Постанова № 55480891, 25.01.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2016 р. Справа № 917/7/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І., суддя Барбашова С.В.

при секретарі Крупа О.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2

третьої особи - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "Інвестиційна компанія "Полтаважитлобуд" (вх. № 5815 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 09.11.15 р. у справі № 917/7/14

за позовом Управління з питань комунального майна та земельних відносин Виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області

до ТОВ "Інвестиційна компанія "Полтаважитлобуд", м. Полтава

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтава

про дострокове розірвання договору оренди нерухомого майна, стягнення грошових коштів у сумі 18509,18 грн. та зобов'язання відповідача повернути орендовану будівлю

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 09.11.2015 р. у справі № 917/7/14 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Полтаважитлобуд" на користь Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради 51625,76 грн. основного боргу, 5021,08 грн. пені, 7,96 грн. річних, 1443,33 грн. витрат зі сплати судового збору. Припинено провадження у справі в частині позовних вимог про дострокове розірвання договору оренди № 17 від 17.05.2013 р. та зобов'язання відповідача повернути орендовану будівлю. В іншій частині у позові відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позовні вимоги в частині стягнення 51625,76 грн. орендної плати є обґрунтованими та підлягають задоволенню. В іншій частині стягнення орендної плати судом відмовлено, оскільки, 09.01.2014 р. набрало законної сили рішення господарського суду Полтавської області від 24.12.2014 р. у справі № 917/2002/14, яким скасовано свідоцтво про право власності територіальної громади м. Лубни в особі Лубенської міської ради на нерухоме майно, розташоване за адресою: Полтавська область, м. Лубни, вул. Монастирська, 11. В частині стягнення пені суд вважає правомірним нарахування за період з 28.05.2013 р. 12.03.2015 р. (поетапно по кожному платежу) на суму загальну суму 5021,08 грн. Стосовно стягнення 3 % річних суд з посиланням на п. 5.6. договору та ч. 5 ст. 254 ЦК України вважає правомірним суму стягнення 3% річних у розмірі 7,96 грн., в іншій частині судом відмовлено, та ін.

Відповідач звернувся з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Полтавської області від 09.11.2015 р., в якій просить рішення скасувати. Прийняти нове рішення, яким договір № 7 від 16.06.2010 р. та договір № 17 від 17.05.2013 р. оренди нерухомого майна за адресою: м. Лубни, вул. Монастирська, 11, визнати недійсними, як укладені орендодавцем шляхом омани другої сторони. У задоволенні позовних вимог Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради відмовити в повному обсязі, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі, та ін.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.

18.01.2016 р. представник третьої особи звернувся до суду з клопотанням, в якому просив у зв'язку із відсутністю коштів на відрядження розгляд справи здійснювати без його участі. Крім того, підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі.

Третя особа у призначене судове засідання не зявилася. Враховуючи факт належного повідомлення третьої особи про час та місце розгляду апеляційної скарги, та заявлене клопотання про розгляд справи без його участі, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 17 травня 2013 року між Управлінням з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Інвестиційна компанія Полтаважитлобуд (орендар) укладений договір № 17 оренди обєкту нерухомого комунального майна, що перебуває у власності територіальної громади м. Лубни (далі договір).

Згідно з п. 1.1, п. 2.1 договору, орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно: нежитлову будівлю загальною площею 196,5 кв. м., вартістю 127953,00 грн., яка знаходиться за адресою: Полтавська область, м. Лубни, вул. Монастирська, 11.

Пунктом 12.1. договору передбачено, що договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, - до 17.04.2016 р. включно.

Згідно з актом приймання - передачі нежитлової будівлі в оренду від 17.05.2013 р. зазначена будівля передана відповідачу (т. 1 а. с. 16).

Пунктом 5.2. договору визначено, що розмір орендної плати за перший місяць оренди складає 2559,06 грн. з ПДВ з урахуванням індексу інфляції за кожен наступний місяць.

Відповідно до пункту 5.3. договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається орендодавцем з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць, й відображається в рахунку.

Згідно з пунктом 5.6. договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків його господарської діяльності в безготівковому порядку на розрахункові рахунки, вказані орендодавцем, не пізніше 25-го числа поточного (розрахункового) місяця.

Відповідно до пункту 7.2.1. договору відповідач зобов'язався своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату на рахунок Управління.

У позовній заяві позивач зазначає, що з червня 2013 року відповідач припинив сплачувати орендну плату.

Позивач зазначає, що 09.08.2013 р. Управління з питань комунального майна та земельних відносин Виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області звернулося до відповідача з листом № 01-13/804, у якому запропоновано погасити заборгованість у розмірі 5123,24 грн. з орендної плати за період з 01.06.2013 р. о 01.08.2013 р. у добровільному порядку.

12.09.2013 р. позивач повторно звернувся до відповідача з листом № 01-13/967, в якому повідомив останнього про заборгованість з орендної плати в розмірі 7682,30 грн. за три місяці використання орендованої будівлі. Також, відповідачу в порядку передбаченому ч. 1 ст. 782 ЦК України запропоновано з'явитися до позивача для фактичної передачі орендованої будівлі, підписання акту приймання - передачі та погашення в добровільному порядку існуючої заборгованості з орендної плати.

Однак відповідач заборгованість не сплатив.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

В процесі розгляду справи позивач у даній справі звернувся до суду з позовною заявою (з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог, які прийняті судом), просив стягнути з відповідача 71593,46 грн. з яких: 59489,72 грн. заборгованості з орендної плати (за період 01.06.2013 р. - 12.03.2015 р.), 12058,83 грн. пені, 44,91 грн. - 3% річних, посилаючись на те, що в цей період майно перебувало у власності позивача, інші позовні вимоги просив залишити без розгляду (т. 2 а. с. 13-14).

З матеріалів справи вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що позовні вимоги в частині стягнення 51625,76 грн. орендної плати є обґрунтованими та підлягають задоволенню. В іншій частині стягнення орендної плати судом відмовлено, оскільки, 09.01.2014 р. набрало законної сили рішення господарського суду Полтавської області від 24.12.2014 р. у справі № 917/2002/14, яким скасовано свідоцтво про право власності територіальної громади м. Лубни в особі Лубенської міської ради на нерухоме майно, розташоване за адресою: Полтавська область, м. Лубни, вул. Монастирська, 11. В частині стягнення пені суд вважає правомірним період з 28.05.2013 р. 12.03.2015 р. (поетапно по кожному платежу) на суму загальну суму 5021,08 грн. Стосовно стягнення 3 % річних суд з посиланням на п. 5.6. договору та ч. 5 ст. 254 ЦК України вважає правомірним суму стягнення 3% річних у розмірі 7,96 грн., в іншій частині судом відмовлено, та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, у звязку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого у справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України, визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено господарським судом першої інстанції, рішенням Лубенської міської ради Полтавської області від 17.08.2004 р. Про прийом до власності Лубенської територіальної громади будівель та споруд військового містечка, у власність територіальної громади міста Лубни прийнято будівлі та споруди військового містечка № 36, яке розташоване у місті Лубни. Зобов'язано фонд комунального майна та юридичний відділ підготувати і видати правовстановлюючі документи на вищевказані споруди територіальній громаді м. Лубни в особі Лубенської міської ради (т. 1 а. с. 171).

Згідно з п. 6, 12, 13 рішенням Виконавчого комітету Лубенської міської ради № 209 від 25.08.2004 р. визнано власником службового приміщення загальною площею 188 кв. м., сховища загальною площею 61 кв. м. та туалету загальною площею 2 кв. м. за адресою м. Лубни, вул. К Маркса,11 - територіальну громаду м. Лубни в особі Лубенської міської ради. Зобов'язано Фонд комунального майна оформити правоустановчі документи на вищезазначене майно. Зобов'язано юридичний відділ підготувати та видати свідоцтво на право власності територіальній громаді м. Лубни в особі Лубенської міської ради (т. 1 а. с. 169-170).

Згідно зі свідоцтвом Виконавчого комітету Лубенської міської ради на право власності ОСОБА_2 САА № 821853 від 22.11.2004 р., службове приміщення, сховище, туалет, які знаходяться за адресою: м. Лубни Полтавської області, вул. Карла Маркса,11, належать територіальній громаді м. Лубни Полтавської області в особі Лубенської міської ради і відносяться до комунальної власності. Об'єкт в цілому складається зі службового приміщення загальною площею 188 кв.м., сховища загальною площею 61 кв. м. та туалету загальною площею 2 кв. м. (т. 1 а. с. 172).

Вищезазначене майно зареєстровано КП Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації 24.02.2010 р. за адресою: Полтавська обл., вул. Монастирська (вул. ОСОБА_3), 11 за територіальною громадою м. Лубни Полтавської області в особі Лубенської міської ради, реєстраційний номер 29780034, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24.02.2010 р. та інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно (т. 1 а. с. 89- 90).

Рішенням Лубенської міської ради від 26.06.2008 р. вулиця Карла Маркса перейменована на вулицю Монастирську (т. 1 а. с. 174).

Рішенням Лубенської міської ради від 24.06.2011 р. право управляти комунальною власністю м. Лубни делеговано Управлінню з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області (т. 1 а. с. 23).

Відповідно до п. 2.1.14 Положення про Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради, Управлінню делеговані права здійснення регіональної політики у сфері управління комунальною власністю, орендних відносин та приватизації, підготовку та укладення договорів (т. 1 а. с. 24-27).

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріали справи свідчать, що 17.05.2013 р. між Управлінням з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Інвестиційна компанія Полтаважитлобуд (орендар) укладений договір № 17 оренди обєкту нерухомого комунального майна, що перебуває у власності територіальної громади м. Лубни.

Актом приймання - передачі нежитлової будівлі в оренду від 17.05.2013 р. зазначена будівля передана Товариству з обмеженою відповідальністю Інвестиційна компанія Полтаважитлобуд (т. 1 а. с. 16).

Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Як свідчать матеріали справи, 13.03.2015 р. об'єкт оренди повернутий актом приймання передачі (т. 2 а. с. 91).

В період з 17.05.2013 р. по 13.03.2015 р. відповідач фактично використовував об'єкт оренди на підставі умов договору оренди.

Предметом розгляду у даній справі є спір між сторонами щодо стягнення заборгованості з орендної плати, нарахованої пені згідно з умовами вищезазначеного договору оренди № 17 від 17.05.2013 р. та річних.

Як свідчать матеріали справи, відповідач звернувся до позивача з листами від 03.07.2013 р., від 16.08.2013 р., в яких просив зарахувати в рахунок орендної плати за червень-липень та серпень-вересень 2013 р. частку вартості зроблених поліпшень орендованого майна (т. 1 а. с. 131-132).

З доданих до матеріалів цієї справи документів вбачається, що у лютому 2014 р. ТОВ "Інвестиційна компанія "Полтаважитлобуд" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з до Управління з питань комунального майна та земельних відносин Виконавчого комітету Лубенської міської ради суми здійснених невід'ємних поліпшень нежитлової будівлі по вул. Монастирській, 11 та визнання договору оренди № 7 від 16.06.2010 р. та договору оренди № 17 від 17.05.2013 р. недійсними.

Внаслідок розгляду справи № 917/364/14, рішенням місцевого господарського суду від 19.05.2015 р. та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.07.2015 р. стягнуто з Управління з питань комунального майна та земельних відносин Виконавчого комітету Лубенської міської ради вартість здійснених ТОВ "Інвестиційна компанія "Полтаважитлобуд" поліпшень орендованого майна, в частині вимог про визнання договорів оренди недійсними відмовлено повністю.

Проте, 10.11.2015 р. постановою Вищого господарського суду України у справі № 917/364/14 касаційна скарга Управління з питань комунального майна та земельних відносин Виконавчого комітету Лубенської міської ради задоволена та прийнято нове рішення, яким рішення попередніх інстанцій скасовані повністю в частині стягнення вартості поліпшень, в іншій частині рішення залишені без змін.

Згідно з ч. З ст. 35 ГПК України обставини, що встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, під час розгляду однією справи, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з ст. ст. 12, 13 Закону України Про оренду державного та комунального майна, договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору. Передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Стаття 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна вказує на основні обов'язки орендаря, зокрема орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

У відповідності до ст. 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Згідно з ст. 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Пунктом 5.5. спірного договору передбачено, що орендна плата нараховується та сплачується орендарем, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. У разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження, або банкрутства орендаря, орендна плата нараховується та сплачується по день підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

Згідно з п. 5.6. договору, орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків його господарської діяльності в безготівковому порядку на розрахункові рахунки, зазначені орендодавцем, не пізніше 25-го числа поточного (розрахункового) місяця.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 10.2. договору, за порушення строків та розмірів сплати орендної плати, передбачених цим договором та рахунками орендодавця, орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день затримки платежу протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Твердження відповідача, що орендар повинен бути звільнений від сплати орендної плати, оскільки обєкт оренди не міг бути використаний останнім, оскільки на момент укладення договору оренди майно перебувало в занедбаному, аварійному стані, не підтверджується матеріалами справи.

В ч. 6 ст. 762 ЦК України зазначено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

В постанові Харківського апеляційного господарського суду від 28.07.2015 р. у справі № 917/364/14 за участю тих же сторін встановлено, що була проведена реконструкція спірного нерухомого майна, що підтверджується актом приймання - передачі виконаних робіт від 16.09.2010 р., актом здачі приймання проектно-вишукувальної, науково-технічної продукції від 15.07.2010 р., актом приймання виконаних підрядних робіт за липень 2010 р., актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт від 07.05.2013 р. (т. 1 а. с. 110-131; т. 2 а. с. 5).

А отже, до укладення договору оренди № 17 від 17.05.2013 р. спірне нерухоме майно було реконструйоване.

Пунктом 2.3 спірного договору передбачено, що опис технічного стану обєкта оренди на дату передачі орендареві, його склад, зазначаються в акті приймання-передачі обєкта оренди.

В акті приймання - передачі нежитлової будівлі в оренду від 17.05.2013 р. підписаного відповідачем без заперечення зазначено, що технічний стан нежитлової будівлі є задовільним (т. 1 а. с. 16).

Згідно з ч. 5 ст. 762 ЦК України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За червень 2013 р. грудень 2014 р. відповідач мав сплатити позивачу 51625,76 грн. орендної плати, проте оплати не здійснив.

При цьому, доводи відповідача щодо зменшення орендної плати у звязку зі здійсненням ремонту та з урахуванням вартості відповідних поліпшень орендованого майна не може бути прийняті до уваги, оскільки між сторонами відсутня відповідна домовленість і відповідач не надав доказів звернення до позивача щодо здійснення заліку взаємних однорідних вимог щодо грошових зобовязань.

Таким чином, відповідач повинен сплатити орендну плату з червня 2013 р. по грудень 2014 р. в розмірі 51625,76 грн. орендної плати.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до умов зазначеного договору позивачем нараховано відповідачеві до сплати 12058,83 грн. пені за період 26.05.2013 р. 12.03.2015 р. (т.2 а.с.17-19).

Суд першої інстанції вірно зазначив, що пеня нарахована позивачем не за кожний місяць прострочення, а на загальну заборгованість, при нарахуванні пені позивачем не враховані наступні положення чинного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

Згідно з ч. 5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таким чином, нарахування пені є вірним за період 28.05.2013 р. 12.03.2015 р. (поетапно по кожному платежу) на загальну суму 5021,08 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо іншого розміру не встановлено договором або законом.

При розрахунку 3 % річних (т. 1 а. с. 21) за кожен місяць боргу позивачем брався період заборгованості з 1 по 30 (31) число місяця, але п. 5.6 договору передбачено, що відповідач мав проводити оплату не пізніше 25 числа поточного (розрахункового) місяця.

