Рішення № 55479843, 02.02.2016, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2016 р. Справа № 909/1338/15

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , секретар судового засідання Масловський А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: державного підприємства "Вигодське лісове господарство", вул. Д.Галицького, 40, смт. Вигода, Долинський район, Івано-Франківська область, 77552

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, вул.Української дивізії, 29/4, м. Івано-Франківськ, 76018

про стягнення 9404, 00 грн.

за участю:

від позивача: ОСОБА_2 - представник, (довіреність №б/н від 21.12.15),

від відповідача: представник не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

державне підприємство "Вигодське лісове господарство" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 9404,00 грн. В обґрунтування позовних вимог посилається на факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов"язань щодо поставки товару, у зв"язку з чим просив повернути 6890,00 грн. авансового платежу.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві та просив суд позов задоволити.Відповідач своїм конституційним правом на захист прав і охоронюваних законом інтересів не скористався, відзиву на позов не подав, проти позову не заперечив, явки в судове засідання уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, ухвалою суду від 08.12.15 та ухвалою суду від 24.12.15 (вих.№14789 від 28.12.15), направленою відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення.

Дані ухвали суду направлено відповідачу на адресу, зазначену у позовній заяві та Спеціальному витязі з ЄДРЮОФОП: вул.Української дивізії, 29/4, м. Івано-Франківськ, 76018, повернулися до господарського суду 01.02.16 з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до ч.3 ст.22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходи до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно з пунктом 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України 26.12.11 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зі змінами та доповненнями, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови. Згідно з п.3.9.1 зазначеної постанови, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про розгляд судової справи і забезпечення його явки в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів, що дає підстави для висновку суду щодо розгляду справи в порядку, передбаченому статтею 75 ГПК України.

На день винесення судом рішення, заяв та клопотань про відкладення розгляду справи та застосування судом строку позовної давності від відповідача не надходило.

Розглянувши матеріали справи із врахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

Предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога державного підприємства "Вигодське лісове господарство" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про повернення попередньої плати та стягнення 3% річних та інфляційних втрат на суму 9404,00 грн.

Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Статтею 202 цього ж Кодексу встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до приписів статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ст.639 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 27 жовтня 2009 року позивачем здійснено передоплату за меблі в розмірі 6890,00 грн., що підтверджується банківською випискою за 27.10.09, в якій одержувачем коштів зазначено підприємця ОСОБА_1

При дослідженні матеріалів справи судом встановлений факт існування між сторонами правовідносин з поставки товару.

Відповідач прийняті на себе зобов"язання щодо поставки товару не виконав, отримані кошти не повернув.

Як передбачено ч.1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно приписів ч.2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За змістом ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З метою досудового врегулювання спору 02 жовтня 2014 року, позивачем на адресу відповідача направлено вимогу про повернення передоплати у розмірі 6890,00 грн. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 отримала зазначену вище вимогу - 15 жовтня 2015 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, копія якого знаходиться в матеріалах справи.

Враховуючи претензію позивача та дату отримання її відповідачем, граничний строк повернення відповідачем суми попередньої оплати - 22.10.15. Проте, дана вимога залишена відповідачем без відповіді та виконання.

Положеннями ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ч.1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

На час прийняття рішення, передоплата за меблі в розмірі 6890,00 грн. позивачу не повернута. Будь-яких інших доказів, які б свідчили про повернення передоплати або поставку меблів на зазначену суму суду не подано. За наведених обставин та правових норм, вимога про стягнення з відповідача 6890,00 грн. обґрунтована та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 102,50 грн. 3% річних та 2411,50 грн. інфляційних втрат слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором. Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Тобто, зазначеною вище статтею передбачено можливість стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов"язання.

Відповідно до п.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов"язань", проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням). На аванс можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 ЦК України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 01.07.2015 у справі № 3-357гс15.

Враховуючи викладене, при розгляді справи судом встановлено, що предметом даного спору є повернення суми попередньої оплати , яка не є грошовим зобов"язанням в розумінні ст. 625 ЦК України, тому заявлені позивачем вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних не підлягають задоволенню.

За таких обставин, позов підлягає до часткового задоволення в сумі 6890,00 грн. - передоплати.

Відповідно до приписів, встановлених ст. 49 ГПК України, судові витрати слід покласти на сторони пропорційно задоволених вимог.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст.124 Конституції України, ст.ст. 11, 202, 205, 530, 536, 625, 639, 712, 693 Цивільного Кодексу України, ст.ст.193, Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3, 22, 33, 43, 49, 55, 75 ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов державного підприємства "Вигодське лісове господарство" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 9404,00 грн. задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, вул.Української дивізії, 29/4, м. Івано-Франківськ, 76018 (код НОМЕР_1) на користь державного підприємства "Вигодське лісове господарство", вул. Д.Галицького, 40, смт. Вигода, Долинський район, Івано-Франківська область, 77552 (код 22186175) - 6890,00 (шість тисяч вісімсот дев"яносто гривень) - заборгованості та 892,39 (вісімсот дев"яносто дві гривні тридцять дев"ять копійок) - судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В частині позовних вимог про стягнення 2411,50 (двох тисяч чотириста одинадцять гривень п"ятдесяти копійок) - інфляційних втрат та 102,50 (ста двох гривень п"ятдесяти копійок) - 3% річних відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.02.16

Суддя Максимів Т. В.