Постанова № 55481010, 02.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2016 р. Справа№ 910/22312/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорногуза М.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Гавріш Н.С. довіреність № 368 від 26.08.15

від відповідача: Кепич І.В. довіреність № б/н від 25.09.15

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19 листопада 2015 року

у справі №910/22312/15 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Волкова О.Ю.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції"

про стягнення 164 047 436 грн. 85 коп.,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Волкова О.Ю. звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції" про стягнення 164 047 436,85 грн. (а.с. 3-5).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19 листопада 2015 року у справі № 910/22312/15 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з ТОВ "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції" на користь ПАТ "Банк "Київська Русь" 147 080 800,00 грн. - заборгованості за неповернутим кредитом, 3 096 554,53 грн. - заборгованості по процентах за користування кредитом, 8 945 736,33 - пені за неповернутим кредитом, 447 759,44 грн. пені за простроченими процентами, 4 472 868,16 грн. 30% річних за неповернутим кредитом, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено, (а.с. 114-123).

03 грудня 2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції" подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 19 листопада 2015 року у справі № 910/22312/15.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2015 року апеляційну скаргу ТОВ "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції" на рішення Господарського суду міста Києва від 19 листопада 2015 року у справі № 910/22312/15 повернуто без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України (а.с. 130).

ТОВ "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції" повторно подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 19 листопада 2015 року у справі № 910/22312/15.

Розпорядженнями секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 15 січня 2016 року для розгляду апеляційної скарги ТОВ "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції" на рішення Господарського суду міста Києва від 19 листопада 2015 року у справі № 910/22312/15 сформовано колегію суддів Київського апеляційного господарського суду у складі - головуючого судді Чорногуз М.Г., суддів Агрикової О.В., Рудченка С.Г.

15 січня 2016 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції" на рішення Господарського суду міста Києва від 19 листопада 2015 року у справі № 910/22312/15 прийнято до провадження колегію суддів у складі: головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді - Рудченко С.Г., Агрикова О.В. та призначено до розгляду на 02 лютого 2016 року.

01 лютого 2015 року від представника Відповідача надійшли письмові пояснення по справі.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 02 лютого 2016 року у зв'язку з перебуванням судді Рудченка С.Г. на лікарняному, для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/22312/15 сформовано колегію суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді - Чорногуз М.Г., суддів - Мальченко А.О., Агрикової О.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02 лютого 2016 року апеляційну скаргу ТОВ "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції" на рішення Господарського суду міста Києва від 19 листопада 2015 року у справі № 910/22312/15 прийнято до провадження колегію суддів у складі головуючого судді - Чорногуз М.Г., суддів - Агрикова О.В., Мальченко А.О.

У судовому засіданні 02 лютого 2016 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції" надав суду пояснення, в яких просив задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі, скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/22312/15 від 19 листопада 2015 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення відповідно до якого у задоволенні позову відмовити повністю.

У судовому засіданні 02 лютого 2016 року представник Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" надав суду пояснення, в яких заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/22312/15 від 19 листопада 2015 року без змін.

Згідно з частиною першою статті 99 ГПК в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

25 грудня 2012 року між ПАТ "Банк "Київська Русь" (далі - Позивач, банк) та ТОВ "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції" (Далі - Відповідач, позичальник) був укладений кредитний договір № 85652-20/12-1 (далі - Кредитний договір) на відкриття відновлюваної кредитної лінії, за умовами якого банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію та зобов'язується надавати кредитні кошти у розмірі та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти та інші платежі (а.с. 6-10).

Ліміт кредитної лінії становить 160 000 000,00 грн. з процентною ставкою 6,0 % річних та кінцевим терміном повернення - 23.12.2013 р. (п. 1.1.1., 1.1.2. Кредитного договору).

Згідно з пунктом 4.1. Кредитного договору повернення кредиту позичальником здійснюється шляхом перерахування коштів із свого поточного рахунку на позичковий рахунок. Остаточне повернення кредиту (заборгованості за всіма отриманими відповідно до договору окремими частинами кредиту), нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій позичальник зобов'язаний здійснити не пізніше кінцевого терміну повернення кредиту, визначеного пунктом 1.1.2. Договору.

Договором про внесення змін від 19.12.2013 р. сторони змінили умови Кредитного договору щодо кінцевого терміну повернення кредиту та визначили його до 18.12.2014 р. при цьому змінивши розмір процентів за користування кредитом з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р. до 21.72 % та встановили строк їх сплати до 31.12.2013 р. (а.с. 13).

Договором про внесення змін від 25.06.2014 р. сторони змінили умови Кредитного договору щодо розміру процентів за користування кредитом з 01.01.2014 р. по 30.06.2014 р. до 21.72 % та встановили строк їх сплати до 30.06.2014 р. (а.с. 15).

Відповідно до Договору про внесення змін від 14.11.2014 р. ліміт кредитної лінії встановлений на рівні 152 000 000,00 грн., також сторони погодили кінцевий термін повернення кредиту - 13.12.2015 р. та змінили номер поточного рахунку, на який позичальником здійснюється сплата процентів (а.с. 19).

Крім того, Договором про внесення змін від 22.12.2014 р., сторони погодили, що процентна ставка за користування кредитом з 01.07.2014 р. по 31.12.2014 р. - 25 % річних, а з 01.01.2015 р. - 5,45 % річних (а.с. 20).

На виконання умов Кредитного договору та на підставі заяви Відповідача № 12-18 від 25.12.2012 р. (а.с. 21), Позивач надав Відповідачу грошові кошти у сумі 160 000 000,00 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку Відповідача (а.с. 22-25).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Разом з тим, ТОВ "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції" належним чином покладені на нього зобов'язання не виконало, а саме - з березня 2015 р. перестало сплачувати проценти за користування кредитом у визначені договором строки та розмірі.

Відповідно до пункту 9.2 Кредитного договору банк має право зупинити подальше кредитування позичальника та/або вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, винагород, штрафних санкцій та інших платежів, що передбачені договором, а також відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником та/або поручителями (заставодавцями, іпотекодавцями, гарантами) умов договору та/або договорів забезпечення, а позичальник зобов'язаний протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати надіслання банком відповідної вимоги, або в інший строк, встановлений у відповідній вимозі банку, повернути суму заборгованості за кредитом, що залишилась, сплатити проценти, винагороди, інші платежі за договором та штрафні санкції, а також відшкодувати збитки, завдані банку, у разі порушення позичальником строків (термінів) сплати платежів, що встановлені договором.

У зв'язку з порушенням Відповідачем умов Кредитного договору, керуючись п. 9.2 Кредитного договору, 14.07.2015 р. Позивач звернувся до Відповідача з вимогою № 6354/23 про зупинення подальшого кредитування і дострокове повернення кредиту та процентів відповідно до умов договору (а.с. 26, 33).

У свою чергу, 27.07.2015 р. Відповідач надіслав Позивачу заяву про включення до реєстру кредиторів, у якій висловив пропозицію щодо зарахування грошових коштів, наявних у Відповідача на рахунку № 26003118723001, що був відкритий банком за Договором банківського рахунку № 54134-18-13484 від 16.08.2012 р., в рахунок погашення його заборгованості за Кредитним договором та просив вважати цей лист заявою про включення в реєстр кредиторів та задоволення вимог кредитора (а.с. 97).

Крім того, 29.10.2015 р., посилаючись на ст. 601 ЦК України, Відповідач надіслав Позивачу лист, у якому пропонував здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог з метою припинення зобов'язань Відповідача за Кредитним договором шляхом списання їх з рахунку позивача № 26003118723001, відкритому у банку, а також просив Позивача відмовитись від позову у господарській справі № 910/22312/15 (а.с. 80-83).

Згідно з частиною 3 статті 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Аналогічні правила містить і стаття 601 ЦК України

Разом з тим, якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами 4, 5 статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом (абз. 3, 4 п. 31 інформаційного листа ВГСУ від 07.04.2008 р. № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України").

Крім того, частиною 41 статті 602 ЦК України передбачено, що не допускається зарахування зустрічних однорідних вимог за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом.

Оскільки Позивачем вимоги Відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог не визнані, листи Відповідача залишені без реагування, то між сторонами існує спір щодо заборгованості за Кредитним договором № 85652-20/12-1 р. від 25.12.2012 р., а направлення Відповідачем заяви від 27.07.2015 р. не припиняє відповідно до закону його обов'язку щодо своєчасного перерахування грошових коштів за кредитним договором.

Отже, безпідставним є посилання Відповідача як на положення ст. 601 ЦК України, так і на зарахування зустрічних однорідних вимог.

Крім того, судом встановлено, що постановою НБУ від 19.03.2015 р. № 190 ПАТ "Банк "Київська Русь" віднесено до категорії неплатоспроможних банків.

19 березня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 61 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію у Відповідача. Тимчасову адміністрацію в банку запроваджено строком на 3 місяці з 20.03.2015 р. по 19.06.2015 р. та рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 15.06.2015 р. № 116 її строки продовжено до 19.07.2015 р.

Постановою Правління Національного банку України від 16.07.2015 р. № 460 відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації Відповідача, в зв'язку з чим виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення від 17.07.2015 р. № 138 про початок здійснення процедури ліквідації Відповідача та призначення уповноваженої особи фонду на ліквідацію (а.с. 35-36).

Зазначена інформація відображена на офіційному сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua) та у розумінні статті 35 ГПК України є загальновідомою і не потребує доказуванню.

Отже, на час подачі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог банк перебував у стані ліквідації.

Відповідно до частини 1 статті 1074 ЦК України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 18.05.2010 р. № 2258-VI, від 04.11.2010 № 2677-VI, які набрали чинності 09.03.2011 р.) обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Частиною 2 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено порядок здійснення уповноваженою особою Фонду заходів щодо підготовки задоволення вимог кредиторів, якою передбачено, зокрема, складання реєстру акцептованих вимог кредиторів для затвердження виконавчою дирекцією Фонду.

Визначення терміну "кредитор банку" міститься у статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", та під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Таким чином, у спірних правовідносинах Відповідач виступає кредитором за вимогою про зарахування зустрічних однорідних вимог шляхом переказу грошових коштів за договором банківського рахунка, а позивач - боржником.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції від 16.07.2015 р.) зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін забороняється.

Відповідач посилався на абз. 2 п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону у якому визначено, що обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що: за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку; кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

Відповідно до Договору банківського рахунку № 54134-18-13487 від 16.08.2012 р. позивачем був відкритий поточний рахунок № 26003118723001, на якому станом на час подання заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог були наявні кошти в сумі 24 487 827,05 грн.

При цьому у пункті 4.10. Кредитного договору, на який посилався Відповідач зазначено, що позичальник доручає (надає право) банку здійснювати договірне списання коштів з рахунку для погашення заборгованості за договором в сумах, необхідних для повернення заборгованості позичальника за кредитом, сплати процентів за користування ним та інших платежів у випадку невиконання позичальником зобов'язань щодо повернення кредиту, щодо сплати нарахованих процентів та інших платежів, в тому числі штрафних санкцій.

Оскільки постановою Правління НБУ від 16.07.2015 р. № 460 ухвалено рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Позивача, тому у даному випадку він не може скористатись своїм правом встановленим п. 4.10. Кредитного договору та позбавлений можливості здійснити договірне списання грошових коштів Відповідача з банківського рахунку в погашення його зобов'язань за Кредитним договором у спосіб або у іншому порядку ніж це передбачено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Щодо іншої умови виключення з обмеження, встановленого статтею 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідно до якої предмет застави не повинен змінюватись, суд зазначає наступне.

В забезпечення виконання умов Кредитного договору, 23.12.2014 р. між Позивачем та Відповідачем (заставодавець) був укладений договір застави № 141563-23/14-6, відповідно до якого заставодавець передає у заставу прості іменні цінні папери ПАТ "Центр обслуговування нерухомості "Норма" у кількості 7 932 000 штук, номінальною вартістю однієї акції 1,00 грн., оціночною вартістю 158 640 000,00 грн. (а.с.65-68).

Разом з тим, 04.08.2015 р. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку прийняла рішення № 1208, яким зупинила торгівлю цінними паперами, які є предметом застави, на будь-якій фондовій біржі, що відповідно до ст. 178 ЦК України свідчить про неможливість їх вільного відчуження або можливості переходу від однієї особи до іншої, внаслідок чого Позивач фактично позбавляється права задовольнити свої вимоги за Кредитним договором, зважаючи на відсутність предмета застави (а.с.109-110).

Крім того, відповідно до частин 2, 6, 8 статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.

Згідно щі ст. 52 вказаного Закону уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинам, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою фонду на задоволення вимог кредиторів у черговості, передбаченій статтею 52 даного Закону. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги.

При цьому зі змісту статей 45, 49, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" слідує, що під час відчуження зобов'язань фонд має забезпечити неупереджене ставлення до всіх кредиторів неплатоспроможного банку, дотримуючись черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону, при цьому зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими фондом, мають найвищий пріоритет і не можуть бути відчужені частково.

Таким чином, після запровадження у банку процедури ліквідації задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому зазначеним спеціальним Законом порядку з дотриманням принципів черговості, визначеної статтею 52 цього Закону, та виходячи з того, що найвищий пріоритет мають зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими фондом.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховний Суд України у від 25.03.2015 р. у справі № 910/9232/14.

Тому колегія суддів приходить до висновку, що Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачений певний (спеціальний) порядок погашення вимог кредиторів, а спірний залік зустрічних однорідних вимог передбачатиме індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора банку за рахунок коштів банку, порушуючи встановлений цим Законом порядок та черговість задоволення вимог кредиторів до банку і ставить у нерівне становище інших кредиторів банку у порівнянні з кредитором, який отримує задоволення своїх вимог не в тому порядку та черговості, як це передбачено статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що зарахування зустрічних однорідних вимог не може бути проведене, оскільки воно суперечить Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Відтак, колегія суддів відхиляє доводи Відповідача про наявність прострочення кредитора, яке полягає у невчиненні Позивачем дій щодо зарахування коштів наявних на його рахунку в порядку п. 4.10. Договору в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором.

Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що Відповідач не позбавлений можливості захистити свої майнові права в порядку передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Як вже зазначалось, 27.07.2015 р. ТОВ "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції" зверталось до банку з заявою про включення його грошових вимог до реєстру вимог кредиторів банку у сумі 24 487 827,05 грн., що відповідає порядку, визначеному Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (а.с. 97).

Оскільки Відповідач порушив свої зобов'язання за кредитним договором, у нього виникла заборгованість.

Провівши перерахунок заявленої до стягнення суми кредиту та процентів за користування кредитом, колегія суддів дійшла висновку, що з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню:

- заборгованість за неповернутим кредитом у сумі 147 080 800,00 грн.;

- заборгованості по процентах за користування кредитом у сумі 3 096 554,53 грн. з 01.03.2015 р. по 19.07.2015 р.

Крім суми основного боргу, Позивач також просив стягнути з Відповідача пеню за неповернутим кредитом у сумі 8 945 736,33 грн. та пеню за простроченими відсотками у сумі 451 477,83 грн.

Частиною 1 статті 229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

У силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з п. 5.5. Кредитного договору у випадку порушення строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати нарахованих процентів за користування ним та/або винагород банку позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від невчасно сплаченого платежу за кожен день прострочення. Пеня сплачується у національній валюті України за офіційним курсом гривні до валюти кредиту, встановленим НБУ на дату сплати.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" приписом ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Провівши перерахунок заявленої позивачем суми пені відповідно до подвійної облікової ставки НБУ та вимог ст. 232 ГК України, колегія суддів дійшла висновку, що з Відповідача підлягає стягненню пеня за неповернутим кредитом у сумі 8 945 736,33 грн. та пеня за простроченими відсотками у сумі 447 759,44 грн., тобто у меншій сумі, ніж заявлено Позивачем, оскільки ним не враховано п. 4.6. кредитного договору (в редакції договору про внесення змін від 22.12.2014 р.) щодо сплати позичальником процентів щомісячно в строк з 25-го числа по 5-те число місяця, наступного за поточним.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 8.2. Кредитного договору сторони погодили, що у випадку порушення строків (термінів) повернення кредиту або позичальник зобов'язаний сплатити суму заборгованості за кредитом, нарахованим процентам та іншим платежам згідно кредитного договору з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 30 (тридцять) процентів річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Провівши перерахунок заявленої до стягнення суми відсотків річних, нарахованих на заборгованість за неповернутим кредитом колегія суддів дійшла висновку, що в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими та з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню 30 % річних у сумі 4 472 868,16 грн.

Посилання Відповідача на одночасне застосування подвійних штрафних санкцій за одне й те ж порушення, якими він вважає пеню за несвоєчасне повернення кредиту (п. 8.1. Кредитного договору) та штраф за порушення повернення кредиту або процентів, що нарахований на підставі пункту 8.2. Кредитного договору, суд відхиляє, оскільки пунктом 8.2. Кредитного договору передбачений не штраф, а матеріальні втрати у розмірі 30 % річних, які мають іншу правову природу відповідно до ст. 625 ЦК України, ніж штрафні санкції.

На підставі викладеного та з урахуванням встановлених обставин у справі колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ПАТ "Банк "Київська Русь" підлягають частковому задоволенню.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з вищевикладеного колегія суддів зазначає, що апелянт не надав суду достатніх доказів в розумінні статті 33, 34 ГПК України, які б могли стати підставою для задоволення апеляційної скарги.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні господарського суду міста Києва повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами дослідженими в судовому засіданні.

Рішення Господарського суду міста Києва від 19 листопада 2015 року у справі № 910/22312/15 підлягає залишенню без змін.

Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції" на рішення Господарського суду міста Києва від 19 листопада 2015 року у справі № 910/22312/15 задоволенню не підлягає.

Судові витрати, згідно до ст. 49 ГПК України покласти на апелянта.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 1 ч.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Венчурні будівельно-технологічні інвестиції" на рішення Господарського суду міста Києва від 19 листопада 2015 року у справі № 910/22312/15 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 19 листопада 2015 року у справі № 910/22312/15 залишити без змін.

3.Справу № 910/22312/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 ГПК України.

Головуючий суддя М.Г. Чорногуз

Судді О.В. Агрикова

А.О. Мальченко