Постанова № 55480807, 03.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2016 р. Справа№ 927/878/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі Петрик М.О.

за участю представників:

від позивача: Коваль І.Ю. - представник за довіреністю від 30.11.2015 року;

від відповідача: не з'явились,

розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Аромат»

на рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2015 року

у справі № 927/878/15 (суддя - Саванчук С.О.)

за позовом Державного підприємства «Чайка»

до Дочірнього підприємства «Аромат»

про стягнення 1 001 991, 83 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Чайка» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Дочірнього підприємства «Аромат» про стягнення 1 001 991, 83 грн. заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем оплати за поставлену позивачем продукцію за договором на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 29/12/1м від 29.12.2014 року.

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.10.2015 року позов задоволено частково.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2015 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що надані позивачем видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, а також приймальні квитанції не мають доказової сили, оскільки в матеріалах справи відсутні довіреності на особу, яка отримує товар.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2015 апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Аромат» прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю. та призначено до розгляду на 20.01.2016 року.

У судове засідання 20.01.2016 року представник відповідача не з'явився, однак, через відділ документального забезпечення суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні 20.01.2016 року заперечував проти відкладення розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 року задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та відкладено розгляд справи до 03.02.2016 року.

Представник позивача у судовому засіданні 03.02.2016 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача у судове засідання 03.02.2016 року не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 29.12.2014 року між Державним підприємством «Чайка» (далі - продавець) та Дочірнім підприємством «Аромат» філії «Ніжинський міськмолзавод» (далі - покупець), укладено договір на закупівлю сільськогосподарського продукції (сировини) від 29.12.2014 № 29/12/1м (далі - договір), відповідно до умов пунктів 1.1, 1.2 якого продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, передати у власність покупця сільськогосподарську продукцію (сировину - молоко коров'яче) власного виробництва, що відповідає вимогам ДСТУ № 3662-97 (далі-товар), а покупець, у свою чергу, зобов'язується прийняти та оплатити такий товар. Перехід права власності від продавця до покупця здійснюється після повного та фактичного закінчення процедури приймання товару за місцезнаходженням виробничих потужностей покупця, підписання всіх необхідних документів та наявності відмітки покупця про прийом товару на товарно-транспортній накладній.

Згідно з пунктом 3.1.3 договору, продавець взяв на себе обов'язок на підставі товарно-транспортних накладних передавати у власність покупцю товар (молоко і молочні продукти в перерахунку на молоко за базисним вмістом жиру та білку), що відповідає за якістю чинним стандартам, технічним умовам ветеринарним і санітарним вимогам, за цінами встановленими у протоколі погодження ціни.

Умовами пунктів 7.1, 7.2 договору визначено, що договір діє з моменту підписання сторонами до 31.12.2016, але, у будь-якому випадку, до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору, позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 2 871 380, 53 грн., що підтверджується наданими у матеріали справи спеціалізованими товарними накладними та приймальними квитанціями, які підписані у двосторонньому порядку уповноваженими представниками сторін.

Крім того, на підтвердження отримання відповідачем товару на суму 2 871 380, 53 грн., до матеріалів справи надані видаткові накладні, які скріплені підписами представників сторін, що оцінюється колегією суддів як підтвердження відповідачем, фактів вчинення господарських операцій з поставки товару.

Також, в якості доказу передання відповідачу товару, позивачем надані податкові накладні, які підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість, згідно з вищезазначеними видатковими накладними.

Відповідно до пунктів 201.1, 201.4., 201.6., 201.7. статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Зважаючи не викладене, колегією суддів оцінені вищезазначені податкові накладні, які складені позивачем, як доказ відображення позивачем господарських операцій за спірними видатковими накладними у своїх податкових зобов'язаннях.

Оплату товару, покупець проводить по договірним цінам, що визначаються у відповідному протоколі погодження ціни, який є невід'ємною частиною даного договору. Протокол погодження ціни повинен бути підписаний стороною, яка його отримала, не пізніше 5 робочих днів з моменту його отримання. Розрахунки за товар здійснюються не пізніше 7 банківських днів з дати отримання товару покупцем, шляхом безготівкового розрахунку безпосередньо між сторонами (пункти 2.1, 2.5 договору).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач за отриманий товар розрахувався частково на загальну суму 1 980 000, 00 грн., що підтверджується довідкою Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"

Враховуючи зазначене, позивач звернувся до суду першої інстанції із позовом про стягнення з відповідача 891 380, 53 грн. заборгованості за поставлений товар.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач, посилаючись на Інструкцію про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1999 № 99 зазначає, що надані позивачем видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та приймальні квитанції не мають доказової сили, оскільки в матеріалах справи відсутні довіреності на отримання товару.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ст. 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, видаткові накладні та прийомні квитанції скріплені не тільки підписом головного бухгалтера відповідача, але й печаткою підприємства.

Так, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів звернення до правоохоронних органів із заявою про неправомірне використання чи викрадення печатки підприємства.

Крім того, колегія суддів зазначає, що посилання апелянта на Інструкцію про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1999 № 99 є безпідставними, оскільки остання втратила чинність 30.09.2014 року згідно наказу Міністерства фінансів України № 987.

Згідно з частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач доказів повної оплати отриманого товару не надав, а тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення основної суми заборгованості.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивач заявив до стягнення 3% річних у розмірі 2 840, 59 грн. та пеню 53 730, 73 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних наданий позивачем, колегія суддів зазначає, що він є обгрунтовано вірним, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні в частині стягнення 3% річних у сумі 2 840, 59 грн. у повному обсязі.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання. Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 4.2 договору за несвоєчасне, понад встановлений даним договором строк, проведення розрахунків за прийнятий товар, продавець вправі вимагати від покупця сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок пені наданий позивачем, колегія суддів приходить до висновку, що він є арифметично вірним, а тому суд першої інстанції обгрунтвоано задовольнив позовні вимоги про стягнення 53730,73 грн. пені у повному обсязі.

До того ж, позивач на підставі статті 231 Господарського кодексу України, просить суд стягнути з відповідача 7 % штрафу, який за розрахунком позивача складає 54 039, 98 грн.

Відповідно до абзацу 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, зокрема, за порушення строків виконання зобов'язань стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Аналогічної позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 04.02.2014 року.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що ч. 2 ст. 231 ГК України застосовується у разі прострочення виконання негрошового зобов'язання.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, позивач просить суд стягнути 7 % штрафу за несвоєчасну оплату вартості товару.

Отже, у даному випадку зобов'язання відповідача перед позивачем щодо оплати поставленого товару є грошовим зобов'язанням.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для нарахування 7% штрафу відсутні, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог у зазначеній частині.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2015 року у справі № 927/878/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Аромат» на рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2015 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2015 року у справі № 927/878/15 - без змін.

3. Матеріали справи № 927/878/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко