Постанова № 55480938, 02.02.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2016 р. Справа № 902/1115/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Розізнана І.В.

судді Грязнов В.В. ,

судді Мельник О.В.

при секретарі судового засідання Романчук М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Будпак-Постач" на рішення господарського суду Вінницької області від 06.10.2015 р. у справі № 902/1115/15 (суддя Маслій І.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт" (Донецька обл., м.Дружківка)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Будпак-Постач" (м. Вінниця)

про стягнення заборгованості 87 440,63 грн.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, представник за довіреністю від 29.01.2016р. №3;

відповідача - не з'явився;

Судом розяснено представнику права та обовязки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Моноліт" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з відповідача 87440, 63 грн. заборгованості, з яких: 50542, 40 грн. основна заборгованість, 7142,34 грн. пеня, 1467,61 грн. 3% річних, 28288, 28 грн. інфляційні втрати.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 06.10.2015 р. позов задоволено.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Будпак-Постач" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт" 50542,40 грн. - основного боргу, 7142,34 грн. пені, 1467,61 грн. 3% річних, 28288, 28 грн. індексу інфляції та 1827,00 грн. - судового збору.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами, тому дійшов до висновку про задоволення позову.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Будпак-Постач" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду, прийняти нове рішення, яким позов задоволити частково; стягнути з відповідача на користь позивача 40482,63 грн. боргу, 6000 грн. пені, 1390,47 грн. 3% річних, 18918,17 грн. індексу інфляції та 913,50 грн. судового збору.

В обґрунтування своєї позиції скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що згідно п. 2.2. договору датою відгрузки товару рахується дата зазначена в штемпелі, що представляється станцією відправника в залізничний накладній. Датою поставки рахується дата вказана у залізничній накладній отримувача. Так, у відповідача наявна лише одна залізнична накладна з відміткою станції відправника 24.10.2014р. маса вантажу 68700 тон, номер вагону №65285884. Саме вказана поставка вбачається із рахунку №221001 від 22.10.2014р. наданого позивачем де також вказано 69000 тон на суму 19340 грн. та в накладній №241001 від 24.10.2014р. на суму 196482 грн. 68700 тон також зазначено і номер вагону №65285884. Інших поставок залізничним транспортом між позивачем та відповідачем не відбувалось. Скаржник визнає, що за вказану поставку було здійснено частковий розрахунок, а саме, за вказану поставку 22.10.2015р. було оплачено 90000 грн. у виписці банку ПАТ КВ "Стандарт" міститься посилання на призначення платежу за вугілля, згідно рахунку №221001 від 22.10.2014р. В подальшому, 13.11.2014р. було оплачено 10000 грн., 25.11.2014р ще 10000 грн., що вбачається із виписки банку ПАТ КВ "Стандарт" та 09.04.2015р. ще 40000 грн., згідно платіжного доручення №61. Отже, загальна сума проплат склала 150000 грн. із 196 482 грн., тому реальна заборгованість, згідно договору поставки від 16.10.2014р. №1610-14, складає 46 482 грн. Інші 4060 грн. це недоплачені кошти за поставкою на суму 89060,40 грн., яка не відбувалась на підставі договору поставки від 16.10.2014р. №1610-14, а була проведена згідно рахунку від 17.10.2014р. №171001 на суму 97240 грн. на підставі накладної від 17.10.2014р. №171001 у кількості 31,140 тон вартістю 89060,40 грн. автомобільним транспортом за яку було сплачено 20.10.2015р. згідно виписки банку ПАТ КВ "Стандарт" 30000грн. та в якій міститься посилання на рахунок від 17.10.2014р. №171001 та 22.10.2015р., згідно виписки банку ПАТ КВ "Стандарт" 55000 грн. в якій містить посилання на рахунок від 17.10.2014р. №171001, всього 85000 грн.

Отже, як вказує скаржник, оскільки судом першої інстанції невірно визначена сума основного боргу, тому пеня, 3% річних, інфляційні втрати задоволено у більшому розмірі.

Скаржник також зазначає, що підставою заявленого позову є договір поставки від 16.10.2014р. №1610-14. До початку розгляду справи позивач не змінював підстав позову, отже, стягнувши з відповідача 50542 грн., суд першої інстанції самостійно змінив підстави позову, що є грубим порушення процесуального законодавства, адже зміна підстав позову це виключне право позивача, яке може бути здійснено лише до початку розгляду справи по суті.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Моноліт" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. №1740/16 від 21.01.2016р.), в якому позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.12.2015р. скаржнику поновлено строк на апеляційне оскарження, апеляційну скаргу прийнято до провадження.

В судовому засіданні 02.02.2016р. представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник скаржника в судове засідання 02.02.2016р. не з'явився, хоча про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Надіслав на адресу суду телеграму (вх. №2985/16 від 01.02.2016р.), в якій просить суд відкласти розгляд справи, у зв'язку з перебуванням представника у відрядженні.

Розглянувши клопотання скаржника про відкладення розгляду справи, заслухавши думку позивача, суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18, від 26.12.2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що представництво в господарському процесі не обмежується певним колом осіб, тому відповідач зобовязаний добросовісно користуватися своїми процесуальними правами та забезпечити явку свого представника в судове засідання, таким представником може бути сам керівник, головний бухгалтер, бухгалтер, інші працівники підприємства або представники на підставі доручення, які не перебувають з ним у трудових відносинах. Відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності обставин, які б унеможливлювали вирішення справи без участі його представника, а тому в задоволенні клопотання слід відмовити.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом, між товариством з обмеженою відповідальністю "Моноліт" та товариством з обмеженою відповідальністю "Будпак-Постач" було укладено договір поставки від 16.10.2014р. №1610-14 (а.с. 11-12).

Відповідно до п. 1 договору продавець зобовязується поставити, а покупець прийняти та оплатити вугілля на умовах цього договору.

Згідно п.2 договору кількість, якість, ціна та марка, поставленого вугілля зазначаються в специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 1.4. договору загальна сума договору складається з сум усіх специфікацій, які є невід'ємною частиною даного договору. До договору долучена специфікація №1 від 16.10.2014р.

Продавець постачає вугілля залізничним транспортом на підставі "Інкотермс- 2000" (п. 2.1 договору).

Згідно п. 3.2 договору покупець зобовязується оплатити кожну партію вугілля шляхом банківського переказу грошових коштів на рахунок продавця: - заліз. тариф передоплата 100%; - вугілля 50% сплата по факту відвантаження, що підтверджуються накладними, наступні 50% вартості вугілля сплачуються впродовж одного банківського дня з моменту отримання покупцем.

Пунктом 4.4 договору передбачено, що на підставі первісних документів сторони щомісячно, до 5 числа, наступного місяця за розрахунковим, проводять звірку взаєморозрахунків за даним договором, яка оформляється двохстороннім актом.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв 99,840 тонн вугілля на загальну суму 285 542,40 грн., що підтверджується накладними № 171001 від 17.10.2014 р. та № 241001 від 24.10.2014 року, які підписані сторонами та скріплені їх печатками (а.с. 18-19).

Також, згідно накладної №301001 від 30.10.2014р., яка підписана сторонами та скріплена їх печатками, позивач поніс залізничні витрати на загальну суму 9232, 80 грн. (а.с.20).

01.12.2014 року між сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків, яким зафіксовано заборгованість відповідача перед позивачем на суму 90 542,40 грн. (а.с. 14).

09.04.2015 року відповідач частково розрахувався з позивачем на суму 40000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №61.

Враховуючи те, що відповідач повністю не розрахувався за поставлений товар, за відповідачем рахується заборгованість перед позивачем в сумі 50 542,40 грн.

Судом апеляційної інстанції зазначається, що ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавcтва, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зобов'язанням, відповідно до ст. 509 ЦК України - є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Аналогічні правила встановлює ст.174 Господарського кодексу України (надалі в тексті - ГК України).

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1ст.655 ЦК України).

Обов'язок оплати отриманого товару закріплено і в ст.ст. 691, 692 ЦК України, які передбачають, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Колегія суддів зазначає, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного договору поставки № 1610-14 від 16.10.2014р. Позивач, на виконання умов договору, поставив відповідачу товар, що підтверджується накладними, які наявні в матеріалах справи.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 вказаної норми передбачені обов'язкові реквізити первинних документів, а саме: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки продукції згідно договору.

Оцінюючи надані позивачем видаткові накладні, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що вони відповідають наведеним вище вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Отже, враховуючи те, що відповідач зобов'язання щодо повної оплати поставленого товару, у строк встановлений у договорі, не виконав, розрахувавшись лише частково, а також те, що на час розгляду справи відповідачем не надано доказів повної оплати вартості отриманого товару, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підтвердженні належними доказами та підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому, судом апеляційної інстанції не приймаються доводи скаржника стосовно того, що сума основного боргу значно менша ніж та, яка встановлена у рішенні суду, оскільки в порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України скаржник не довів, в тому числі з посиланням на відповідні докази, тих обставин, на які він посилається.

При цьому, посилання скаржника на те, що товар постачався не залізничним транспортом, як передбачено договором, а автомобільним, судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги, як обставини, що свідчать про існування між сторонами інших відносин, оскільки як вбачається з даних, що містяться в накладних, то вони співпадають між собою в показниках найменування товару та його вартості, існування домовленостей сторін щодо інших правовідносин відповідачем не доведено. В свою чергу представник позивача в судовому засіданні пояснив поставку частини вугілля автомобільним транспортом обмеженістю вмістимості залізничного вагону, що призвело до того, що основна кількість вугілля в кількості 68 700 кг була поставлена залізничним транспортом, а інша частина 31140 кг забиралась самовивозом автомобільним транспортом відповідача.

Отже, враховуючи викладене суд вважає, що відповідачем вчинені конклюдентні дії, що виразили його волю на зміну умов договору в частині транспортування товару, зокрема, прийняття товару та його часткова оплата.

Судом апеляційної інстанції зазначається, що пунктом 6.1 договору сторони передбачили, що в разі недотримання строків оплати продукції вказаних в п. 3.2 договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості не оплаченої суми.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмір 7142,34 грн. грн. нарахованої за загальний період з 11.11.2014р. по 11.05.2015 р., обґрунтовані, а тому є такими, що правомірно задоволенні судом першої інстанції.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (Постанова Верховного суду України від 12.12.11р. в справі №07/238-10).

Судова колегія вважає позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 1467,61 грн., та інфляційних втрат в сумі 28 288,28 нарахованих за загальний період з 11.11.2014 року по 01.07.2015 року, законними та обґрунтованими, такими, що правомірно задоволенні господарським судом в межах позовних вимог.

Судовою колегією не встановлено порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, а тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга і які не розглянуті судом першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Будпак-Постач" на рішення господарського суду Вінницької області від 06.10.2015 р. у справі № 902/1115/15 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

3. Справу повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Мельник О.В.