляційного суду Київської області від 09.12.2013 рішення суду першої інстанції скасоване, ухвалене нове рішення, яким в задоволенні позову було відмовлено з тих підстав, що позивачем не було заявлено позовні вимоги про визнання відповідача втратившим право користування житловими приміщеннями будинку.

Посилаючись на ст.156 ЖК України, ст.405 ЦК України позивач просила визнати відповідача ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим будинком №105 по вул. Леніна в с.Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинського району Київської області, зобовязати Управління Державної міграційної служби України в Київській області зняти відповідача з реєстрації місця проживання, виселити ОСОБА_3 з вказаного будинку.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 листопада 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивачка ОСОБА_5 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати з підстав неповного зясування судом обставин справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, вважає неправильним висновок суду першої інстанції щодо недоведеності її права власності на житловий будинок. Крім того, судом не надано відповідної оцінки тій обставині, що відповідач не є членом сімї позивача та втратив право на користування житловим приміщенням разом із припинення права власності ОСОБА_4

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору дарування від 13 лютого 2001 року позивач ОСОБА_2 отримала в дар житловий будинок №105 по вул. Леніна в с. Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинського району Київської області з господарськими будівлями та спорудами. Договір дарування посвідчений державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори та зареєстрований за реєстровим №3-390.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, останній був зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1 з дозволу попереднього власника його батька ОСОБА_4, як член сімї.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, враховуючи положення, передбачені ст. ст. 317, 383, 391 ЦК України, ст. 150 ЖК України, власник майна має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

У п. 3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" судам роз'яснено, що, застосовуючи положення ст. 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень ст. ст. 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (ст. ст. 57-59 ЦПК України), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами існує спір щодо користування житловим будинком № 105 по вул. Леніна в с. Петропавлівська Борщагівка, який неодноразово був предметом розгляду судових справ, рішення в яких набрали законної сили. ОСОБА_3 проживає у відокремленій частині будинку, чим створює позивачу обєктивні перешкоди у користуванні належним їй майном, як будинком, так і прибудинковими спорудами.

З огляду на вказане, обгрунтованими є вимоги позивача щодо усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення відповідача.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено її право власності на будинок №105 по вул. Леніна в с. Петропавлівська Борщагівка.

Колегія суддів з такими висновками не погоджується, оскільки судом не надано належної оцінки доказам, що надані позивачем: договору дарування та рішенням судів, які набрали законної сили. Крім того, право власності позивача на будинок не оспорюється самим відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 Житлового кодексу УРСР з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 Цивільного кодексу України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником. Право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно. Право членів сім'ї (зокрема колишніх членів сім'ї) власника на користування жилим приміщенням є похідним від права власника і з припиненням для власника права власності на жиле приміщення члени його сім'ї (колишні члени сім'ї - за відсутності між ними договірних відносин, зокрема найму, оренди тощо) втрачають право користування цим приміщенням.

З урахуванням того, що відповідач ОСОБА_3 був прописаний в житловому будинку № 105 по вул. Леніна у с. Петропавлівська Борщагівка до укладення договору дарування 13.02.2001 року, колегія суддів приходить до висновку про те, що з припиненням права власності ОСОБА_4 на житловий будинок з ним припинилися і право відповідача користуватися житловим будинком. За таких умов відповідач продовжує користуватися житловим будинком без належної правової підстави.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11, яка в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України, аналіз ст. 16, ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 321 ЦК України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Водночас відповідно до ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).

З огляду на те, що відповідач ОСОБА_3 на даний час не являється членом сімї власника будинку, угоди між ним та ОСОБА_5 про безоплатне користування жилим приміщенням не укладено, ідсутні правові підстави для користування ним спірним житловим приміщенням.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про обгрунтованість вимог позивача щодо усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, виселення та зняття з реєстрації.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, відповідно до ст. 309 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 листопада 2015 року скасувати. Ухвалити у справі нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Управління Державної міграційної служби України в Київській області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, виселення та зняття з реєстрації задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим будинком № 105 по вул. Леніна в с. Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області та виселити його із вказаного будинку.

Зобовязати Управління Державної міграційної служби України в Київській області зняти ОСОБА_3 з реєстрації за адресою: с. Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, вул. Леніна, 105.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судовий збір 1022 (одну тисячу двадцять дві) гривень.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: