Рішення № 55480145, 27.01.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2016Справа №910/4703/15-г

За позовом: Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк"

до 1) Публічного акціонерного товариства "Будшляхмаш"

2) Київської міської ради

3) Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про встановлення земельного сервітуту

Суддя О.С. Комарова

Представники сторін:

від позивача Дмитрасевич Р.В. (представник за довіреністю);

від відповідача-1 Євсєєв М.В. (представник за довіреністю);

від відповідача-2 Дорошенко О.С. (представник за довіреністю);

від відповідача-3 не з'явився.

В судовому засіданні 27 січня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Будшляхмаш", Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про встановлення права постійного земельного сервітуту щодо земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: вул. Дегтярівська, 21 у Шевченківському районі м. Києва, та перебуває в оренді відповідача-1.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.04.2015 р. у даній справі (суддя Головатюк Л.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2015 року (колегія суддів у складі головуючого судді Хрипуна О.О., суддів Власової Ю.Л., Михальської Ю.Б.), у задоволенні позову відмовлено.

Постановою від 11.11.2015 року Вищого господарського суду України у справі № 910/4703/15-г касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2015 року у справі № 910/4703/15-г скасовано. Справу № 910/4703/15-г передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Відповідно до розпорядження від 18.11.2015 року керівника апарату Господарського суду міста Києва після повернення матеріалів справи з Вищого господарського суду справу № 910/4703/15-г скеровано для здійснення повторного автоматичного розподілу, в результаті якого відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями її передано для подальшого розгляду судді Комаровій О.С.

Ухвалою суду від 20.11.2015 року справу № 910/4703/15-г прийнято до провадження, призначено розгляд справи на 08.12.2015 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на земельній ділянці, яка перебуває в оренді ПАТ "Будшляхмаш" розташовані об'єкти нерухомого майна (нежитлові приміщення, заготівельно-зварювальний корпус № 3, механізований склад заготівок, колишній цех рулонів (літ. ХVІ (цифра)), загальною площею 12 363,50 кв.м.), які належать позивачу на праві приватної власності, можливості під'їзду та проходу до яких позивач не має, у зв'язку з чим останній в своїй прохальній частині просить:

1. Встановити право постійного земельного сервітуту щодо земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: вул. Дегтярівська, 21 у Шевченківському районі м. Києва, та перебуває в оренді Публічного акціонерного товариства „Будшляхмаш" на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк».

2. Визначити істотні умови сервітуту:

вид сервітуту - право проходу, проїзду на будь-якому виді транспортного засобу, стоянка транспорту, право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій, право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

- строк сервітуту - без визначення строку;

-площа, на яку поширюється земельний сервітут - 14 495 кв.м.;

- межі сервітуту - згідно з кадастровим планом земельної ділянки, користувачем якої є ПАТ „Будшляхмаш";

-плата за встановлення та користування сервітутом - безоплатно.

3. Зобов'язати відповідачів зареєструвати земельний сервітут щодо земельної ділянки, яка знаходиться за адресою вул. Дегтярівська, 21, м. Київ в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

4. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство „Будшляхмаш" не чинити Публічному акціонерному товариству «Всеукраїнський Акціонерний Банк» перешкоди у користуванні сервітутом щодо земельної ділянки, яка знаходиться за адресою Дегтярівська, 21, м. Київ.

Через відділ діловодства суду 04.12.2015 року від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке долучено судом до матеріалів справи.

В судове засідання 08.12.2015 представники сторін з'явились. Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Представник відповідача-1 заперечив проти задоволення позовних вимог, а також подав письмові пояснення. Представник відповідача-2 заперечив проти задоволення позовних вимог. Представник відповідача-3 заперечив проти задоволення позовних вимог, а також подав відзив на позовну заяву. Також у судовому засіданні представники сторін подали спільне письмове клопотання про продовження процесуальних строків вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2015 року судом, за клопотанням представників сторін, у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, в судовому засіданні оголошено перерву до 12.01.2016 року.

Через відділ діловодства суду 12.01.2016 року від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке долучено судом до матеріалів справи.

Судове засідання 12.01.2016 року не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Комарової О.С. на лікарняному.

Ухвалою суду від 22.01.2016 року розгляд справи призначено на 27.01.2016 року.

В судове засідання 27.01.2016 представники позивача та відповідачів 1, 2 з'явились. Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Представник відповідача-1 заперечив проти задоволення позовних вимог. Представник відповідача-2 заперечив проти задоволення позовних вимог. Представник відповідача-3 не з'явився в судове засідання, хоча був повідомлений належним чином.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (02.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Разом з цим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідачів 1, 2, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києві від 01.02.2012 року, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 04.09.2012 р. у справі №34/12 за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до Публічного акціонерного товариства "Будшляхмаш", за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Джеррард Україна" про звернення стягнення на майно, позовні вимоги задоволені: звернуто стягнення на майно, що належить відповідачу шляхом надання права на продаж позивачу від свого імені нежитлового приміщення (заготівельно-зварювальний корпус №3, механізований склад заготівок, колишній цех рулонів (літ. XVI)), загальною площею 12 363, 50 кв. м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21.

Ухвалою Господарського суду м. Києві від 03.04.2013 р. змінено спосіб та порядок виконання рішення господарського суду м. Києві від 01.02.2012 р. у справі № 34/12. Звернуто стягнення на майно, що належить відповідачу-1 шляхом набуття права власності позивача на предмет іпотеки - нежитлове приміщення (заготівельно-зварювальний корпус №3, механізований склад заготівок, колишній цех рулонів (літ. XVI)), загальною площею 12 363, 50 кв. м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21.

Отже, право власності на вказане вище нерухоме майно позивач набув на підставі рішення від 01.02.2012 року та ухвали від 03.04.2013 року Господарського суду міста Києва по справі № 34/12 за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до Публічного акціонерного товариства "Будшляхмаш" за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Джеррард Україна" про звернення стягнення на майно.

Зазначений факт належності об'єктів нерухомого майна - нежитлових приміщень (заготівельно-зварювального корпусу № 3, механізованого складу заготівок, колишнього цеху рулонів (літ. ХVI, загальною площею 12 363, 50 кв. м.), розташованих за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 2, підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.06.2013 року, виданого Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві, копія якого наявна в матеріалах справи.

Земельна ділянка по вул. Дегтярівській, 21 у Шевченківському районі м. Києва площею 14 495 кв.м. (кадастровий номер: 8 000 000 000:88:061:0133) із цільовим призначенням - для будівництва адміністративного корпусу з подальшою його експлуатацією та обслуговуванням на праві строкового користування терміном на 10 років належить відповідачу - 1 на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2008 р. у справі № 18/250, яким визнано укладеним договір оренди зазначеної земельної ділянки.

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" листами-пропозиціями, неодноразово, зверталось до Публічного акціонерного товариства "Будшляхмаш" щодо забезпечення доступу до об'єктів нерухомості, які належать йому на праві власності, але відповіді не отримав.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначає, що він позбавлений можливості під'їзду та проходу до свого майна, власником якого він є, що відповідач - 1 вільний доступ позивачу через земельну ділянку, що знаходиться в його оренді не надає, і що єдиним варіантом доступу до майна позивача є територія, якою користується відповідач - 1.

З викладеного вбачається, що підставою для звернення з відповідним позовом стало недосягнення згоди щодо встановлення права сервітуту.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

У статті 20 Господарського кодексу України зазначено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до приписів ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

За приписами ст. 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Стаття 98 Земельного кодексу України визначає право земельного сервітуту - як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення, зокрема, таких земельних сервітутів право проходу та проїзду на велосипеді та право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху, тощо (ст. 99 Земельного кодексу України).

Статтею 100 Земельного кодексу України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Види права земельного сервітуту визначає стаття 99 Земельного кодексу України, положення якої є такими, що встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту. Зазначена стаття визначає конкретних суб'єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом.

Отже, суб'єктом права земельного сервітуту обов'язково має бути власник або землекористувач земельної ділянки.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до ст. 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

В постанові Пленуму Вищого Господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", зокрема в п.п. 2.31, 2.33, 2.34, зазначено, що господарським судам для визначення правильності обрання позивачем способу захисту порушеного права необхідно розмежовувати встановлення сервітуту та усунення перешкод у користуванні майном (негаторний позов). У зв'язку з цим слід звернути увагу господарських судів на те, що основним критерієм у відповідному розмежуванні є наявність або відсутність протиправного характеру дій відповідача. За відсутності протиправного характеру дій відповідача виключається можливість задоволення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні майном. У такому разі позивач для задоволення потреби у доступі до свого нерухомого майна повинен вжити заходів для встановлення земельного сервітуту або іншим способом отримати право користування земельною ділянкою. Згідно з частиною третьою статті 402 ЦК України спір про встановлення сервітуту вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі не досягнення домовленості про встановлення сервітуту та його умови. У зв'язку з цим господарським судам необхідно враховувати, що обов'язковою умовою звернення до суду з позовом про встановлення сервітуту є вжиття особою, яка вимагає такого встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту за домовленістю з власником (володільцем) відповідної земельної ділянки. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), господарським судам слід відмовляти у задоволенні відповідних вимог у зв'язку з відсутністю у такої особи права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду. Під час розгляду справи у спорі про встановлення земельного сервітуту господарським судам належить з'ясовувати, з яких причин позивач не може використовувати належне йому майно. Не підлягають задоволенню позовні вимоги про встановлення земельного сервітуту, якщо судом визначено, що неможливість використання майна зумовлена діями самого позивача. З викладеного вбачається, що встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб.

Отже, як вбачається з аналізу зазначених норм, потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом, наприклад, пройти чи проїхати до своєї земельної ділянки, користуватися належною йому будівлею тощо.

Таким чином, підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь-якої особи, у тому числі і у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом як встановленням права користування чужим майном - сервітуту.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України визначено,що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.

Отже, факт набуття позивачем права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення (заготівельно-зварювальний корпус №3, механізований склад заготівок, колишній цех рулонів (літ. XVI)), загальною площею 12 363, 50 кв. м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21 встановлений в рішенні Господарського суду міста Києва у справі № 34/12 за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний банк" до Відкритого акціонерного товариства "Будшляхмаш" за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Джеррард Україна" про звернення стягнення на майно, яке набрало законної сили та подальшого доказування не потребує.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.11.2015 року у справі, що розглядається, встановлено, що позивач позбавлений можливості під'їзду та проходу до свого майна, власником якого він є, оскільки відповідач-1 чинив йому перешкоди у вільному доступі через земельну ділянку, що знаходиться в його оренді.

Як вбачається в аналізу матеріалів справи, листи-пропозиції позивача до Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо встановлення права постійного земельного сервітуту на спірну земельну ділянку (копії яких наявні в матеріалах справи), щодо укладання договору про встановлення земельного сервітуту залишені відповідачами без відповіді. Також залишені без відповіді неодноразові звернення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до Публічного акціонерного товариства "Будшляхмаш" щодо надання вільного доступу до нерухомого майна шляхом встановлення земельного сервітуту.

Також, як звернув увагу Вищий господарський суд України в постанові від 11.11.2015 року, 23 жовтня 2013 року, 19 листопада 2013 року та 17 жовтня 2014 року заступником директора департаменту безпеки Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" ОСОБА_5 були подані заяви до органів досудового слідства України про те, що співробітники охоронної фірми не пропускають представників Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" на територію нежитлових приміщень, заготівельно-зварювальних корпусів № 3, механізований склад заготівок, колишній цех рулонів (літ. ХVI, загальною площею 12 363, 50 кв. м.), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21 та належить позивачу на праві приватної власності, що підтверджується копією висновку старшого дільничного інспектора міліції 3-го відділу міліції з обслуговування мікрорайону "Нивки" Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 23.10.2013 р., копією висновку опер уповноваженого ВДСБЕЗ Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві від 19.11.2013 р., копією висновку опер уповноваженого ВДСБЕЗ Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві від 17.10.2014 р. (копії зазначених висновків наявні в матеріалах справи).

Як вбачається з матеріалів справи, єдиним варіантом доступу до нерухомого майна позивача є територія, якою користується Публічне акціонерне товариство "Будшляхмаш". Отже, позивач взагалі позбавлений можливості під'їзду та проходу до майна, яке належить йому на праві власності, що призводить до неможливості використовувати власні приміщення.

Як вже зазначалось судом вище, позивачем нежитлове приміщення (заготівельно-зварювальний корпус №3, механізований склад заготівок, колишній цех рулонів (літ. XVI)), загальною площею 12 363, 50 кв. м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21 було набуто шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Нормами статті 6 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов'язки, які мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею).

Аналогічні положення містяться і у ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України, якими передбачено, що до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). У разі набуття права власності на будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Статтею 37 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. До особи, яка на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, включеного до іпотечного договору, набула право власності на предмет іпотеки (об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва та майнові права на них), розміщений на земельній ділянці, яка перебуває в оренді іпотекодавця, переходить право оренди на таку земельну ділянку, а зазначений договір про задоволення вимог іпотекодержателя або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, включене до іпотечного договору, є документом, що посвідчує перехід права оренди земельної ділянки до нового власника предмета іпотеки і заміну особи орендаря у договорі оренди землі та підлягає державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Зі змісту ст. 2, 3, 16 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та зазначених вище правових норм вбачається, що подальша реєстрація права на земельну ділянку новим власником будівлі (споруди) повинна бути здійснена з метою запобігання спорам та створення можливості для наступного права оренди земельної ділянки за договором і є необхідною умовою для переходу речових прав на земельну ділянку, який відбувається з виникнення права на зведені на цій ділянці об'єкти.

Ця позиція не суперечить ст. 125 Земельного кодексу України щодо виникнення права на земельну ділянку з моменту державної реєстрації, тому в цьому разі мова йде не про виникнення права оренди, а про його перехід із підстав, визначених Законом України "Про іпотеку", у зв'язку із чим право оренди підлягає перереєстрації, оскільки йдеться про перехід права оренди від попереднього до наступного орендаря при збереженні чинним договору оренди, отже, відбувається лише зміна сторони у чинному договорі оренди. У цьому разі виникає правонаступництво, яке не потребує укладення окремого правочину про зміну сторони.

Отже, беручи до уваги на імперативність зазначених норм при переході права оренди земельної ділянки до нового власника після звернення стягнення на будівлі (споруди), положення абз. 12 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", відповідно до яких істотними умовами договору оренди землі є умови передачі в заставу права оренди земельної ділянки, зі змісту яких випливає обов'язкова згода орендодавця на такий перехід, не застосовується.

Як зазначено в постанові від 11.11.2015 року Вищого господарського суду України, земельна ділянка та будівля (споруда), яка на ній розташована, нерозривно пов'язані між собою, а отже іпотека щодо будівлі (споруди) повинна поширюватись і на земельну ділянку, на якій вона розташована, і навпаки, причому навіть у тих випадках, коли предметом у договорі іпотеки визначено лише один об'єкт.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, що єдиним можливим варіантом доступу до його майна є територія, якою користується відповідач-1. Будь-який проїзд, прохід позивачем може бути здійснений тільки через земельну ділянку по вул. Дегтярівській, 21 у Шевченківському районі м. Києва площею 14 495 кв.м. (кадастровий номер: 8 000 000 000:88:061:0133), яка належить на праві оренди відповідачу-1 та, як наслідок, унеможливлює доступ представників позивача до власних приміщень.

Матеріали справи свідчать, що позивач не має доступу до приміщень, які належать йому на праві власності, а тому останній намагався врегулювати спір із відповідачем-1, не звертаючись до суду, на підставі чого здійснив низку заходів, а саме надсилав листи-повідомлення та звертався до органів досудового слідства, однак клопотання позивача про встановлення земельного сервітуту, відповідач-1 залишив без уваги.

На підставі викладеного, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивач позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися майном, яке належить йому на праві власності.

Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідачів зареєструвати земельний сервітут щодо земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Дегтярівська, 21, в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають: речові права, похідні від права власності: право користування (сервітут).

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» організаційну систему державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України та його територіальні органи; суб'єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації.

Як передбачено нормами ст. 9 зазначеного вище Закону, до повноважень суб'єктів державної реєстрації прав належить забезпечення проведення державної реєстрації прав; ведення Державного реєстру прав; взяття на облік безхазяйного нерухомого майна; формування та ведення реєстраційних справ; здійснення інших повноважень, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, відповідно до викладеного, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про зобов'язання зареєструвати земельний сервітут щодо земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21, підлягають задоволенню. Отже, суд вважає за необхідне зобов'язати Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), як виконавчий орган, який уповноважений проводити державну реєстрацію, відповідно до приписів ст. 4, 6, 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, представник відповідача-1 подав письмові пояснення у справі, в яких просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивач незаконно набув та зареєстрував право власності на майно, так як після порушення справи про банкрутство вимоги кредиторів не задовольняються у період мораторію.

Представником відповідача-3 було подано відзив, в якому останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що позивач не є власником або землекористувачем земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21, а також у зв'язку з тим, що суб'єктний склад існуючих правовідносин не передбачає можливості виникнення відносин права земельного сервітуту.

Однак, суд дійшов висновку, що доводи відповідача-1 та відповідача-3 спростовуються наявними в матеріалах справи доказами про законність підстав набуття права власності на вказане вище нерухоме майно на підставі рішення суду, а також про особливості реалізації процедури зі встановлення земельного сервітуту.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до приписів статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Таким чином, відповідно до вказівок, викладених в постанові від 11.11.2015 року Вищого господарського суду України у справі, що розглядається, Господарський суд міста Києва дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача є доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів - 1, 2 та 3 порівну, оскільки у разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено. (п.4.1 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013 року).

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 4 872,00 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів в рівних частинах.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Встановити Публічному акціонерному товариству "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (ЄДРЮОФОП 19017842 адреса: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська 27Т) право постійного земельного сервітуту щодо земельної ділянки площею 14 495 кв.м. (кадастровий номер: 8 000 000 000:88:061:0133), яка знаходиться за адресою: по вул. Дегтярівській, 21 у Шевченківському районі м. Києва в межах відповідно до кадастрового плану земельної ділянки, користувачем якої є Публічне акціонерне товариства "Будшляхмаш" (ЄДРЮОФОП 14310164, адреса: 40021, м. Суми, вулиця Покровська, будинок 4).

3. Визначити істотні умови сервітуту:

- вид сервітуту - право проходу, проїзду на будь-якому виді транспортного засобу, стоянка транспорту, право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій, право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

- строк сервітуту - без визначення строку;

- площа, на яку поширюється земельний сервітут - 14 495 кв.м. в межах відповідно до кадастрового плану земельної ділянки (кадастровий номер: 8 000 000 000:88:061:0133);

- плата за встановлення та користування сервітутом - безоплатно.

4. Зобов'язати Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (ЄДРЮОФОП 26199097 адреса: 01601, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 32А) зареєструвати земельний сервітут щодо земельної ділянки, площею 14 495 кв.м. (кадастровий номер: 8 000 000 000:88:061:0133), яка знаходиться за адресою: вул. Дегтярівська, 21 у Шевченківському районі м. Києва в межах відповідно до кадастрового плану земельної ділянки, в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

5. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство „Будшляхмаш" (ЄДРЮОФОП 14310164 адреса: 40021, м. Суми, вул. Покровська 4) не чинити Публічному акціонерному товариству «Всеукраїнскьий Акціонерний Банк» (ЄДРЮОФОП 19017842 адреса: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська 27Т) перешкоди у користуванні сервітутом щодо земельної ділянки площею 14 495 кв.м. (кадастровий номер: 8 000 000 000:88:061:0133), яка знаходиться за адресою: вул. Дегтярівська, 21 у Шевченківському районі м. Києва.

6. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Будшляхмаш" (ЄДРЮОФОП 14310164, адреса: 40021, м. Суми, вулиця Покровська, будинок 4) на користь Державного бюджету України судовий збір - 1 624,00 грн. (одна тисяча шістсот двадцять чотири гривні 00 копійок). Видати наказ.

7. Стягнути з Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (ЄДРЮОФОП 26199097 адреса: 01601, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 32А) на користь Державного бюджету України судовий збір - 1 624,00 грн. (одна тисяча шістсот двадцять чотири гривні 00 копійок). Видати наказ.

8. Стягнути з Київської міської ради (ЄДРЮОФОП 22883141 адреса: 01044, м. Київ, ВУЛИЦЯ ХРЕЩАТИК, будинок 36) на користь Державного бюджету України судовий збір - 1 624,00 грн. (одна тисяча шістсот двадцять чотири гривні 00 копійок). Видати наказ.

9. Копію рішення направити відповідачу-3 у справі № 910/4703/15-г.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 05.02.2016 року.

Суддя О.С. Комарова