Враховуючи п. 5.6 договору та ч. 5 ст. 254 ЦК України судом першої інстанції здійснено вірний розрахунок стягнення 3% річних, який становить 7,96 грн., нарахованих за період: 26.06.2013 р. 30.06.2013 р. на зобовязання червня 2013 р., 26.07.2013 р. 31.07.2013 р. на зобовязання липня 2013 р., 27.08.2013 р. 31.08.2013 р. на зобовязання серпня 2013 р., 26.09.2013 р. 30.09.2013 р. на зобовязання вересня 2013 р., 26.10.2013 р. 31.10.2013 р. на зобовязання жовтня 2013 р., 26.11.2013 р. 30.11.2013 р. на зобовязання листопада 2013 р., 26.12.2013 р. 31.12.2013 р. на зобовязання грудня 2013 р.

Враховуючи викладене, законними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача орендної плати в розмірі 51625,76 грн. з червня 2013 р. по грудень 2014 р., 5021,08 грн. пені за період 28.05.2013 р. 12.03.2015 р. (поетапно по кожному платежу) та 3% річних в сумі 7,96 грн. за прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання.

Стосовно доводів заявника скарги, що позивач не мав право здавати об'єкт оренди - нежитлову будівлю по вул. Монастирській, 11 в м. Лубни в оренду, вбачається, що 04.09.2003 р. на підставі акту приймання-передачі Лубенській міській раді під охорону та тимчасове використання передані будівлі та споруди військового містечка № 36, які розташовані по вул. Монастирській, 11 в м. Лубни.

Акт від 04.09.2003 р. не містить жодних обмежень чи заборон для Лубенської міської ради у здійсненні своїх повноважень як охоронця та користувача майна, тому об'єкти, які передані під охорону могли бути здані в оренду без отримання будь яких дозволів на те.

17.06.2013 р. господарським судом Полтавської області прийнято рішення у справі № 917/513/13 за позовом Полтавського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Лубенської міської ради, яким визнано недійсним з моменту прийняття рішення Лубенської міської ради Полтавської області від 17.08.2004 р. Про прийом до власності Лубенської територіальної громади будівель та споруд військового містечка в частині прийняття у власність та видачі правовстановлюючих документів на будівлі та споруди військового містечка № 36 (т. 1 а. с. 65-68). Зазначене рішення залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.09.2013 р. (т. 1 а. с. 69-75).

При цьому, як свідчать матеріали справи згідно з рішенням господарського суду Полтавської області від 24.12.2014 р., що набрало чинності 09.01.2014 р. у справі № 917/2002/14 скасовано Свідоцтво про право власності на будівлю по вул. Монастирській, 11. Державна реєстрація права власності на вказану будівлю скасована 12.03.2015 року.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову в частині стягнення заборгованості з орендної плати за період до 09.01.2014 р.

Доводи апеляційної скарги, що договір оренди, на підставі якого нарахована заборгованість вчинений внаслідок омани, шляхом замовчування орендодавцем обставин, що мають істотне значення для справи не відповідають дійсності, оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 230 ЦК України обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

На час укладання спірного договору оренди № 17 від 17.05.2013 р. свідоцтво про право власності за Лубенської міською радою на нежилу будівлю по вул. Монастирській, 11 було дійсне, державна реєстрація не була скасована.

Відповідно до п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Жодних доказів доведення факту обмани відповідачем не надано, також відсутні докази наявності умислу в діях позивача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Натомість судовими рішенням у справі № 917/364/14 нерухоме майно, яке було обєктом оренди за договором № 17 від 17.05.2013 р., належало на момент укладення договору оренди до комунальної власності територіальної громади м. Лубни.

Відповідно до п. 2.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішенням суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

У пункті 2.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 12 Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна розяснено, що з урахуванням змісту статті 236 ЦК України і частини третьої статті 207 ГК України зобов'язання за визнаним недійсним договором оренди припиняються на майбутнє.

З огляду на викладене, визнання недійсним договору оренди № 17 від 17.05.2013 р. не впливає на зобовязання відповідача сплатити борг з орендної плати з попередні періоди, оскільки зобов'язання цим договором можуть бути припинені лише на майбутнє.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Полтавської області від 09.11.15 р. у справі № 917/7/14 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Полтавської області від 09.11.15 р. у справі № 917/7/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 01.02.2016 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Барбашова С.В.