Рішення № 55479909, 01.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2016Справа №910/18197/15

За позовомПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»До Третя особа,Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ІнтерЕкспрес» яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1Простягнення 8 514,83 грн. Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Лазор А.І. - представник за довіреністю;

від відповідача: Вишенвська М.В. - представник за довіреністю;

третя особа: не з'явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ІнтерЕкспрес» про стягнення 8 514,83 грн, з яких: 5 129,25 грн - страхового відшкодування, 1 108,19 грн - пені, 2 277,39 грн - інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 20.07.2015 було порушено провадження у справі № 910/18197/15, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1, та призначено розгляд справи на 04.09.2015.

Ухвалами суду від 21.09.2015 призначено експертизу по даній справі та зупинено провадження у справі до проведення експертизи та отримання висновку Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при МВС України (юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Богомольця, 10; поштова адреса: 03680, м. Київ, вул. В. Окружна, 4).

13.10.2015 матеріали справи № 910/18197/15 були направлені до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при МВС України (юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Богомольця, 10; поштова адреса: 03680, м. Київ, вул. В. Окружна, 4).

20.01.2015 до Господарського суду міста Києва від Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при МВС України надійшов висновок експерта за результатами судової автотоварознавчої експертизи та повернуто матеріали справи №910/18197/15.

Ухвалою суду від 25.01.2016 провадження у справі поновлено, розгляд справи призначено на 01.02.2016.

Представник позивача в судовому засіданні 01.02.2016 надав усні пояснення по справі відповідно до яких позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача через канцелярію суду подав доповнення та уточнення до відзиву на позовну заяву відповідно до якого визнає вартість відновлювального ремонту автомобіля «Honda» реєстраційний номер НОМЕР_4 в розмірі 3 612,39 грн.

Третя особа в судове засідання 01.02.2016 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Зважаючи на те, що неявка третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності третьої особи.

В судовому засіданні 01.02.2016 на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.07.2013 на вул. Лесі Українки в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Honda» реєстраційний номер НОМЕР_4, під керуванням водія власника ОСОБА_4 та автомобіля «Opel», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_1.

Згідно постанови Печерського районного суду міста Києва від 04.12.2013 у справі №757/24862/13-п дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення водієм автомобіля «Opel», реєстраційний номер НОМЕР_2 вимог п. 13.1 Правил дорожнього руху України.

Згідно довідки ВДАІ Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві, під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 23.07.2013 автомобіль «Honda» реєстраційний номер НОМЕР_4 отримав механічні пошкодження.

Відповідно до договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті №28-2820-13-00083 від 18.06.2013 страховиком автомобіля «Honda» реєстраційний номер НОМЕР_4 ОЕ є Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (позивач).

Частиною 2 статті 8 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно з п. 1 ст. 354 Господарського кодексу України, за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно калькуляції орієнтованої вартості ремонтно-відновлювальних робіт та запасних деталей від 27.07.2013, складеної Приватним акціонерним товариством «Дніпро Мотор Інвест», орієнтованої вартості ремонтно-відновлювальних робіт та запасних деталей автомобіля Honda» реєстраційний номер НОМЕР_4 становить 6 479,25 грн.

Відповідно до страхового акту №ДККА-29428 від 07.08.2013 , складеного позивачем, зазначена вище ДТП визнана страховим випадком та визначено розмір страхового відшкодування - 5 629,25 грн, виплата якого за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті №28-2820-13-00083 від 18.06.2013 підтверджується платіжними дорученнями №14026 від 09.08.2013 на суму 5 629,25 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Зазначена правова норма також кореспондується зі статтею 993 Цивільного кодексу України.

В пункті 4 постанови пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Як вбачається з матеріалів справи цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Opel», реєстраційний номер НОМЕР_2, була застрахована у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ІнтерЕкспрес» (відповідач), згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АВ/3371344.

Надіслана позивачем заява на виплату відшкодування у порядку регресу шкоди, заподіяної внаслідок ДТП вих.№794/14 від 21.08.2014, залишена відповідачем без задоволення, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 5 129,25 грн.

Статтею 29 Закону України «Про страхування» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

За змістом ч. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик, відповідно до лімітів відповідальності страховика, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно з наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна від 24.11.2003 № 142/5/2092 (зареєстрований в Мін'юсті України 24.11.2003 за № 1074/8395) «Про затвердження Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів», який є обов'язковим для виконання особами, до компетенції яких входить проведення автотоварознавчих експертиз та досліджень, розмір матеріального збитку визначається шляхом проведення відповідної експертизи. Методику товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів розроблено згідно із Національним стандартом № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» і затверджено наказом Фонду держмайна України від 24.11.2003 № 142/5/2092 (зареєстровано в Мін'юсті України 24.11.2003 за № 1074/8395, зі змінами та доповненнями).

Відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках, зокрема, визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом (стаття 7 Закону), і здійснюється суб'єктами оціночної діяльності.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Згідно з ч. 1, 3 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу». Особа, яка проводить судову експертизу (далі - судовий експерт) користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу.

Статтею 42 ГПК України передбачено, що висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обгрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок подається господарському суду в письмовій формі, і копія його надсилається сторонам.

Відповідно до висновку експерта від 05.01.2016 №19/15-154 за результатами судової автотоварознавчої експертизи, проведеної на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 21.09.2015 у справі №910/18197/15, вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Honda» реєстраційний номер НОМЕР_4 внаслідок його пошкодження в ДТП, яка мала місце 23.07.2013, може складати 4 136,34 грн.

Відповідно до частини 9.1 статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язковий ліміт відповідальності страховика - це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Договором страхування на індивідуальних умовах можуть бути визначені ліміти, вищі, ніж зазначені у цьому Законі ліміти.

Відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Частиною 12.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Як вбачається, з полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АВ/3371344 ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 000,00 грн, франшиза - 500,00 грн.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи розмір франшиза, встановлений полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АВ/3371344, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення страхового відшкодування підлягають задоволенню частково в сумі 3 636,34 грн (4 136,34 грн (вартість матеріального збитку згідно висновку експерта) - 500,00 грн (франшиза).

За порушення строків сплати страхового відшкодування позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 1 108,19 грн за період прострочення з 24.11.2014 по 23.05.2015.

Відповідно до ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1 та ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Однак, правові підстави для стягнення суми пені відсутні, оскільки розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін не визначено.

Разом з цим, згідно з п. 36.5. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Однак, положення п. 36.5. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки сторони є страховиками, а у вищевказаній нормі йдеться про обов'язок страховика сплатити пеню на користь страхувальника (потерпілої особи) в разі прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати).

Крім того, відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Таким чином, виходячи зі змісту норм ст. 992 ЦК України та п. 36.5. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику або вигодонабувачу.

Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка (ч. 1 ст. 546, ч. 1, ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Однак, ні Цивільним кодексом України, ні Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не встановлено, що виконання зобов'язання страховика за полісом ОСЦВВТЗ (відповідача), що виникло внаслідок заподіяння шкоди при ДТП, перед страховиком, який здійснив страхове відшкодування (регламентну виплату) (позивач) забезпечується неустойкою (пенею).

За таких обставин, для позадоговірних зобов'язань у сфері страхування чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання таких зобов'язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

(Наведеної правової позиції з вказаного питання дотримується і Верховний Суд України в постанові від 26.09.2012 у справі N 4/17-3520-2011).

Крім того, за порушення строків сплати страхового відшкодування позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 2 277,39 грн за період прострочення з 24.11.2014 по 25.06.2015.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, приписи ст. 625 ЦК України застосовується виключно до грошових зобов'язань та не поширюються на правовідносини, що виникли у зв'язку із завданням шкоди, а тому підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних відсутні.

(Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 24.03.2015 у справі 910/17021/14 та від 11.02.2015 у справі №908/1757/14).

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з платіжного доручення №14061 від 11.11.2015 позивачем за проведення судової експертизи у справі сплачено 1 015,20 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволення позовних вимог.

Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ІнтерЕкспрес» (місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 69, код ЄДРПОУ 33097568) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (місцезнаходження: 03038, м. Київ, вул. Федорова, буд. 32-а, код ЄДРПОУ 30859524) 3 636 (три тисячі шістсот тридцять шість) грн 34 коп. - страхового відшкодування, 883 (вісімсот вісімдесят три) грн 23 коп. - судового збору, 490 (чотириста дев'яносто) грн 23 коп. - витрат за проведення судової експертизи.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

03.02.2016

Суддя О.М. Спичак