Постанова № 55480799, 02.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2016 р. Справа№ 911/3786/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

за участю представників cторін:

позивача: Шевельова А.С., довіреність б/н від 04.01.2016,

відповідача: Давидова Д.О., довіреність № 1 від 30.10.2015.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ТІС"

на рішення Господарського суду Київської області від 02.11.2015

у справі № 911/3786/15 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БСК Транс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ТІС"

про стягнення 130589,29 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БСК Транс" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ТІС" про стягнення 130589,29 грн., з яких: 88 000,00 грн. основного боргу, 21 681,83 грн. пені, 19 793,56 грн. інфляційних втрат та 1 113,90 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду Київської області від 02.11.2015 у справі №911/3786/15 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ТІС" (08292, Київська обл., м. Буча, вул. Кірова, 144, код 35917260) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БСК Транс" (03170, м. Київ, вул. Перемоги, 20, код 37310451) - 88000 (вісімдесят вісім тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 21129 (двадцять одну тисячу сто двадцять дев'ять) грн. 44 коп. пені, 1079 (одну тисячу сімдесят дев'ять) грн. 42 коп. 3 % річних, 19494 (дев'ятнадцять тисяч чотириста дев'яносто чотири) грн. 50 коп. інфляційних втрат та 2594 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто чотири) грн. 07 коп. судового збору.

У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ТІС" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського Київської області від 02.11.2015 у справі №911/3786/15 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував і порушив норми матеріального та процесуального права.

Крім того, в апеляційній скарзі відповідач посилається на Постанову Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 р. № 207 "Про затвердження Переліку документів, необхідних для перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні", відповідно до якої: водій юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, повинен мати такі документи:

- фотокопію ліцензії, засвідчену автомобільним перевізником, або ліцензійну картку;

- товарно-транспортну накладну;

- посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії і талон, що додається до посвідчення;

- реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленному порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом;

- талон про проходження державного технічного огляду;

- поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

При цьому водій юридичної особи повинен мати також дорожній лист з відмітками про проведення передрейсових медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.

Скаржник зазначив, що жодних копій або оригіналів для огляду, ліцензій на перевезення (ліцензійних карток), полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ні йому, ні іншим уповноваженим особам відповідача надано не було.

Також апелянтом вказано, з посиланням на постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", про необхідність відкладення розгляду справи у суді першої інстанції для всебічного та повного з'ясування обставин у справі та зазначено про грубе порушення статті 43 ГПК України.

Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу просив апеляційний господарський суд рішення Господарського суду Київської області від 02.11.2015 у справі №911/3786/15 залишити без змін, з огляду на його законність та обґрунтованість, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ТІС" - без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.01.2016 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ТІС" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02.02.2016 у складі колегії суддів: головуючий суддя Андрієнко В.В., судді Буравльов С.І., Шапран В.В.

Представник позивача в судовому засіданні, яке відбулось 02.02.2016, просив апеляційний господарський суд у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ТІС" відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні, яке відбулось 02.02.2016, підтримав апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ТІС" та просив апеляційний господарський суд її задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати.

Приписами ст. 99 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 лютого 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "ТІС" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БСК Транс" (виконавець) було укладено Договір № 010214/2, відповідно до п. 1.1 якого даний договір регулює взаємовідносини між замовником і виконавцем при здійсненні міжнародних перевезень вантажів вантажним автомобільним транспортом. Замовник надає вантаж, а виконавець організовує перевезення цього вантажу автомобільним транспортом.

У відповідності до пункту 2.1 Договору ціни по кожному перевезенню вантажу, дата подачі автомобіля та маршрут обумовлюється окремими заявками, які завіряються сторонами по телефаксу, або умови перевезення обумовлюються усно.

Згідно з п. 2.2 Договору замовник зобов'язується зробити оплату в національній валюті України за даним договором - протягом 10 банківських днів з моменту отримання оригіналів документів.

Відповідно до п. 5.1 Договору розрахунки за надані виконавцем замовнику послуги здійснюються останнім шляхом оплати рахунків, виставлених виконавцем відповідно до п. 2.1 даного договору.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що при несплаті замовником транспортних послуг в термін, вказаній в заявці, він сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплати за кожен день прострочки оплати.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "ТІС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "БСК Транс" було підписано транспортні заявки на організацію перевезень, у тому числі - від 12.01.2015 р., від 28.01.2015 р., від 04.02.2015 р., від 19.02.2015 р. та від 24.03.2015 р.

Позивачем на виконання своїх зобов'язань за договором № 010214/2 від 01.02.2014 було надано послуги з організації перевезення вантажу на загальну суму 88000,00 грн., що підтверджується актами прийняття робіт, у тому числі: № БА-0000005 від 19.01.2015 р. на суму 15500,00 грн., № БА-0000012 від 04.02.2015 р. на суму 18000,00 грн., № БА-0000020 від 12.02.2015 р. на суму 18000,00 грн., № БА-0000038 від 27.02.2015 р. на суму 15500,00 грн., № БА-0000059 від 01.04.2015 р. на суму 21000,00 грн., а також відповідними виставленими рахунками-фактурами № БА-0000005 від 19.01.2015 р. на суму 15500,00 грн., № БА-0000012 від 04.02.2015 р. на суму 18000,00 грн., № БА-0000020 від 12.02.2015 р. на суму 18000,00 грн., № БА-0000038 від 27.02.2015 р. на суму 15500,00 грн., № БА-0000059 від 01.04.2015 р. на суму 21000,00 грн.

Отже, виконання усіх зобов'язань позивача у вищевказаних перевезеннях погоджено сторонами шляхом складання зазначених вище актів про виконання робіт, що підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками товариств, в яких було зазначено, що сторони претензій одна до одної не мають.

Відповідні акти містять інформацію, що ідентифікує їх з договором та конкретними перевезеннями вантажу.

Однак, в порушення умов договору, вартість послуг з перевезення вантажу відповідачем не сплачена, у зв'язку з чим і виник спір у даній справі.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Також, згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Статею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 909 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з вимогами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Однак, відповідачем контррозрахунку розміру заборгованості або доказів внесення оплати за договором № 010214/2 від 01.02.2014 суду не надано.

Таким чином, судом встановлений факт порушення відповідачем зобов'язань за Договором № 010214/2 від 01.02.2014, який по суті відповідачем не спростований.

Враховуючи наведене, а також встановлення судом факту наявності заборгованості у відповідача перед позивачем, тому вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "БСК Транс" про стягнення заборгованості в сумі 88000,00 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 21681,83 грн. пені.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що при несплаті замовником транспортних послуг в термін, вказаній в заявці, він сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплати за кожен день прострочки оплати.

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Визначений позивачем розмір пені, нарахованої, починаючи з 30.01.2015 р., на заборгованість відповідача за кожним простроченим платежем окремо, становить 21681,83 грн.

Водночас, як вбачається з розрахунків, наданих позивачем, ТОВ "БСК Транс" при визначенні моменту виникнення заборгованості виходило зі строку оплати в 10 календарних днів.

Однак, як зазначалось вище, згідно з п. 2.2 Договору замовник зобов'язується здійснити оплату в національній валюті України за даним договором протягом 10 банківських днів з моменту отримання оригіналів документів.

Згідно з ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Отже, враховуючи зазначені норми Цивільного кодексу України, а також визначені в договорі умови оплати, якими передбачено, що замовник зобов'язується зробити оплату протягом 10 банківських днів з моменту отримання оригіналів документів, у даному випадку - актів прийняття виконаних робіт, прострочення виконання відповідачем зобов'язання щодо здійснення розрахунку за організацію перевезень починається, відповідно, з 03.02.2015 р., 19.02.2015 р., 27.02.2015 р., 17.03.2015 р., 16.04.2015 р. за відповідними перевезеннями.

За таких обставин, розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, становить 21129,44 грн., за таким розрахунком суду:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення1550003.02.2015 - 05.02.2015314.0000 %0.077 %*35.671550006.02.2015 - 03.03.20152619.5000 %0.107 %*430.601550004.03.2015 - 03.08.201515330.0000 %0.164 %*3898.361800019.02.2015 - 03.03.20151319.5000 %0.107 %*250.031800004.03.2015 - 03.08.201515330.0000 %0.164 %*4527.121800027.02.2015 - 03.03.2015519.5000 %0.107 %*96.161800004.03.2015 - 03.08.201515330.0000 %0.164 %*4527.121550017.03.2015 - 03.08.201514030.0000 %0.164 %*3567.122100016.04.2015 - 03.08.201511030.0000 %0.164 %*3797.26

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 1113,90 грн. 3% річних та 19793,56 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір 3% річних, визначений позивачем, становить 1113,90 грн., нарахованих, починаючи з 30.01.2015 р., на заборгованість відповідача за кожним простроченим платежем окремо.

Однак, розмір 3% річних, який підлягає стягненню з відповідача, становить 1079,42 грн., з урахуванням зазначеного вище визначення періоду виникнення прострочення у відповідача, а саме:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів1550003.02.2015 - 03.08.20151823 %231.861800019.02.2015 - 03.08.20151663 %245.591800027.02.2015 - 03.08.20151583 %233.751550017.03.2015 - 03.08.20151403 %178.362100016.04.2015 - 03.08.20151103 %189.86

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 19793,56 грн., нарахованих, починаючи з 30.01.2015 р., на заборгованість відповідача за кожним простроченим платежем окремо.

Проте, розмір інфляційних втрат, який підлягає стягненню з відповідача, становить 19494,50 грн., з урахуванням зазначеного вище визначення періоду виникнення прострочення у відповідача, а саме:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі03.02.2015 - 30.06.2015155001.3655657.5021157.5019.02.2015 - 30.06.2015180001.2965328.0023328.0027.02.2015 - 30.06.2015180001.2965328.0023328.0017.03.2015 - 30.06.2015155001.1702635.0018135.0016.04.2015 - 30.06.2015210001.026546.0021546.00

На підставі викладеного та з урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "БСК Транс" підлягають задоволенню частково.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог та візначає, що посилання апелянта на Постанову Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 р. № 207 "Про затвердження Переліку документів, необхідних для перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні" а також на те, що жодних копій або оригіналів для огляду, ліцензій на перевезення (ліцензійних карток), полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ні йому, ні іншим уповноваженим особам відповідача надано не було, судом апеляційної інстанції до уваги не береться, оскільки зазначена постанова не розповсюджує дію на правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем у даній справі, так як перевірка визначеного у Постанові переліку документів є необхідною для осіб, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху. Також, судова колегія зазначає, що відповідач не звільняється від виконання обов'язків передбачених Договором №010214/2 від 01.02.2014 щодо здійснення оплати, через ненадання позивачем відповідачу для огляду документів, визначених у Постанові Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 р. № 207 "Про затвердження Переліку документів, необхідних для перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні". Щодо посилання відповідача про необхідність відкладення розгляду справи у суді першої інстанції для всебічного та повного з'ясування обставин у справі із зазначенням про грубе порушення статті 43 ГПК України, також не може бути прийнято судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки місцевим господарським судом розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку із неявкою відповідача у судове засідання, який був повідомлений належни чином, про що зазначено у рішенні.

Беручи до уваги вищенаведене, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 02.11.2015 у справі №911/3786/15 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ТІС" задоволенню не підлягає.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Київської області від 02.11.2015 у справі №911/3786/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ТІС" - без задоволення.

2. Матеріали справи №911/3786/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран